Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Ляльки з Танджавура
Індійські ляльки з Танджавура (Tamilnadu) відомі як «Танджавур Тхаллай Атта Боммай» (ляльки з Танджавура, що похитують головою). У 1999 році оригінальна лялька була включена в урядовий реєстраційний список, який визнає об'єкти за географічним походженням і поширює на них свій захист (захист GI). Ремісники, які виготовляють такі ляльки, повинні зареєструватися у Торговій Палаті Танджавура, яка має законні права на всі ляльки. Вихідним ідентифікатором автентичності та якості ляльок є торгова марка. Зазвичай ляльки від 15 до 30 см у висоту. Їх виготовляють з глини священної річки Кавері, що примножує рідкість ляльок. Унікальний метод виробництва втягує в процес виготовлення гіпс, пап'є-маше, деревну полову і саго. Крім того, урядом була визнана тема «раджа і раджі», настільки улюблена місцевими ремісниками. Ляльки завжди знаходяться у вертикальному положенні завдяки платформі, на якій вони розміщуються. Фахівці вважають, що це ремесло - виготовлення таких ляльок - зародилося на початку ХІХ століття за часів панування царя Сарабоджи в Тамілнаду. Китай
Династия Ся (XXI – XVI ст. до н.е.) Єпоха Шан – Інь (XVI – XI ст. до н.э.) Західна Чжоу (1066 – 771 р. до н.э.) Період Весен и Осеней (771 – 476 рр. до н.е.) Період Воюючих царств (476 – 221 рр. до н.е.) Династія Цинь (221 – 207 рр. до н.е.) Західна Хань (206 р. до н.е. – 25 р. н.е.) Східна Хань (25 – 220 рр.) Троєцарствіе (220 – 280 рр.) Західна Цзинь (265 – 316 рр.) Східна Цзинь (316 – 420 рр.) Династія Суй (581 – 618 рр.) Династія Тан (619 – 907 рр.) Епоха п’яти династій и десяти царств (907 – 960 рр.) Імперія Сун (960 – 1279 рр.) Династія Юань (1271 – 1368 рр.) Династія Мін (1368-1644) Династія Цин (1644 – 1911 рр.) Китайська республіка (1912 – 1949 рр.) Китайська Народна Республіка (с 1949р)
Традиційне мистецтво Китаю представляє собою оригінальний і цілісний історичний тип, що складався протягом століть з різних етнічних джерел. В IV тис. до н. е. в басейні р. Хуанхе склалася група племен монголоїдної раси (самоназва «ханьжэнь»). У зіткненні з племенами південного походження склалася цивілізація Шан (1765-1122 рр. до н. е.) з центром у р. Ан'ян. Наприкінці ІІ тис. до н. е. «шанці» були завойовані племенами Чжоу. Об'єднання древніх царств відбувалося при династіях Цинь (632-628 рр. до н. е.) і Хань (206 р. до н. е. - 220 р. н. е..). На стадіях формування етнічної спільності китайці завдяки природній сприйнятливості легко вбирали досягнення інших культур - Месопотамії, Персії епохи Сасанідів, буддійської Індії, азіатських кочових народів, елінізованих близькосхідних племен. У IV-VI ст. Китай виявився розділеним на Північ і Південь. Міфологічну географію Китаю символізують «п'ять тигрів». Найголовніший - жовтий тигр - імператор, він знаходиться в середині світу і управляє чотирма тиграми. Червоний тигр править на півдні (який міститься у верхній частині карти), у його веденні літо і стихія вогню. Чорний тигр править північчю, повеліваючи зимою і стихією води. Синій тигр - сходом, весною і рослинним світом. Білий - заходом, осінню і стихією металів. Китайська культура одна з аутентичних, давніх культур. Китайська культура цінує природу як абсолют – дао – поняття філософське. Дао - шлях людини, моральна поведінка і заснований на моралі соціальний порядок, уявлення про безкінечний рух. Природа Китаю чітко розділена на дві частини – південь (пустелі, дельти річок) і північ (високі гори)- абсолютно контрастні і полярні. Протиставлення періодів засухи і періодів приливу, китайський рік дає відчуття гострого колосального контрасту. В результаті у китайському етносі чітко сформувалося уявлення про полярність світу, розділення на два протилежних начала. Ін і Янь. Ін– жіноче, темне пасивне, непозитивне – все що тяжіє до землі, віддзеркалення чоловічого, Янь - чоловіче, світле, позитивне активне, все що тягнеться до неба – квітка, дерево, гора, камінь. Все що існує можна пов’язати з цими двома знаками. Світогляд і світовідчуття китайців істотно відрізняється від європейського. В цій країні не було послідовного розвитку і зміни художніх напрямів і стилів, як в європейському мистецтві. Саме поняття історії не має в Китаї ознак «тривалості», а мистецтво - еволюції. Художні напрями не слідують один за іншим, а «стилі» та «школи» пов'язуються не з відмінностями творчих методів, а з технічними прийомами і матеріалами. В Китаї «... ми застаємо надзвичайно стійкий, до дрібниць продуманий і естетично перероблений побут, цілісне і послідовне світобачення, складний, але міцний сплав художніх стилів... Стилістична єдність китайського мистецтва - це результат не тільки глибокого проникнення китайських майстрів в природу речей..., але насамперед їх щирої і бездоганної довіри до життя у всьому її розмаїтті». У той час як у західноєвропейській цивілізації народжувався раціоналізм, в близькосхідній - містицизм, в Центральної Азії формувалася особлива культура проходження течією життя. В Китаї «мірою всіх речей» виявилася не людина, а природа, яка нескінченна і тому непізнавана. У мистецтві відбувалося не відображення життя, а її продовження в рухах пензля і мазках туші. На цій своєрідній основі здійснювалася «самотипізація» китайського мистецтва, предметом якого ставав не образ людини-героя і не духовні ідеали, а життя природи. Звідси особливий естетичний смак і художній такт традиційного мистецтва Китаю. У стародавніх віруваннях китайців обожнювалися будь-які об'єкти природи: дерева, камені, струмки, водоспади. Релігія вважалася мистецтвом життя, а споглядальне світовідчуття вимагало повного і смиренного злиття з природою. Мудреці Сходу люблять повторювати, що якщо для діяльного європейця, сповненого ідеєю підкорення природи та демонстрації сили, немає більшого задоволення, ніж забратися на вершину високої гори, то для китайця найбільше щастя споглядати гору біля її підніжжя. Буддизм поширювався в країнах Південно-Східної Азії з V ст. до н. е., сприяв зміцненню в Китаї пантеїстичного світогляду. Тому центральне місце в китайському мистецтві займає пейзаж - витончена техніка малювання пензлем і тушшю гір, водоспадів, рослин. У Китаї, на відміну від Європи, де декоративне мистецтво називають «малим», воно цінується нарівні з тими видами мистецтва, які прийнято вважати головними. Основні характерні риси китайського декоративного мистецтва - це любов до кольору й гарних матеріалів, розвинене почуття ритму, тенденція до динамізму й стилізації, перевага теми природи над темою людини, старанність виконання. Найбільш примітною серед декоративних мотивів Китаю є маска тао-ті (що означає «ненажерливий») - звірина маска досить застрашливого виду, з рогами, круглими опуклими очами й грізними іклами, швидше за все символизуюча звірину міць, здатність розірвати будь-якого ворога. Тао-Ті вважали захисником від злих духів. Цей мотив частіше інших зустрічається у всіх видах прикладного мистецтва. Існує кілька різновидів тао-ті, які близькі до вигляду реальних тварин - буйвола, барана, тигра. Іноді тао-ті складається як би із двох профільних зображень драконів, повернених один до одного й сильно деформованих. Цей мотив буде прикрашати бронзові й керамічні вироби Китаю з початку царства Шан (XVI ст. до н.е.) аж до виробів нашого часу. Іншим розповсюдженим мотивом, що мав широке застосування в наступні століття, є зиґзаґоподібний візерунок «лей вень», що символізує блискавку. До цього мотиву близькі круглі спіралі, що символізують рух небесних тіл. Існують і інші види орнаменту: коло, меандр. Пізніше, з XII по IX в. до н.е., поряд з інтенсивним використанням мотиву тао-ті з'являється новий: сильно стилізоване зображення довгохвостого птаха з високим чубчиком, що одержав надалі великого поширення. В епоху «Воюючих царств» (XI-III вв. до н.е.) з'являється ще один вид орнаменту: дракони, що переплітаються, виконані в легкому рельєфі. Вони розташовані горизонтальними смугами. До числа мотивів даної епохи належать також сцени полювання, війни, гри на музичних інструментах з більшою кількістю фігурок людей і тварин, зображених у динамічних позах. Декоративні візерунки цього часу - гнучкі, хвилеподібні, що нагадують примхливість орнаменту рококо. Вся природа (реальна і фантастична), трактована орнаментально, одержала своє втілення у творах прикладного-декоративно-прикладного мистецтва Китаю. Дракони, священні коні, фантастичні птахи, що приносять радість і щастя, - все це, органічно сполучаючись із майже реалістичним зображенням квітів, умовними завитками хвиль і хмар, площинним трактуванням пейзажу, створювало неповторну своєрідність так званого «китайського» стилю. За чотири тисячоріччя до наших днів у Китаї були канонізовані основні кольори (червоний, білий, жовтий, синій й зелений), установлена їхня символіка. Кожна сторона світу позначалася своїм кольором: схід - голубий, південь - червоний, захід - білий, північ - чорний. І комбінації цих кольорів були теж строго канонізовані (білий - голубий, червоний - чорний і т.д.)
|