Живопис. Традиційний жанр китайського пейзажу так і називається: шань-шуй («гори-води»)

Традиційний жанр китайського пейзажу так і називається: шань-шуй («гори-води»). Гора (шань) уособлює Ян (світлий, активний принцип природи), вода (шуй) - Інь (жіночний, темний і пасивний). Філософія китайського пейзажного живопису розкривається у взаємодії цих двох начал, яке передається поглядом на пейзаж зверху, з високої точки зору, чергуванням планів: гірських вершин, смуг туману, водоспадів. Філософія китайського пейзажу викладена в трактаті живописця Го Сі (1020 - до 1100р.р.) «Про високу суть лісів і потоків». Об'єктом зображення в цьому виді мистецтва є навіть не сам пейзаж в європейському сенсі цього слова, а стан природи, що невловимо змінюється (пор. імпресіонізм) і переживання цього стану людиною. Тому сама людина, навіть якщо вона зображується в пейзажі, ніколи не займає в ньому головного місця і виглядає маленькою фігуркою, стороннім спостерігачем. Настрій опоетизованої реальності передається двома «манерами»: гунбі (китайск. «ретельний пензль»), заснованої на найтоншому графічному опрацювання деталей і ясності ліній, і сеї (китайск. «вираження думки»), манері, що відрізняється мальовничою свободою, розмивами туші, які створюють відчуття «розсіяною перспективою», смуг туману і безмежних далей. Пейзажі школи вен-жень-хуа (китайск. «живопис людей письмової культури») доповнювалися вишуканою каліграфією - поетичними та філософськими написами, що прямо не розкривають зміст, але створюють «вираження думки», а також тибами - епіграмами. Вони пишуться шанувальниками художника в різний час на вільних ділянках зображення.

Символізм китайського живопису також відрізняється від європейського символізму, він розкривається в опоетизованій конкретності. Наприклад, на пейзажі може бути напис: «Весною озеро Сіху зовсім не те, що в інші часи року». Подібну назву важко уявити в європейському живописі.