Дерево, лак, кістка

Мистецтво деревообробки в Японії, яке ми розглянемо разом з мистецтвом лаку, представлено меблями і численними скриньками, коробками медичними, різними коробками для дзеркал, парфумерії, косметики, шкатулками для письма, чашками, гребінцями та іншими предметами домашнього ужитку.

Існує дуже мало дизайну меблів, бо японці спали, їли, сиділи на циновках з рисової соломи. Відповідно з цим звичаєм, меблі були низькими. Є столи, прямокутної форми скрині, шафи (kodansu), полиці з ящиками, але завжди з асиметрією у композиції. Є також ліхтарі, дзеркала, сидіння виготовлені з дерева, покриті лаком.

Були меблі розроблені за китайськими стандартами скриневого типу, або з ніжками, що розходяться, яка нагадує японський архітектурній елемент торії (арка перед храмом). До другого типу належать меблі, які мали і світське і релігійне призначення і існують з періоду Nara. Меблі лаковані і прикрашені сусальним золотом або вставками.

У лаковій техніці, японці досягли високої досконалості. Зазвичай вона зводиться до наступного: на каркас з покритого тканиною дерева (іноді з металу, шкіри, глини, паперу тощо) накладали підготовчий шар грубого лаку а потім до тридцяти шарів тонких. Після кожного шару покриття просушувалося у вологому повітрі. Потім його полірували, попередньо наносили тонкий шар лаку на фон: чорний, золотий, з золотими чи авантюриновими крапинками, червоний, рідко коричневий або зелений. Тільки після цього наносився декор різних типів: золотою або срібною пудрою, плоскі узори під полірованою поверхнею, рельєфні узори. Серед інших видів декору назвемо: інкрустація перлинами, інкрустація металевими пластинами, розпис олійними фарбами. Було всього близько 30 видів технік. Є інформація про корпорацію майстрів лаку, створену Указом 701року, в цей час основні прийоми орнаментації лакових виробів були вже відомі і застосовувалися.

Маленькі японські шкатулочки відмінної роботи користуються великим попитом у всій європейської знаті XVIII ст. Так, наприклад, у списку замовлень. виконаних 11 грудня 1750 р. для маркізи де Помпадур королівським постачальником ювеліром Лазаром Дюво, ми читаємо: «Лакова коробочка з півнями на кришці - 360 ліврів, підставка до зазначеної скриньки -132 лівра; лакова коробка з болванчиком на авантюриновому тлі і в ній ще 9 лакових коробочок з трояндочками -192 лівра». Дещо пізніше королева Марія-Антуанетта купує за прикладом маркізи де Помпадур чарівні японські коробочки, що збереглися до наших днів і становлять нині окрему вітрину в Музеї Гіме. Багато майстрів цієї епохи, йдучи назустріч побажанням замовників, купували лакові панно і монтували їх в створювані ними меблі. Такі комоди паризьких червонодеревників Рене Дюбуа (1770р.; Клівленд, Музей) і Мартена Карлена (Париж, Лувр).

Серед коробок ми бачимо і круглі, багатокутні, і неправильної форми у вигляді віяла або квітки; найвідоміші з них - інро, довгасті і розділені на кілька комірок. Вони вироблялися у множині і не всі рівноцінні за своїм художнім достоїнствам. У XVIII ст. спостерігається загальне зниження якості виробів; проте і в цей час працювали видатні майстри, які зуміли вкласти свій талант в ці крихітні вироби. На поверхні в кілька квадратних сантиметрів, покритій чорним або золотим лаком фону, художники зображують квіти, тварин, рідше людей, а іноді навіть і пейзажі, незмінно виявляючи віртуозну майстерність, яка досягає висот справжнього стилю.

Історично терміном окімоно позначалися невеликі скульптури або декоративні об'єкти, що розташовуються в токонома традиційного японського житла. У широкому сенсі до окімоно відноситься все, що поставлено на полицю для прикраси інтер'єру: різьблені фігурки з кістки, ляльки, вази для квітів і т. д. Окімоно і за оформленням, і за сюжетами, і нерідко за розмірами буває схоже на нецке, але в окімоно відсутній отвір для шнура, яке є в нецке.

Нецке служили в якості брелока для підвішування. Зазвичай нецке робилися зі слонової кістки або дерева, але застосовувалися й інші матеріали, наприклад ріг. У цій області японці виявили воістину невичерпну винахідливість. Звичайно, їм трапляється іноді впадати в манірність, але серед цього жанру мініатюрної скульптури ми бачимо зразки відточеної майстерності і величезну різноманітність сюжетів: рослини, звірі, зображені з надзвичайною жвавістю, фігурки людей різного віку і занять. Часто зустрічаються і божества, трактовані в гумористичному дусі.

Окімоно и нецке як вид мініатюрної пластики отримали розповсюдження у XVI ст, коли в архітектурі житла стає прийнятим улаштування спеціальної ніши (токонома), в якій поміщали гарний свиток, ікебану чи маленькі статуетки будд и бодхисаттв. З часом сюжетно-тематичний репертуар мініатюрної пластики розширився, и вже в гравюрах епохи Едо (1603—1866) можна побачити в якості окімоно фігурки святих, монахів, тварин шестидесятирічного циклу, семи божеств щастя. Такі фігурки купувались не тільки з метою привернути удачу, але і на пам’ять про паломництво у віддалений храм, і в якості подарунка, и просто заради прикрашання інтер’єра.

Після революції Мейдзі (1866—1869) Японія, вступила на шлях модернізації, приймає участь у всесвітніх проммслових виставках. На всесвітній виставці у Відні серед предметів, демонструючих досягнення, культурні традицій и ремесла країни були окімоно, вирізані из слонової кістки. Враховуючи масштаби виставкової зали, японські різчики збільшили розмір статуеток. Так зявився той вид окімоно, який став предметом колекціонування на Заході.