Міжнародне гуманітарне право_____ 359

Серед науковців СНД є кілька точок зору з цього питання. Один з відомих у світі фахівців гуманітарного права й автор цього терміна швейцарець Ж. Пікте у своїх ранніх працях зазначав, що до цієї галузі міжнародного права входять норми, які регулюють співробітництво держав з питань захисту прав людини й основних свобод у мирний час і під час збройних конфліктів. На його думку, міжнародне гуманітарне право — це " сукупність чинних звичаєвих і конвенційних норм, що забезпечують повагу до особистості і її розвиток". До цього права входять дві підгалузі — " право війни" і " права людини". Ці підгалузі, як вважає Ж. Пікте, — дві самостійні правові системи у межах міжнародного гуманітарного права, що діють у різних умовах. Захищаючи права людини, " право війни" прагне до зменшення бідувань людей під час війни, а " права людини" захищають людську особистість від сваволі у мирний час [18].

Такий підхід, гадаємо, відповідає реальності міждержавних відносин у гуманітарній сфері. Об'єктом таких правовідносин виступають саме зобов'язання держав додержуватися визначених стандартів прав людини у мирний і воєнний час щодо усіх фізичних осіб, які опинилися під їх юрисдикцією. Але є ще низка не охоплених " правом війни" і " правами людини" міждержавних відносин, які врегульовані нормами міжнародного права і також містять зобов'язання держав додержуватися певних правил відносно фізичних осіб під їх юрисдикцією. У сучасних умовах це стосується широкого спектра гуманітарних проблем. Це насамперед захист окремих груп фізичних осіб — іноземців, апатридів, біпатридів, трудящих-мігрантів, національних меншин, емігрантів, іммігрантів, біженців тощо. Так, Конвенція про статус біженців 1950 p., укладена з метою переглянути й об'єднати укладені раніше міжнародні угоди про статус біженців і розширити сферу застосування цих угод та гарантований ними захист шляхом укладення нової угоди, передбачає зобов'язання держав-учасниць про встановлення правового статусу біженців на своїх територіях. Ще одна група таких міждержавних відносин — це угоди про боротьбу з міжнародними злочинами і злочинами міжнародного характеру. Так, держави — учасниці Конвенції про рабство 1926 р. взяли на себе зобов'язання відповідно до ст. 2 цього документа на територі-

360______________________________________________ Глава 17

ях, що перебувають під їх суверенітетом, юрисдикцією, захистом, протекторатом або опікою: " а) придушувати работоргівлю і запобігати їй; Ь) здійснювати поступово і якомога швидше повне скасування рабства в усіх його формах". У Документі Московської наради-конференції з людського виміру НБСЄ подано широкий перелік проблем у гуманітарній сфері, які підлягають міжнародно-правовому регулюванню. Тому, вважаємо, виділення двох підгалузей у міжнародному гуманітарному праві, запропоноване Ж. Пікте, слід доповнити зазначеними вище проблемами гуманітарного співробітництва.

Доцільно розглянути також сприйняття міжнародного гуманітарного права як єдиного цілого, що складається з протилежностей, які діалектично взаємопереплітаються, виникають одна з одної і створюють таким " клітинним поділом" галузеву єдність. Так, Ж. Пікте вважає, як зазначалося, що міжнародне гуманітарне право складається з двох частин — " права війни" і " прав людини". І те, й інше захищає людську особистість, але у різний спосіб. Ця точка зору користується широкою підтримкою західних юристів. X. Курсьє розуміє під міжнародним гуманітарним правом " сукупність норм і принципів, покликаних у будь-який час і за будь-яких обставин гарантувати основні права і гідність окремої людини" [19].

Англійський юрист А. Робертсон відзначає зв'язок захисту прав людини у мирний час та у збройних конфліктах І вважає, що міжнародне гуманітарне право є галуззю прав людини, і права людини становлять базис гуманітарного права [20]. Відзначивши, що уявлення про міжнародне гуманітарне право як сукупність норм і принципів, які регулюють захист прав людини у збройних конфліктах, він показує нерозривний зв'язок цієї нової галузі міжнародного права з додержанням прав людини. На цю особливість вказують більшість юристів. Але, на нашу думку, А. Робертсон не враховує специфічних рис об'єкта правового регулювання норм, які є складовою міжнародного гуманітарного права. А таким об'єктом є міждержавні відносини щодо захисту прав людини в мирний час і в ході збройних конфліктів.

В. М. Чхіквадзе, проаналізувавши чинні міжнародно-правові норми, які регулюють відносини держав у ході збройних

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ___________________ 361

конфліктів, доходить висновку, що " дотепер склалася велика система міжнародного гуманітарного права, покликаного охороняти права і свободи людини в період збройних конфліктів" [21]. Ще раніше С. В. їсакович відзначив появу " нового інституту сучасного міжнародного права — міжнародного гуманітарного права", що є закономірним наслідком процесу гуманізації ведення збройної боротьби, і розглядає його як сукупність юридичних норм, які регулюють ведення збройної боротьби [22].

Такий підхід відзначає взаємозв'язок інституту захисту прав людини і захисту прав людини у збройних конфліктах, але, на нашу думку, не враховує особливостей об'єкта правового регулювання, спільних для інституту міжнародного захисту прав людини у мирний час і захисту прав людини у збройних конфліктах. Ці особливості полягають у тому, що міждержавні відносини, регульовані обома інститутами, стосуються поводження держав стосовно забезпечення прав і свобод усіх фізичних осіб під їх юрисдикцією. Тому не можна обмежити міжнародне гуманітарне право тільки регулюванням таких відносин винятково в ході збройних конфліктів. Проте такий підхід набув значного поширення в літературі. Німецький юрист О. Кіммініх вважає, що гуманітарне право встановлює правила ведення збройної боротьби і являє собою самостійну галузь загального міжнародного права [23]. Тієї ж точки зору додержуються Г. Фал, А. Рандельцхо-вер та ін. [24].

І, нарешті, зазначена нижче група юристів вважає, що після Другої світової війни виникла нова галузь — право збройних конфліктів, що прийшло на зміну праву війни. Так, І. Н. Арцибасов відзначає, що спочатку склалося поняття " право війни", а потім більш поширеним стало поняття " закони і звичаї війни" [25]. Однак, розглядаючи чималий внесок у розвиток науки права, застосовуваного у збройних конфліктах, який зробили радянські юристи, він відзначає спорідненість їх поглядів з позиціями російських юристів, які зробили вирішальний внесок у наукове обгрунтування законів і звичаїв війни. При цьому, звичайно, необхідно підкреслити, як це робить В. Н. Денисов і ряд інших фахівців, що зміна термінів пов'язана із забороною війни як засобу полі-