Міжнародне гуманітарне право__ '__ 365

тися учасниками бойових дій і не можуть бути захоплені в полон; заохочувалися дії мирного населення, спрямовані на допомогу пораненим; гарантувався догляд за пораненими і хворими, незалежно від того, на чиєму боці вони воювали; знак Червоного Хреста на білому тлі мав означати, що там, де він встановлений, розташовані госпіталі та медперсонал, яким повинні бути надані захист і допомога. Принцип нейтральності поширювався також на військових капеланів, які виконували свої обов'язки в армії. Практично всі великі держави того періоду ратифікували Женевську конвенцію 1864 p., і з 1882 р. вона набула загального визнання, що сприяло утвердженню авторитету цього важливого міжнародного документа.

Гуманітарні ідеї були розвинуті далі в Женевській конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, прийнятій 23 червня (6 липня) 1906 p., а згодом підтвердженій Женевською конвенцією (з такою самою назвою) 27 липня 1929 р. Положення зазначених конвенцій втратили чинність, бо згодом були переглянуті в ході роботи Дипломатичної конференції, що тривала в Женеві з 21 квітня до 12 серпня 1949 р. Конференція прийняла чотири нові конвенції, з яких складається сучасне " право Женеви". Це:

» Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 p.;

• Женевська конвенція про поліпшення долі поранених,

хворих і осіб, що потерпіли в корабельній аварії, із складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 p.;

• Женевська конвенція про ставлення до військовополо-

нених від 12 серпня 1949 p.;

• Женевська конвенція про захист цивільного населення

під час війни від 12 серпня 1949 р.

Іноді в літературі ці чотири Женевські конвенції об'єднують під однією назвою — Женевські конвенції про захист жертв війни. Ця назва може вживатися тільки як узагальнююче поняття, а не як офіційне найменування міжнародно-правових документів.

Друга половина XX ст. внесла істотні зміни в саме поняття війни. Дедалі частіше почали виникати так звані збройні конфлікти міжнародного і неміжнародного характеру. Однак це не змінювало суті і неминучості бідувань пора-

366______________________________________________ Глава 17

нених, хворих, військовополонених і цивільного населення. З урахуванням зазначеної обставини чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. були доповнені двома протоколами, що їх було підписано у Швейцарії 8 червня 1977 p.:

• Додатковим протоколом, що стосується захисту жертв

міжнародних збройних конфліктів (Протокол І);

• Додатковим протоколом, що стосується захисту жертв

збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II).

Грунтуючись на гуманних принципах і нормах Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. і Додаткових протоколів до них від 8 червня 1977 p.,» країни Співдружності Незалежних Держав підписали 24 вересня 1993 р. Угоду про першочергові заходи для захисту жертв збройних конфліктів, що вступили в силу в листопаді 1994 р.

" Право Гааги". Іншим напрямом гуманізації воєнних дій є міжнародне регулювання " права війни", прагнення визначити права та обов'язки сторін, що воюють під час проведення воєнних операцій, обмежити сторони, що воюють у виборі засобів і методів нанесення збитків супротивнику.

За своїм змістом " право Гааги" володіє більшою, ніж " право Женеви", сферою застосування, бо має на меті пом'якшити саме ті прикрості і обмежити те насильство, що пов'язані з перевищенням мети війни — придушенням опору живої сили противника. Як підкреслював Ж. Пікте, порівнюючи ці дві галузі гуманітарного права, " Гаазьке право, на відміну від Женевського, грунтується скоріше на розумі, ніж на почутті, на взаємній вигоді, а не на філантропії" [ЗО].

Аналіз найважливіших багатосторонніх універсальних конвенцій у цій галузі, прийнятих до Першої світової війни, дає змогу виділити основні напрями співробітництва держав. Передусім слід відзначити, що ніяких спроб закріпити у міжнародно-правових нормах власне заборону війни не було. Як точно сформулював у своїй відомій праці " Міжнародне право в систематичному викладі" Ф. Ліст, " часто обговорювана думка про вічний мир залишилася утопією" [31].

У доктрині міжнародного права напередодні Гаазьких мирних конференцій були визначені такі основні напрями

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО____________________________ 367

співробітництва держав у царині регулювання збройних конфліктів, як:

• досягнення якомога повнішої кодифікації права війни;

• розвиток процедур мирного розв'язання спорів.

Саме перший напрям відкрив шлях міжнародно-правовим нормам, які обмежували застосування засобів ведення воєнних дій проти окремих категорій осіб, зокрема тим, що визначали правовий режим поранених, хворих військовополонених, цивільного населення, громадян нейтральних держав, іноземців тощо. В цьому розділі законів і звичаїв війни відбилися принципи гуманізму, які були висунені російськими представниками і відображені в ініціативах Росії.

Саме в російському науковому світі грунтовно опрацьовувалися міжнародно-правові гуманітарні питання, що дістали підтримку юристів-міжнародників на Заході. Зокрема, наполегливе прагнення відомого харківського юриста Д. І. Ка-ченовського до кодифікації права війни було підтримано англійською науковою громадськістю, Перед якою він виступив з відповідною доповіддю. Відомі події Кримської війни, де зневажалися норми людяності, спонукали російську наукову громадськість, у тому числі відомого хірурга М. І. Пирогова, виступити за гуманізацію норм ведення війни, а також значною мірою сприяли тому, що Росія в XIX ст. стала піонером у прийнятті важливих актів у галузі кодифікації законів і звичаїв війни, які визначили подальший розвиток цієї галузі міжнародного права.

До честі Росії XIX ст. вона стала відправною точкою руху за гуманізацію " права війни". Цар Олександр II, що увійшов у історію скасуванням кріпосного права, став ініціатором скликання у Санкт-Петербурзі міжнародної конференції з метою " пом'якшити, наскільки це можливо, бідування, що заподіюються війною". Безпосередньою причиною, що спонукала Олександра II до такої ініціативи, став військово-технічний винахід, а саме: створення нового виду зброї — розривних куль та застосування їх. Міжнародна військова комісія, що зібралася в Росії, підготувала Декларацію про заборону використання вибухових і запалювальних куль, укладену в Санкт-Петербурзі 29 листопада (11 грудня) 1868 р.

Як зазначав відомий російський юрист-міжнародник Ф. І. Кожевников, з-поміж ініціаторів скликання конференції