Глава 17. стві, закріплені в універсальних міжнародних актах як вираження досвіду людства, дають змогу реалізувати ідею єдності людського роду через їх відображення у

стві, закріплені в універсальних міжнародних актах як вираження досвіду людства, дають змогу реалізувати ідею єдності людського роду через їх відображення у національному законодавстві окремих країн [53].

А. П. Мовчан відзначає ще одну історичну передумову розвитку міжнародного захисту прав людини. Він вважає, що включення до Статуту ООН положень про права людини пояснювалося насамперед вимогою народів відновити зневажені фашизмом основні права і свободи людини [54]. Ця об'єктивна причина виникнення міжнародного захисту прав людини виявилася згодом під час підготовки низки міжнародних документів про викорінення грубих і масових порушень прав людини, таких як геноцид, расова дискримінація та апартеїд.

Під впливом зазначених об'єктивних чинників Організація Об'єднаних Націй розгорнула широку діяльність з метою міжнародного захисту прав людини. Оскільки Статутом ООН не наводиться перелік прав людини й основних свобод, які мають бути додержані всіма, першим питанням стало вироблення документа, в якому були б закріплені ці важливі права і свободи.

10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила Загальну декларацію прав людини — міжнародний документ, у якому вперше було подано перелік прав і свобод людини, яких мають додержуватися всі. Дотепер у доктрині міжнародного права триває розпочата ще під час написання Загальної декларації дискусія про перелік прав і юридичну природу цього документа.

Під час підготовки проекту цього документа представники США, Англії, Бельгії та ряду інших держав виступали за включення до нього тільки громадянських і політичних прав. Делегації СРСР, УРСР, БССР, Індії та деяких інших країн вважали за необхідне включити до проекту соціально-економічні права — на працю, соціальне забезпечення, освіту, відпочинок тощо, що були проголошені й гарантовані в соціалістичних державах, а також закріплені в конституціях ряду капіталістичних держав — Веймарської Республіки в Німеччині, повоєнних конституціях Японії, Італії, Франції.

Деякі закордонні юристи вважають, що соціально-економічні права не відповідають поняттю прав людини. Вони за-

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО____________________________ 391

перечують юридичну обов'язковість цих прав і схиляються до думки, що в усьому комплексі прав першорядне значення мають тільки громадянські й політичні права. Так, німецький учений К. Томушат вважає, що основу прав людини становить право на свободу думки, совісті і релігії, а також право кожного безперешкодно додержуватися своїх думок і вільно їх висловлювати. На його думку, соціально-економічні права є лише " побажаннями", до досягнення яких повинні прагнути держави [55]. У 1986 р. Державний департамент СІЛА направив своїм дипломатичним представникам за кордоном вказівку не досліджувати рівня додержання соціально-економічних прав у країнах перебування, оскільки США вважають, що економічні і соціальні права є побажаннями, а не юридичними зобов'язаннями, і тому не включаються в поняття " міжнародне визнані права людини". Причину такого підходу пояснив англійський професор А. Хіггінс: " Ліберальні демократи, знаючи неможливість повного досягнення економічних і соціальних стандартів через свою політичну й економічну структуру, розглядають їх як мету, а не як юридичне право" [56].

Із запереченням соціально-економічних прав як обов'язкових загальновизнаних норм не можна погодитися. Адже ще в Загальній декларації прав людини відзначено цілісний характер і взаємозв'язок прав людини. У науці міжнародного права країн СНД правильно обгрунтовано значення соціально-економічних прав людини як необхідний елемент статусу людини. Цікаво відзначити, що й деякі зарубіжні правники починають дедалі частіше визнавати факт значення соціально-економічних прав та їх взаємозв'язку [57].

Точка зору про права людини як єдиний комплекс, до якого входять як громадянські та політичні права, так і соціально-економічні, знайшла підтвердження у міжнародних документах. Генеральна Асамблея ООН одностайно прийняла резолюцію 32/130 16 грудня 1977 р. про те, що " усі права й основні свободи людини неподільні і взаємозалежні; необхідно якнайшвидше розглянути питання про здійснення, поширення і захист як громадянських і політичних прав, так і економічних, соціальних і культурних прав і приділити їм однакову увагу; повне здійснення громадянських і політичних прав неможливе без здійснення економічних, соціальних і