![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Глава 17. 1874 р., до II Гаазької конвенції 1889 p
1874 р., до II Гаазької конвенції 1889 p. і, що важливо, до IV Гаазької конвенції 1907 р. теж на настійну вимогу Росії. Нині його цілком сприйнято у міжнародному гуманітарному праві — у ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, IV Женевською конвенцією 1949 р. і низкою інших універсальних конвенцій. Викладене вище переконливо свідчить, що тільки у своїй сукупності галузеві принципи міжнародного гуманітарного права здатні в цілому відобразити його характерні риси і закріпити його головний зміст — універсальний захист прав людини як у мирний час, так і в період збройних конфліктів. Отже, галузь міжнародного гуманітарного права є системним цілим тільки в сукупності його інститутів: " права Гааги", " права Женеви" і прав людини. Такої властивості системного цілого надають нормативному комплексу, яким є міжнародне гуманітарне право, норми-принципи, наведені у системному викладі Ж. Пікте (див. додаток 7). За основу поглядів Ж. Пікте при побудові системи принципів міжнародного гуманітарного права взято категорію гуманності, що вимагає " дій завжди на благо людини", і гуманізму як категорії. Гуманізм (від лат. humanus — людяний) як філософсько-правова категорія — це сукупність поглядів, що виражають повагу гідності і прав людини, турботу про благо людей, їх всебічний розвиток, а також створення сприятливих для людини умов суспільного життя. З точки зору філософії права природжені і невідчужувані природні права людини слід розглядати як такі, що повинні бути визнані і гарантовані публічною владою і законами як фундаментальна основа суспільного і політичного життя. Більше того, право без прав людини так само неможливе, як і права людини — без і поза правом [51]. Права людини — це феномен, захист і забезпечення якого має властивість безперервності і сталості і не може штучно розділятися у процесі реалізації на непов'я-зані між собою складові. Саме тому забезпечення прав людини знаходить своє природне місце в " праві Женеви". А творці текстів Гаазького права також " надихалися ідеалами гуманізму", за влучним висловом Ж. Пікте, автора терміна " гуманітарне право". Розглянемо основні принципи міжнародного гуманітарного права як єдиного цілого в тому поряд- МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО____________________________ 383 ку і контексті, який запропонував Ж. Пікте у схемі цих принципів (див. додаток 7). Принципи " права Гааги" виходять з основного положення про те, що воюючі сторони у ході збройних конфліктів не повинні мати необмеженого вибору в засобах заподіяння шкоди супротивнику. Такі обмеження закріплені конвенційно на основі трьох взаємозалежних груп принципів міжнародного гуманітарного права: • принцип ratione personae стосовно учасників бойових дій; • принцип ratione loci — обмеження щодо об'єктів бойо- вих дій; • принцип ratione conditiones — обмеження щодо засобів бойових дій. Принципи " права Женеви" містять у собі основні гуманістичні погляди на особистість, яка має право на повагу, захист і гуманне ставлення незалежно від того, бере вона участь у воєнних діях чи ні. При цьому принципи, властиві ставленню до жертв збройних конфліктів, містять у собі: 1. Нейтралітет, який полягає в тому, що гуманітарне • медичний персонал повинен утримуватися від будь- яких ворожих дій у відповідь на імунітет, що йому надається; • медичному персоналові надається захист як зцілителям від ран і хвороб; • ніхто не може піддаватися переслідуванням чи бути за- судженим за надання допомоги пораненим або хворим. 2. Природність, невід'ємним змістом якої є те, що осо 384________________________ " - " "..^xr»-^.f. Глава 1? • взяття у полон під час збройного конфлікту — це не покарання, а лише засіб утримання супротивника від стану, в якому він міг би завдати шкоди супротивній у конфлікті стороні. 3. Захист особистості, який полягає в тому, що він є обов'язком держави і надається як на національному, так і на міжнародному рівнях особам, що перебувають під її юрисдикцією. Захист особистості в умовах військового полону грунтується на таких принципових положеннях: • полонений розглядається як особа, що перебуває не під владою військ, які полонили його, а під владо» держави, якій належать ці війська; • держава супротивника відповідає за умови й утриман- ня під слідством полонених, а також за підтримку порядку і діяльності комунальних служб на окупованій території; • жертви збройних конфліктів мають забезпечуватися міжнародним захистом у тому разі, якщо у них немає необхідного природного захисту. Значна низка принципів міжнародного гуманітарного права є загальною для інституту " права Женеви" та інституту прав людини. Основними складовими цих загальник принципів зазначених підгалузей є: 1. Недоторканність особи, яка має право на повагу до її життя і до властивостей, невіддільних від її індивідуальності. Мається на увазі недоторканність особи як фізична, так і моральна. Що стосується недоторканності особи в період збройного конфлікту, то вона також містить у собі застосування таких спільних із правами людини принципових положень: • людина, яка зазнала поразки в бою — недоторканна: капітуляція перед супротивником повинна врятувати їй життя; » забороняються: катування, принизливе або жорстоке поводження; • кожна людин*а має право на визнання себе суб'єктом права; • кожна людина має право на повагу своєї честі, прав своєї сім'ї, своїх переконань і звичок;
|