Глава 17. вил поводження з людьми, що визнаються міжнародними стандартами прав людини

вил поводження з людьми, що визнаються міжнародними стандартами прав людини. Це положення загальновизнане у доктрині міжнародного права, що випливає з принципу поваги до прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань, закріпленого у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) 1975 р.

З урахуванням викладеного, можна дати таке визначення поняття міжнародних стандартів у галузі прав людини.

Definitio: Міжнародні стандарти в галузі прав людини — це обов'язкові для всіх держав правила поводження з людьми, що полягають у необхідності гарантувати особам, які перебувають під їх юрисдикцією, встановлені універсальними і регіональними міжнародно-правовими актами права і свободи, а також не зазіхати на такі права і свободи.

За визначенням, стандарти прав людини можуть бути універсальними (визнаними в усьому світі) і регіональними (характерними для окремих країн або закріпленими в регіональних міжнародно-правових актах). При цьому регіональні стандарти можуть мати особливості, що випливають з традицій, культури, менталітету населення цих країн, і навіть бути ширшими, ніж універсальні стандарти прав людини.

Міжнародно-правове забезпечення стандартів у галузі прав людини в мирний час. Водночас з підготовкою проектів Міжнародних пактів про права людини ООН розробила цілу серію міжнародних документів, що стосуються забезпечення невід'ємних прав і основних свобод людини. У зв'язку з тим, що ряд країн допускає грубі і масові порушення прав людини, які негативно впливають на всю систему міжнародних відносин і або являють, або можуть являти загрозу міжнародним миру і безпеці, у рамках ООН були підготовлені та відкриті для підписання конвенції про співробітництво держав у боротьбі з такими порушеннями. З досвіду злочинів фашизму у роки Другої світової війни геноцид був визнаний злочином проти людства, і держави зобов'яза-лися співробітничати для боротьби проти нього у Конвенції про запобігання злочинам геноциду і покарання за нього 1948 р. Політика апартеїду, здійснювана урядом ПАР, також була визнана злочином проти людства, і держави зобов'яза-

[МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО___________________________ 395

лися вжити всіх заходів для ліквідації цієї політики в Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р.

Були розроблені і прийняті конвенції про ліквідацію таких масових і грубих порушень прав людини, як дискримінація за ознакою раси, статі, релігії. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 р., у якій держави визнали, що " дискримінація людей за ознакою раси, кольору шкіри або етнічного походження є перешкодою для дружніх і мирних відносин між націями і може призвести до порушень миру і безпеки серед народів, а також гармонійного співіснування осіб навіть усередині тієї самої держави" і зобов'язалися вжити всіх необхідних заходів для ліквідації расової дискримінації.

Генеральна Асамблея прийняла Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., у якій дер-жави-учасниці визнали, що дискримінація жінок порушує принципи рівноправності, людської гідності, зобов'язалися усіма відповідними способами проводити політику ліквідації дискримінації жінок.

Генеральна Асамблея прийняла Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань 1981 р., у якій відзначила упевненість держав — членів Організації, що свобода релігії або переконань сприяє досягненню цілей загального миру, соціальної справедливості і дружби між народами та ліквідації ідеології і практики колоніалізму і расової дискримінації. Члени ООН закликали всі держави вжити ефективних заходів для запобігання дискримінації на основі релігії або переконань і ліквідації її. Міжнародна організація праці прийняла Конвенцію про дискримінацію в галузі праці і занять 1958 p. № 111, a ЮНЕСКО — Конвенцію про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 p., що передбачають зобов'язання держав щодо ліквідації дискримінації у зазначених галузях. Таким чином, у сучасному міжнародному праві були прийняті звичаєві та договірні норми, що забороняють грубі і масові порушення прав людини [58].

Водночас у межах ООН були розроблені міжнародні документи, що конкретизують і передбачають зобов'язання

І