Право зовнішніх зносин___ 421

тичних представництв — це посли, посланники і повірені у справах. Звичайно посли очолюють посольства, посланники — дипломатичні місії. Вважається, що до інституту повірених у справах звертаються за особливих обставин, наприклад, якщо відносини між державами є не зовсім дружніми. Від інституту повірених у справах слід відрізняти тимчасових повірених у справах, що не є окремим класом глав дипломатичних представництв, а лише замінюють їх у разі відсутності (відпустка, виклик до свого представництва і т. п.). Це зазначено у ст. 19 Віденської конвенції 1961 р.

Призначення глав дипломатичних представництв регулюється нормами як національного, так і міжнародного права. Як відомо, їх призначає, за Конституцією України, Президент України. Норми міжнародного права зумовлюють І процедуру вступу на посаду глав дипломатичних представництв. До обов'язкових вимог міжнародного права відносять такі:

• запит відповідно до ст. 4 Віденської конвенції 196Гр.
заінтересованою державою агреману, тобто згоди країни пе
ребування на призначення глави дипломатичного представ
ництва;

• відповідно до п. 2 ст. 4 Віденської конвенції 1961 р. дер
жава перебування не зобов'язана повідомляти державі, яка
акредитує, мотиви відмови в агремані;

• після одержання агреману призначений відповідно до
норм національного законодавства глава дипломатичного
представництва одержує підписану главою держави і скріп
лену візою міністра закордонних справ вірчу грамоту. Вона
містить прохання вірити (звідси й назва) усім діям, заявам і
письмовим актам, що виходять від даного посла або пос
ланника;

• Віденська конвенція 1961 р. визначає два можливі варі
анти припинення функцій глави дипломатичного представ
ництва:

а) з ініціативи держави, яка акредитує (ст. 43);

б) з ініціативи держави перебування, що оголошує главу
дипломатичного представництва persona non grata,
тобто особою небажаною (ст. 9).

З юридичної точки зору оголошення того чи іншого співробітника дипломатичного представництва persona non grata

422___________________________________________ Глава 18

не має наслідком припинення діяльності представництва через персоніфікацію самого акту.

Структуру та кількісний склад персоналу дипломатичного представництва затверджує Міністерство закордонних справ з урахуванням чинників доцільності. Але обов'язково до складу дипломатичного представництва входять: глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу (радник, секретар, аташе встановлених рангів), члени адміністративно-технічного персоналу (референти-пе-рекладачі, технічні секретарі, стенографістки, канцелярський персонал, шифрувальник, бухгалтерські працівники та ін.), члени обслуговуючого персоналу (шофери, прибиральниця, кухарі, вахтери і т. п.).

Функції дипломатичного представництва закріплено у ст. З Віденської конвенції 1961 р. Найважливішими з-поміж них є:

• представництво держави, яка акредитує, у державі пе-

ребування;

• захист у державі перебування інтересів акредитуючої

держави та її громадян у межах міжнародного права;

• ведення переговорів з урядом держави перебування;

• з'ясування всіма законними засобами умов і подій у

державі перебування і повідомлення про них уряду акредитуючої держави;

• заохочення дружніх відносин між акредитуючою дер-
¹ жавою і державою перебування та розвиток їх вза
ємовідносин у галузі економіки, культури і науки.

Для виконання перелічених функцій відповідно до ст. 25 Віденської конвенції 1961 р. кожна держава перебування повинна надавати всі можливості дипломатичним представництвам. Мається на увазі, наприклад, забезпечення свободи пересування територією держави перебування відповідно до правил пересування; забезпечення свободи зносин дипломатичних представництв із акредитуючою державою; надсилання й одержання офіційних паперів за допомогою дипломатичної пошти та дипкур'єрів.

3. Дипломатичні привілеї та імунітети — це сукупність особливих пільг, прав і переваг, наданих іноземним дипломатичним представництвам, їх персоналу та іншим