Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Глава 18. податків, зборів і мита за помешкання представництва, власні чи наймані, крім таких податків, зборів і мита
податків, зборів і мита за помешкання представництва, власні чи наймані, крім таких податків, зборів і мита, що являють собою плату за конкретні види обслуговування. При тлумаченні питання про імунітет слід враховувати таку особливість, що імунітет надається державі, яка акредитує, в цілому, а не співробітникам дипломатичних представництв. Саме тому в ст. 32 Віденської конвенції 1961 р. підкреслюється, що від імунітету від юрисдикції дипломатичних агентів і осіб, що користуються імунітетом, можуть відмовитися тільки держави, що акредитують, а не самі ці особи. 4. Інститут торговельних представництв введений до системи зовнішніх зносин держав завдяки практиці колишнього Союзу РСР і був закріплений у Віденській конвенції 1961 р. Однак слід враховувати ту обставину, що торгпредства СРСР були органами, що здійснювали монополію зовнішньої торгівлі за кордоном. У пострадянських республіках, у тому числі в Україні, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі і його торгпредства за кордоном виконують лише регулюючі функції і забезпечують проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при виході суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на зовнішній ринок. Інститут торговельних представництв у дипломатичній практиці є складовою частиною відповідних посольств і місій. Це дає підстави поряд з існуючими дво- і багатосторонніми договорами держав, які регламентують їх діяльність, розглядати у цій ролі і Віденську конвенцію 1961 р. Хоч за кожною державою визнається право реалізації міжнародно-правового принципу вільного визначення сутності і форм її економічних відносин із зарубіжними країнами. Найважливішою правовою гарантією здійснення функцій торговельних представництв за кордоном є забезпечення їх (як складової частини дипломатичних представництв) відповідними привілеями та імунітетами відповідно до міжнародного права. Однак тут слід враховувати деякі особливості. Що стосується привілеїв та імунітетів торгпредства як органу держави, то вони застосовуються без обмежень і винятків. Мається на увазі недоторканність помешкань торговельних представництв, недоторканність їх архівів і докумен- ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН__________________________________ 42S тів, митні привілеї, користування прапором і емблемою акредитуючої держави, податкові, або фіскальні, привілеї тощо. Особисті ж привілеї та імунітети персоналу торговельних представництв визначаються вже не статусом їх дипломатичного представництва в цілому, а залежать від посадового становища кожного співробітника торгпредства, категорії, до якої він належить. Персонал торгпредств поділяється на три категорії: дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий. Як правило, до категорії дипломатичного персоналу належить торгпред (глава торговельного представництва) та його заступники. Вони мають дипломатичні паспорти і користуються дипломатичними привілеями та імунітетами у повному обсязі. Інші співробітники торгпредства користуються тими пільгами і перевагами, які передбачені для адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу Віденською конвенцією 1961 р. Конкретно такі пільги і переваги надаються за двосторонніми угодами держав, на засадах взаємності. Указом Президента України від 17 серпня 1993 р. було затверджено Положення про торговельні представництва України за кордоном. Однак невдовзі торгпредства трансформувалися в торговельно-економічні місії у складі дипломатичних представництв України за кордоном. Відповідне положення було затверджено Указом Президента України від ЗО квітня 1994 р. Перебування торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв свідчить про беззастережне застосування до них положень Віденської конвенції 1961 p., про що докладно говорилося вище. У Положенні про торговельно-економічну місію підкреслюється, що вона має на меті представляти і захищати в державі перебування інтереси України у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Основними завданнями торговельно-економічної місії є: • сприяння розвиткові торговельно-економічних зв'язків • інформування органів державної виконавчої влади
|