Глава 18. дить держава перебування щодо товарів, які експортуються з України;

дить держава перебування щодо товарів, які експортуються з України;

• підготовка висновків щодо доцільності імпорту товарів і послуг, залучення кредитів із країни перебування.

В організаційному плані для реалізації поставлених цілей і завдань торговельно-економічну місію очолює керівник, який за посадою є радником-посланником або радником дипломатичного представництва. Він несе персональну відповідальність за цю ділянку роботи.

Керівник торговельно-економічної місії та його заступник (заступники) є членами дипломатичного персоналу, а інші співробітники — членами адміністративно-технічного або обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва. Виконання функцій торговельно-економічної місії може бути покладено і на одну особу.

Торговельно-економічна місія підпорядковується главі дипломатичного представництва України за кордоном, що здійснює контроль за її роботою. Однак організатором роботи місії є Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України. Безпосередньо цим міністерством за узгодженням із МЗС України призначається і звільняється з посади керівник торговельно-економічної місії та його заступник (заступники). Інші категорії співробітників місії призначаються МЗЕЗторгом України без погодження з МЗС України.

Керівник торговельно-економічної місії підзвітний відповідно зазначеним двом міністерствам.

Право спеціальних місій

Definitio: Спеціальна місія у міжнародному праві — це різновид тимчасових закордонних органів зовнішніх зносин, що складаються з представників, які направляються однією державою до іншої для виконання конкретних завдань, обумовлених за згодою між цими державами (у міжнародно-правовій науці і практиці держав ця форма здійснення зовнішніх зносин раніше називалася " дипломатія ad hoc", тобто тимчасові, створювані в кожному конкретному випадку з певного приводу дипломатичні органи держав за кордоном).

ЯРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН___________________________________ 427

Спеціальна місія, власне, і виникла з дипломатії спеціальних місій. Вестфальський мир 1648 p., 350-річчя якого відзначалося у жовтні 1998 р., став основою системи міжнародних відносин, у якій пробивалися паростки стійких дипломатичних зв'язків самостійних національних держав. Спеціальні місії в XVI—XVIII ст. були найрізноманітніші: від церемоніальних до суто політичних.

У так звану класичну епоху дипломатії (XIX — початок XX ст.) спеціальні місії за своїми функціями уже не замінювали постійних посольств, а направлялися лише в особливих випадках.

Реальна потреба спеціальних місій у дипломатичній практиці зумовила необхідність подальшої кодифікації і розвитку норм міжнародного права. З цією метою резолюцією ГА ООН 2530 (XXIV) від 8 грудня 1969 р. була прийнята Конвенція про спеціальні місії і Факультативний протокол про обов'язкове розв'язання спорів. 16 грудня 1969 р. конвенція була відкрита для підписання в Нью-Йорку, а набрала чинності 21 червня 1985 р. Вона складається з преамбули і 55 статей, які є міжнародно-правовими основами організації і діяльності сучасних спеціальних місій.

Спеціальні місії, так само як і посольства, реалізують міжнародну правосуб'єктність держав, а також відповідають цілям і принципам Статуту ООН, що стосуються суверенної рівності держав і розвитку дружніх відносин та співробітництва між ними. Спеціальні місії мають істотну особливість: вони можуть функціонувати навіть за відсутності нормальних дипломатичних або консульських відносин між суб'єктами міжнародного права (ст. 7).

За своєю структурою конвенція не містить розділів, однак за змістом її статті можна згрупувати у три значеннєві частини:

1) основні положення і питання, пов'язані з напрямом і
роботою спеціальних місій (статті 2—20);

2) визначення загальних переваг, привілеїв та імунітетів
спеціальних місій (статті 21—46);

3) статті, що відтворюють деякі положення Віденських
конвенцій 1961 і 1963 pp. (статті 47—55).

Під цим ракурсом проаналізуємо основні норми конвенції.

428________________________________________________ Глава 18

І*4 ч-я

1. Напрям і робота спеціальних місій. " Держава може відрядити спеціальну місію до іншої держави за згодою останньої, попередньо отриманою через дипломатичні чи інші погоджені або взаємоприйнятні канали", — говориться в ст. 2 конвенції. У тексті не обумовлюється форма такої згоди. Тому на практиці вона може бути у вигляді як офіційної угоди, так і мовчазної згоди. Функції спеціальної місії визначаються за взаємною згодою самими заінтересованими державами.

У дипломатичній практиці відомі випадки відрядження спеціальної місії до двох або кількох держав (ст. 4) або відрядження спільної спеціальної місії двома або кількома державами (статті 5, 6).

Питання призначення членів спеціальної місії, включаючи склад, кількість, громадянство, імена і посади передбачуваних для цього осіб, погоджуються у встановленому порядку державами між собою. Держава, що приймає, може, не повідомляючи причин своєї відмови, не надати згоди на призначення будь-якої особи членом спеціальної місії (статті 8—10).

Початок роботи (функціонування) спеціальної місії відраховується з моменту встановлення офіційного контакту з міністерством закордонних справ або з іншим органом держави, що приймає (ст. 13). Роботою спеціальної місії керує її глава, призначуваний державою, що посилає. Існує правило, що стосується старшинства глав місій на території держави, що приймає, або третьої держави. Згідно з цим правилом старшинство місій встановлюється, якщо немає особливої щодо цього угоди, за алфавітним порядком назв держав, визначених протоколом держави, на території якої місії перебувають (статті 14—16).

Спеціальній місії належить право користуватися прапором і емблемою держави, що посилає, на помешканнях, зайнятих місією, а також на транспортних засобах, коли вони використовуються в офіційних цілях (ст. 19).

Завершення діяльності спеціальної місії відбувається: а) за згодою держав; б) після виконання нею завдань; в) по закінченні передбаченого для неї терміну; г) після повідомлення державою, що посилає, про відкликання місії; д) після