Міжнародне гуманітарне право_____ 401

Парламентери. Докладно про парламентерів ідеться в статтях XXXII—XXXIV Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р.

Парламентером вважається особа, уповноважена однією з воюючих сторін почати переговори s іншою стороною і яка прибуває з білим прапором.

І сам парламентер, і сурмач або барабанщик, що його супроводжують, а також прапороносець і перекладач користуються правом недоторканності.

Начальник військ, до якого відправлено парламентера, не зобов'язаний прийняти його за будь-яких обставин, Він може вжити всіх необхідних заходів, аби перешкодити парламентеру скористатися покладеним на нього дорученням для збирання інформації. Він має також право у разі зловживань з боку парламентера тимчасово його затримати. Парламентер втрачає право на недоторканність, якщо буде позитивним і безсумнівним способом доведено, що він скористався своїм привілейованим становищем для підмови до зради або для її вчинення.

Військовополонені. У ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р. поняття військовополоненого визначено лаконічно: будь-який комбатант, що потрапляє під владу супротивної сторони, е військовополоненим. Водночас про цю категорію учасників збройних конфліктів докладно сказано в Женевській конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. Зокрема, у ст. 4 конвенції сказано, що військовополоненими є особи, які потрапили під владу ворога і належать до однієї з таких категорій:

• весь особовий склад збройних сил сторони, яка перебу
ває в конфлікті;

• особовий склад добровольчих загонів та інших опол
чень, включаючи особовий склад організованих рухів ©пору,
якщо вони відповідають нижченаведеним умовам:

а) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;

б) мають певний і чітко видимий здалеку розпізнаваль
ний знак;

в) відкрито носять зброю;

г) додержуються у своїх діях законів і звичаїв війни.

ШОВ_______________________________________________ Глава 17

• особовий склад регулярних збройних сил, що вважає
себе підпорядкованим урядові або владі, не визнаних держа
вою, яка тримає в полоні;

• особи, які йдуть за збройними силами, але не входять
до їх складу безпосередньо (постачальники, військові корес
понденти тощо);

• члени екіпажів суден торговельного флоту, екіпажів ци
вільної авіації сторін;

• населення неокупованої території, яке при наближенні
ворога стихійно з власної ініціативи стає до зброї для бороть
би з військами, що вторгаються.

Конвенція прирівнює до військовополонених за ознакою поводження з ними таких осіб:

• інтернованих на розсуд держави, що окупує, осіб, які
належать або належали до збройних сил окупованої країни;

• осіб, які підлягають Інтернуванню відповідно до міжна
родного права, відповідно до дипломатичної і консульської
практики і договорів.

Конвенція застерігає, що медико-санітарний склад і духовний персонал, затримані державою, яка тримає в полоні, з метою надання допомоги військовополоненим, не повинні вважатися військовополоненими (ст. 33).

У цілому ж конвенція застосовується до військовополонених з того моменту, коли вони потраплять під владу ворога, і аж до їх остаточного звільнення і репатріації (ст. 5).

Загальновизнаним принципом міжнародного гуманітарного права стосовно військовополонених є те, що військовополонені перебувають під владою ворожої держави, але не окремих осіб або військових частин, що взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, що може бути покладена на окремих осіб, саме держава, яка тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими.

Основою поводження з військовополоненими, наскільки це дозволяє воєнний час, є принципи гуманності. Так, у ст. 13 конвенції підкреслюється, що з військовополоненими слід завжди поводитися гуманно. Будь-яка незаконна дія або бездіяльність держави, що тримає в полоні, які призводять до смерті військовополоненого, що перебуває в її владі, або такі, що ставлять здоров'я військовополоненого під серйозну загрозу, забороняються і розглядаються як серйозні пору-