У мирний час

До історії становлення міжнародних стандартів прав людини. Інститут міжнародного захисту прав людини склався після Другої світової війни. Це загальновизнано в доктрині міжнародного права. Водночас не можна не відзначити ролі та історичного значення впливу на становлення міжнародних стандартів прав людини ідей Французької буржуазної революції 1789 р. і її Декларації прав людини і громадянина. Значним і з наукового погляду доведеним є внесок російських юристів-міжнародників кінця XIX — початку XX ст., у тому числі правників-міжнародників Київського, Харківського та Одеського (Новоросійського) університетів, у розвиток ідей захисту прав і свобод особи.

Однак тільки в XIX ст. так звані цивілізовані народи почали усвідомлювати свою відповідальність за формування світового правопорядку. Було прийнято окремі міжнародні угоди про боротьбу з работоргівлею і рабством, про захист релігійних і національних меншин. Але ці міжнародно-правові норми стосувалися лише деяких аспектів додержання прав і свобод людини і були провісниками сформованого пізніше інституту міжнародного гуманітарного права.

З огляду на те, що ряд видатних юристів-міжнародників Росії XIX — початку XX ст. чимало років віддали викладацькій діяльності в Київському, Одеському (Новоросійському) і особливо в Харківському університетах, може становити інтерес, наприклад, внесок Росії у розробку угод про боротьбу з работоргівлею у XIX ст. Так Декларація про торгівлю неграми 1815 p., прийнята Віденським конгресом, була підтримана і представниками Росії. Тому на Аахенському конгресі 1818 р. Росія виступила за створення міжнародної установи " Інституту Африки", яка б бороласх з работоргівлею шляхом створення своїх військово-морських сил і спеціального суду над работоргівцями. Хоч цю пропозицію не було прийнято, проте вона набула розвитку в укладенні 1841 р. П'ятистороннього договору між Англією, Францією, Росією, Пруссією та Австрією про боротьбу з работоргівлею

Із*

388______________________________________________ Глава 17

шляхом огляду військовими кораблями держав-учасниць підозрілих кораблів і припинення силою випадків работоргівлі.

Ці російські ідеї були розвинуті також у рішеннях Брюссельського конгресу 1889—1890 pp. У Генеральному акті 1890 p., що дістав назву антиневільницького, російські ідеї були нормативно закріплені в розділі V, де передбачалося створення Міжнародного морського бюро в Занзібарі та Особливого бюро — у Брюсселі. Також передбачалися заходи для боротьби з работоргівлею на суші та на морі.

У в 1919 р. кілька держав підписали Сен-Жерменську конвенцію про заборону рабства. На її основі Лігою Націй була розроблена чинна і сьогодні Конвенція про рабство 1926 р. У цій конвенції (ст. 2) держави-учасниці прийняли зобов'язання придушувати работоргівлю, запобігати їй та здійснювати поступово і якнайшвидше повне скасування рабства в усіх його формах. При цьому держави-учасниці відзначили, що вони визнають досягнення і заслуги Берлінського 1885 р. і Брюссельського конгресів 1889—1890 pp. A саме там і були визнані пропозиції Росії. У зв'язку з цим, " намагаючись завершити і розширити роботу, виконану відповідно до Брюссельського акта, і знайти заходи практичного здійснення намірів в усьому світі, виражених щодо работоргівлі і рабства, держави, що підписали Сен-Жерменську конвенцію, і визнаючи необхідність досягнення з цією метою більш докладних заходів... вирішили укласти Конвенцію".

2 серпня 1956 р. Україна ратифікувала Конвенцію про рабство 1926 р. і сприйняла норми, вироблені з прямою участю Росії і під впливом міжнародно-правових ідей передових юрист.ів світу для виконання Конвенції 1926 p., що залишається чинною. У 1956 р. під егідою ООН було прийнято Додаткову конвенцію про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, з метою інтенсифікації національних, так само як і міжнародних, зусиль до скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства [52]. 31 жовтня 1958 р. Україна також ратифікувала Додаткову конвенцію 1956 р. і сприйняла гуманітарні міжнародно-правові норми.

Викладене вище дає нам яскраве уявлення про те, що сучасні стандарти прав людини сягають своїм корінням ідей гу-

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО____________________________ 389

манізму минулого, що як загальнолюдське надбання не мають меж і національних рамок.

Формування стандартів прав людини на універсальному рівні. Ще в ході Другої світової війни в усьому світі широкого визнання набула ідея про те, що грубі й масові порушення прав людини, вчинені фашизмом, є загрозою не тільки нормальному розвиткові власне особи і громадянського суспільства, а й існуванню світового співтовариства, міжнародним миру і безпеці. Цей досвід людства був нормативно закріплений у Статуті ООН. У його п. З ст. 1 однією з цілей діяльності Організації Об'єднаних Націй, покликаною забезпечувати міжнародні мир і безпеку, було проголошено здійснення міжнародного співробітництва " у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії". Всі держави — члени ООН прийняли на себе за ст. 56 Статуту ООН зобов'язання " починати спільні і самостійні дії у співробітництві з Організацією" з метою створення умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, основаних на поважанні принципу рівноправності і самовизначення народів, для досягнення загальної поваги і додержання прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії.

У літературі виділено основні об'єктивні передумови необхідності розвитку співробітництва держав у галузі захисту прав людини. Ю. М. Колосов, наприклад, відзначає три головні причини, що зумовили виникнення і розвиток міжнародного захисту прав людини. Це, на його думку, по-перше, історичний досвід, який свідчить про те, що держави-поруш-нищ прав і свобод людини являють собою загрозу загальному миру і безпеці і що довіру народів викликають лише ті держави, які додержуються стандартів демократії і сяравед-ливості. По-друге, забезпечення прав людини й оеобливо боротьба з їх грубими і масовими порушеннями, такими як расизм, апартеїд, вимагає об'єднання зусиль держав, їх порушення може бути припинено під тиском світової громадської думки і за її підтримки — міжнародним співтовариством держав. По-третє, загальновизнані уявлення про мінімальні стандарти поводження з людьми в цивілізованому суспіль-