Tw f .^..?~- глава 20

жає Раді приймати акти, які вимагають одностайного рішення (ст. 205 Угоди про заснування ЄС).

Переважна кількість постанов вимагає свого прийняття кваліфікованою більшістю. Одноголосне прийняття рішень передбачається передусім більшістю положень Угоди про Євросоюз при внесенні змін та доповнень до установчих угод (ст. 48 Угоди про Євросоюз), при вирішенні питань з розширення Євросоюзу за рахунок нових членів (ст. 49 Угоди про Євросоюз), а також з деяких істотних для держав питань, таких як податкова сфера (ст. 93 Угоди про заснування ЄС).

Нормальне функціонування інституційного механізму Євросоюзу залежить значною мірою від погодження дій Ради та Комісії, що зумовлює ту важливу роль, яку відіграє остання у цьому угрупованні.

На відміну від Ради Комісія не є інститутом, який представляє держави—члени Союзу. Вона скоріше є захисником інтересів угруповання у цілому. До неї входять 20 чиновників, які називаються комісарами.

Рада може змінювати кількість членів Комісії.

Членами Комісії можуть бути тільки громадяни держав-членів. При цьому вона не може включати більше двох громадян від однієї країни (ст. 213.1 Угоди про заснування ЄС).

Після вступу до Євросоюзу в 1995 р. останніх трьох чле
нів — Австрії, Швеції та Фінляндії — склалася така система
призначень членів Комісії, яка передбачає представництво в
ній двох громадян від кожної з таких країн, як Франція, Ні
меччина, Великобританія, Італія та Іспанія, а всі інші країни
мають у цьому інституті по одному комісару. Амстердамські
угоди встановили нові правила процедури призначення чле
нів Комісії, піднявши значення Європарламенту у цьому про
цесі. Відповідно до цих правил формування Комісії почина
ється з визначення державами-членами за спільною згодою
особи для призначення на посаду голови Комісії. Таке при
значення затверджується Європарламентом. Потім за зго
дою голови Комісії уряди держав-членів визначають інших
комісарів. Європарламент затверджує таке визначення чле
нів Комісії як колективного органу. Після цього голова і чле
ни Комісії остаточно призначаються за спільною згодою дер
жав-членів.., /.,.....................,,..._..«.

І

ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ _________________________ 499

Члени Комісії призначаються на п'ять років з правом пе-репризначення на новий термін (ст. 214 Угоди про заснування ЄС).

Крім компетентності, головною вимогою до комісарів є їх незалежність при виконанні ними своїх обов'язків. Така незалежність забезпечується передусім тим, що комісари не повинні отримувати інструкції від будь-якого уряду чи іншого органу, а держави-члени зобов'язані поважати цей принцип. Ще однією гарантією незалежності комісарів є заборона займатися, перебуваючи на посаді, будь-якою іншою діяль-• ністю за винагороду чи без неї. Від них також вимагається поводитися чесно та розсудливо і при розгляді пропозицій щодо призначень чи винагород після закінчення терміну їх перебування на посаді.

У разі порушення цих зобов'язань Рада або Комісія мають право звернутися до Суду ЄС з поданням про звільнення порушника або про позбавлення його права на пенсію та інші винагороди, які її замінюють (статті 213.2 і 216 Угоди про заснування ЄС).

Передбачено також колективну відставку усього складу Комісії. Це може мати місце, якщо до Європарламенту подається клопотання про недовіру у зв'язку з діяльністю Комісії. І якщо за вотум недовіри проголосує більшість у дві третини поданих голосів, яка представляє більшість Європарламенту, то члени Комісії колективно подають у відставку (ст. 201 Угоди про заснування ЄС). За багаторічну історію функціонування Євросоюзу був лише один випадок колективної відставки членів Комісії. У 1999 р. у зв'язку зі звинуваченнями кількох комісарів у хабарництві членів Комісії змусили піти у колективну відставку після голосування у Європарла-менті.

Комісія проводить свої засідання раз на тиждень у Брюсселі. Для того щоб дії Комісії вважалися дійсними, необхідна присутність більшості членів цього інституту. Як правило, постанови Комісії приймаються більшістю голосів (ст. 219 Угоди про заснування ЄС).

Апарат Комісії складається з 25 департаментів, які називаються генеральними дирекціями. Кожен комісар відповідає за якусь конкретну сферу діяльності ЄС — економічну або фінансову політику, сільське господарство, зовнішні зноси-