Першим керівник Туркменистану - С. Ніязов

У травні 1990 р. з'їзд компартії Туркменської PCP прийняв рішення підтримати ідею президентства і рекомендувати С. Ніязова на цю посаду без альтернативи. Виборча кампанія відбувалася в обстановці вихвалення єдиного кандидата. На виборах 21 жовтня 1990 р. за нього віддали свої голоси 98, 3 % електорату. С. Ніязов став першим керівником Туркменистану, обраним шляхом прямого голосування. Після одержання незалежності й утвердження Конституції С. Ніязов, прагнучи довести, що його легітимність віднині ґрунтується на правових актах, не пов'язаних із СРСР, демонстративно організував 21 червня 1992 р. нові, безальтернативні президентські вибори, на яких за нього проголосували вже 99, 6 % виборців.

22 серпня 1990 р. Туркменистан оголосив свій суверенітет у складі СРСР. Після провалу серпневого путчу 1991 p. у Москві С. Ніязов заявив про свій вихід із Політбюро ЦК КПРС і відокремлення компартії Туркменистану від КПРС. У грудні того самого року КПТ було перетворено на Демократичну партію Туркменистану під керівництвом самого президента. її головним завданням проголошувалося " створення незалежної, демократичної правової держави". Президентові потрібна була всепроникна, дисциплінована і добре структурована політична організація як опора його діяльності. Варто звернути особливу увагу на те, що у керівництві Демократичної партії, як і в керівництві держави загалом були переважно представники найчисленнішого племені теке, вихідцем з якого був президент С. Ніязов.

26 жовтня 1991 р. уряд провів референдум з питання про незалежність Туркменистану. " За" проголосувало 94 % населення. Наступного дня Верховна Рада оголосила Туркменистан незалежною державою. Наприкінці грудня 1991 р. країна приєдналася до Співдружності Незалежних Держав.

18 травня 1992 р. прийнято нову Конституцію Туркменистану, яка закріпила президентський тип республіки. Президент наділявся майже необмеженими, практично монаршими повноваженнями. Систему рад було ліквідовано. Вищий законодавчий орган відігравав меншу роль. Президент не підпорядковується парламенту і має право його розпустити, якщо депутати висловлять недовіру кабінетові міністрів. Чисельність депутатів скорочено зі 125 до 50, їх можуть позбавити повноважень без відома виборців. Вибори до Народних зборів (Халк Меджліс) у грудні 1992 р. здійснювалися на безальтернативній основі. Переважну більшість у парламенті становили політичні й управлінські кадри: директори підприємств, керівники президентської Демократичної партії та хакіми – представники президента на місцях.