Якщо говорити про ті процеси, що мають місце в переважній більшості

пострадянських держав, то можна виокремити такі:

1) здійснюються заходи, спрямовані на реставрацію у суспільному житті політичних механізмів, що діяли при соціалізмі й перешкоджали прогресу суспільства. Це можуть пояснювати як умову проведення прогресивних реформ при збереженні соціально-політичної стабільності. Між тим, значення таких заходів полягає в запобіганні послабленню панівних позицій еліти, появі реальної опозиції системі та протестних рухів населення;

2) спостерігаються підтримка, збереження і навіть посилення надмірної майнової нерівності, консервація становища прошарку населення з низькими прибутками і фактичне погіршення стану значної частини цього прошарку (звичайно, має місце часткове коректування – наприклад, підвищення мінімальної заробітної плати або прожиткового рівня, проте насправді відбувається відтворення соціально-економічних та політичних механізмів легального і нелегального розподілу і перерозподілу суспільного прибутку на користь еліти);

3) протидія зусиллями різних ланок державного апарату на всіх рівнях і багатьох груп політичного класу здійсненню заходів із розвитку цивілізованих ринкових відносин, активізації розумно обмеженого, економічно виправданого державного регулювання, вільного від корисливого тиску як бюрократії, так і олігархів, а також заходів з раціоналізації соціальної сфери;

4) часто очевидна непродуманість і неефективність здійснення реформаторських заходів, що загрожує результатами, протилежними накресленим.

На кінець 2000-х років у більшості пострадянських держав не відбувається історично значущих змін у напрямі оздоровлення суспільства. В результаті не спостерігаються помітні успіхи в модернізації економіки. Зростання виробництва не є стабільним. Соціальна сфера стає все більш слабкою ланкою суспільного життя. Отже, багато економічних та соціальних проблем не розв'язуються, а накопичуються, що загрожує їх загостренням.

Разом із тим у житті нових незалежних держав наявні й позитивні процеси, які відбуваються під впливом розгортання ринкових відносин, незважаючи на їх деформацію. Йдеться про формування основи демократії – середнього класу. До нього належать соціальні групи із середніми і високими прибутками. Вони активізують розвиток економіки та інноваційні процеси в ній, виступають як групи зростання професійного, інтелектуального і культурного потенціалу суспільства. Вони формують свою трудову та підприємницьку активність на основі вимог ринку і зацікавлені у підвищенні своєї конкурентно-спроможності; орієнтовані на розвинені стандарти споживання і є орієнтирами зростаючої соціальної мобільності для інших здатних до неї груп населення. Соціологи вважають формування середнього класу не тільки найперспективнішим процесом трансформації соціальної структури суспільства, а і його основною.

Не можна заперечувати і той факт, що завдяки системним перетворенням економіки значна частина населення перевищила дореформений рівень споживання й досягла вищого рівня життя. Наразі йдеться не про найбільш дохідні верстви населення, забезпеченість яких не просто висока, а іноді навіть перевищує стандарти західних елітних груп. Йдеться про групу населення із середніми прибутками, котра не така вже мала, як часто це стверджують (звичайно, її кількість різна у різних ННД). Але при цьому складається і стійкий найбідніший прошарок, перспектив покращення становища якого практично немає.

Головний підсумок останніх двох десятиріч – перемога антикомуністичної буржуазно-демократичної революції. Однак суспільний лад, який виник, залишається дуже суперечливим. Приватна власність, що змінила псевдосуспільну, концентрується в руках панівної еліти. Централізована, планова, антиринкова система господарювання змінилася напівринковою, яка ґрунтується головним чином на криміналізованому, економічно й соціально низько ефективному функціонуванні капіталу. Перші кроки з формування демократичних виборних процедур змінилися імітацією виборів органів державної влади, що маскує їх фактичне призначення. Проголошення багатопартійності не дало реальних результатів. Навпаки, виникла ситуація, коли панує партія влади, а опозиційні політичні сили або придушуються, або лише роблять вигляд, що є самостійними. Був усунений ідеологічний стрижень всіх аспектів життя радянського суспільства – диктат комуністичної ідеології. Однак поки що не тільки не склалася ідеологія справжнього оздоровлення суспільства, а й почастішали появи ідеології авторитарної, антидемократичної, шовіністичної, імперської. Водночас у суспільстві не подолані й рецидиви примітивної ідеології зрівнялівки.

Тим не менш перетворення базових принципів суспільного ладу досягло такого ступеня, коли перехід до капіталістичної економічної системи став незворотним і виникли певні передумови для протидії регресу в політичній сфері, а також для розгортання демократичної політичної системи, а в підсумку і для зростання соціальної віддачі функціонування капіталу. Це дало принципову можливість виходити постсоціалістичним країнам з історичного глухого кута, до чого призвів соціалізм. У цьому сенсі зусилля ініціаторів політичних перетворень досягли успіху.

Однак можливості, що з'явилися, не були освоєні. Зміна форм власності, системи господарювання і політичного режиму здійснювалася такими методами, що зумовили формування асоціальної за своєю суттю постсоціалістичної суспільної системи, яка, ймовірно, на деякий історичний період – аж до її здолання – не дозволить зробити ефективною економіку, задовольнити у повній мірі соціальні потреби, затвердити справжню демократію. Створені базові елементи капіталістичного розвитку не можуть по-справжньому розкрити свої потенції, сприяти становленню сучасного суспільства з ефективно розвиненою економікою, соціально відповідальним бізнесом і демократичною правовою державою. Це можна трактувати стосовно цього історичного етапу як поразку реформ, хоч у перспективі можуть здійснитися нові глибокі трансформації та сформуватися передумови повномасштабного прогресу. Проте це буде нелегко, оскільки відбулася консолідація еліти і певною мірою всього суспільства на базі суспільної системи. Загалом еліта задоволена станом справ, і лише окремі її прошарки борються між собою за міцніші позиції при експлуатації вад системи. " Низи" дезорієнтовані і певною мірою змирилися з ситуацією, не бачачи реальної альтернативи.

У результаті визначилися основні риси суспільно-економічного ладу. Це специфічна модель постсоціалістичного капіталізму, в якій є окремі принципові властивості капіталізму взагалі (насамперед приватна власність і контури ринкової економіки) при бракові тих характеристик сучасного капіталізму, що зумовлені досягнутим ступенем його соціалізації та демократизації. Останніх рис в пострадянських нових незалежних державах практично немає.

Серед колишніх республік СРСР дещо осторонь перебуває Білорусія, яка намагається поєднати відтворення, збереження або пожорсткішення режиму державного управління економікою і зміцнення жорсткого авторитарного політичного режиму з уповільненим освоєнням ринкових відносин.

На пострадянському просторі значно вирізняються специфікою країни Центральної Азії. їхні політичні системи варіюють від жорсткого авторитаризму до неототалітаризму. В економічних і соціальних системах цих держав помітну роль відіграють напівфеодальні методи, патріархальні форми буття, а також методи капіталізму позаминулого століття.

Країни Балтії, подолавши великі складності перехідного періоду, в цілому здійснили постсоціалістичну трансформацію з меншими втратами для себе, ніж інші пострадянські республіки. Тут відобразилися інші історичні традиції, національний менталітет, рівень національних еліт, розвиненіший громадянський настрій населення, а також швидкий відрив від СРСР і національний консенсус стосовно орієнтації на європейські стандарти громадського життя, відкритість іноземному капіталові тощо. Тобто держави Балтії пройшли шлях становлення і зміцнення незалежної держави успішніше, ніж країни СНД.

Нові пострадянські держави перебувають нині на різних етапах суспільного розвитку. Є значні відмінності у напрямах, темпах, формах реформування, ступені відданості принципам демократизації політичного ладу, ринкової економіки і приватної власності, а також за результатами реформування. ННД демонструють відданість різним формам політичного устрою, соціально-економічним моделям. Вони вірізнються за менталітетом своїх громадян, культурою виробництва тощо.