Лекція 17. Сукупні доходи населення та соціальна політика держави.

Доходи населення – сума грошових коштів, що отримуються за певний період часу, для придбання благ та послуг.

Доходи населення:

- первинні доходи (винагорода працівників, доходи членів виробничих кооперативів і валові підприємницькі доходи);

- доходи від власності (квартирна плата у відношенні житла, займаних їх власниками, проценти, дивіденди і рента);

- поточні трансферти (допомога з соціального страхуванню, пенсії і виплати по страхуванню життя);

- інші одержані блага.

Доходи за трудові результати – оплата робочої сили, ціна якої (заробітна платня) визначається попитом та пропозицією на ринку робочої сили.

Джерела формування доходів населення:

1) трудова теорія вартості: єдиним джерелом доходів є труд робітників. Вартість робочої сили (V) створюється необхідним трудом, прибавочна вартість (m) – прибавочним трудом робітників.

Первісні доходи створюються у сфері матеріального виробництва і розподілу національного доходу. Вони формуються у процесі первісного розподілу (заробітна платня, прибуток капіталістів, доходи підприємців та ін.).

Похідні доходи – доходи галузей невиробничої сфери (освіта, охорона здоров’я, культура та ін.), які отримуються за рахунок перерозподілу національного доходу, створеного у галузях матеріального виробництва.

2) теорія факторів виробництва: кожен з факторів отримує свій, відповідний його внеску у виробництво дохід.

Доходи населення підрозділяються на реальні і номінальні.

Номінальні доходи - це грошова оцінка в поточних цінах одержаних доходів.

Реальні доходи відображають кількість благ, яка може бути придбана на кошти, що є у розпорядженні окремої людини або сім'ї номінальні доходи.

Реальне збільшення доходів визначається за формулою:

І = І_НД / І_ЦІН

де І _НД – коефіцієнт збільшення номінального доходу;

І _ЦІН – індекс цін.

Рівень життя населення – ступінь задоволення фізичних, духовних та соціальних потреб населення. Для визначення рівня життя використовують так звану споживчу корзину.

Споживча корзина – набір продуктів та непродовольчих товарів та послуг, що забезпечують певний рівень споживання.

Мінімальний рівень споживання – споживчий набір, розрахований виходячи з мінімального рівня потреб. Обсяг визначається набором товарів та послуг для відтворення робочої сили некваліфікованого робітника та його утриманців. При цьому враховуються найнижчі ціни та не враховуються делікатеси, товари розкоші, алкогольні напої.

Фізіологічний рівень споживання (межа бідності) – рівень споживання нижче якого людина не може існувати фізично.

Рівень бідності – частка населення, яка отримує дохід нижче встановленого урядом офіційного порогу бідності.

Раціональний рівень споживання - рівень споживання за якого задовольняються розумні потреби людини. Набор товарів та послуг, що входять до його складу забезпечують повний та гармонійний розвиток індивіда.

Для оцінки показника рівня життя найчастіше використовують розмір ВНП або НД на душу населення.

Ринковий розподіл забезпечує тільки формування доходів на базі законів попиту та пропозиції та граничної продуктивності факторів виробництва. Це призводить до нерівномірного розподілу доходів серед населення.

Причиною нерівномірного розподілу доходів є те що значимість джерел формування доходів розрізняється по домогосподарствам.

Джерела формування доходів:

- заробітна платня;

- доходи від власності;

- доходи від соціальних виплат.

Нехай в країні живуть N жителів, що отримують сукупний дохід S_N, а дохід кожного розташований за зростанням: S₁ ≤ S₂ ≤... ≤ S_N.

S_K/S_N – відносний дохід перших К жителів, K/N – відносна чисельність жителів у країні.

Якщо доходи всіх жителів однакові крива Лоренца – пряма ОАЕ, чим більший вигін кривої Лоренца, тим більша диференціація доходів (ОВЕ, ОСЕ, OFE).

Ступінь диференціації у розподілі доходів визначається коефіцієнтом Джині, що розраховується шляхом ділення площі ОАЕВ на площу трикутника ОFE. Чим більший коефіцієнт, тим більша диференціація доходів населення, чим менший тим більш рівномірний розподіл доходів.

Оскільки в суспільстві існує нерівномірний розподіл доходів, необхідне державне регулювання перерозподілу доходів.

Соціальна політика держави – комплекс заходів уряду, спрямованих на розподіл та перерозподіл доходів різних членів або груп суспільства.

Основною складовою соціальної політики держави є соціальний захист населення – надання допомоги громадянам, що бідують та незаможнім домогосподарствам. Соціальний захист населення здійснюється за наступними основними напрямами:

ü соціальні гарантії – гарантії забезпечення населення незалежно від матеріального стану і соціальних ризиків однаковими базовими соціальними благами, а також державні гарантії задоволення мінімальних потреб населення;

ü соціальна допомога – дбання держави, суспільства за громадянами, що потребують допомоги, сприяння через вік, стан здоров’я, соціальний стан, недостатню забезпеченість коштами. Реалізується у вигляді пенсій, допомоги, обслуговуванні хворих та старих, наданні матеріальної допомоги, піклуванні о дітях;

ü соціальне страхування - державна система матеріального забезпечення найнятих робітників при втраті працездатності, старості, втраті годувальника, безробіття та в інших передбачених законом випадках за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків.