Форми міжнародних економічних відносин.

Світове господарство - сукупність національних господарств всіх країн світу, їх економічних взаємозв'язків і взаємин (зовнішня торгівля, вивіз капіталу, міграція робочої сили, укладення економічних угод, створення міжнародних економічних організацій, обмін науково-технічною інформацією).

Виділяють наступні етапи становлення світового господарства:

І (до кінця ХІХ ст.) – існування окремих переважно торгівельних зв’язків між країнами;

ІІ (кінець ХІХ ст. - середина ХХ ст.) - сформувалося цілісне світове господарство в результаті діяльності корпорацій та створення колоніальних імперій;

ІІІ (з середини ХХ ст.) – зближення господарської діяльності окремих країн, посилення інтернаціоналізації виробництва, економічної взаємозалежності різних країн, кардинальна зміна ролі засобів інформації і комунікації, загострення глобальних проблем.

Структура сучасного світового господарства:

1) світовий ринок товарів та послуг;

2) світовий ринок капіталу;

3) світовий ринок робочої сили;

4) міжнародна валютна система;

5) міжнародна кредитно-фінансова система.

У світовому господарстві розрізняють за рівнем соціально-економічного розвитку:

- розвинуті країни ринкової економіки (Західна Європа, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Ізраїль та ін.), які виробляють 72-75 % світової промислової продукції та характеризуються рівномірним освоєнням території, в них відбувається падіння ролі «нижніх поверхів» індустрії, зменшення значення виробництва матеріалів, сільськогосподарської продукції і одночасне збільшення виробництва у «верхніх поверхах» за рахунок розвитку галузей виробництва нематеріальних благ та товарів високої складності, найновіших технологій;

- країни, що розвиваються – це нафтові, нові індустріальні країни (Туреччина, Тайвань, Таїланд, Сінгапур та ін.), країни нової індустріалізації Латинської Америки і країни з низьким рівнем розвитку, які живуть головно з експлуатації природних ресурсів і туризму. В їхнього населення здебільшого відсутні політична воля і прагнення до прогресивних змін в економіці й політиці. Низький освітній рівень, злидні, корупція, злочинність, політична та економічна залежність від інших країн не створюють передумов для піднесення економіки. Ці країни фактично є сировинними донорами розвинених держав;

- країни з перехідною економікою (постсоціалістичні країни: колишні республіки СРСР, Югославії, Чехословаччини, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія) перебувають на стадії модернізації економічної структури, запровадження ринкових відносин та інтегрування до світової системи господарства. В них відбувається поступовий перехід від централізованого планування, елементи якого ще присутні, до ринкової регуляції. Розширюється доступ приватного капіталу, змінюється законодавство на користь приватних інвесторів, відбувається створення сприятливого інвестиційного клімату.

Основою формування світового господарства є міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки.

Міжнародний поділ праці (МПП) – спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції, якими ці країни обмінюються.

Спеціалізація країн – зосередження діяльності країн на порівняно вузьких напрямах, окремих технологічних операціях, видах продукції, що виробляється.

Міжнародні економічні відносини ( МЕВ) - система господарських зв'язків між національними економіками окремих країн, відповідними суб'єктами господарювання.

Міжнародна торгівля росте і розвивається у зв'язку з вигідністю і доцільністю міжнародного поділу праці. У основі міжнародної торгівлі лежить принцип порівняльних переваг: наявність особливих умов (вигідне географічне положення, наявність рідкісних природних ресурсів, кваліфікація фахівців, високий рівень технічного оснащення господарства і продуктивності праці) дає країні певні переваги при виробництві деяких товарів і послуг.

Відомі два основні напрями зовнішньоекономічної політики уряду - протекціонізм (направлений на захист національної економіки від іноземної конкуренції, реалізується за допомогою фінансового заохочення вітчизняної промисловості, стимулювання експорту, обмеження імпорту) і фритредер (свобода торгівлі і невтручання держави в приватнопідприємницьку діяльність).

У міжнародній торгівлі використовують інструменти і способи дії:

- митні тарифи (систематизований перелік мит, якими обкладають деякі товари);

- податки;

- обмежувальні умови;

- міждержавні договори і угоди;

- заходи щодо стимулювання експорту і імпорту.

Митні збори - це податки, що стягуються державою за провезення через кордон країни товарів, майна, цінностей.

Нетарифні обмеження - встановлені прямі адміністративні норми, що визначають кількість і номенклатуру товарів, дозволених до вивозу або ввезення.

Види кількісних обмежень:

- контингентування (обмеження експорту і імпорту певною кількістю або сумою на певний період часу);

- квотування (обмеження кількості експорту або імпорту певного найменування);

- ліцензування (заборона на вільне ввезення або вивіз без наявності ліцензії).

Продаж товарів на ринках інших країн за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку, називається демпінгом, при цьому товари часто реалізуються за ціною нижчою за витрати виробництва.

Вивіз капіталу полягає в тому, що за рубіж переноситься вже не акт реалізації прибутку, що входить до ціни експортованих товарів, а сам процес його створення. Це зумовлює економічний інтерес сторони, що вивозить капітал, проте, поєднується із зацікавленістю приймаючої сторони в залученні іноземного капіталу. Останніми роками спостерігається значне зростання вивозу капіталу. Це пояснюється низкою причин:

1. Прискорення економічного зростання і науково - технічного прогресу вимагають для своєї реалізації все нових капіталовкладень;

2. Перенос виробництва трудомісткої продукції в країни, що розвиваються, дозволяє зменшувати витрати виробництва за рахунок дешевшої робочої сили.

3. Вкладення капіталу в добувні галузі за кордоном забезпечує постійні джерела сировини.

4. Вкладення капіталу в оброблювальну промисловість розвинених країн дозволяє долати митні бар'єри, що стоять на шляху розширення експорту.

5. Недолік капіталу в приймаючих країнах в цілому або в окремих секторах, галузях, інфраструктурі за наявності інших сприятливих чинників.

Важливу роль грають екологічні чинники - перенесення шкідливих для навколишнього середовища виробництв в країни, що розвиваються.

У експорті прямих капіталовкладень домінують США, ЄС і Японія (приблизно 4/5 загального об'єму вивозу і ввезення капіталу. Головним полем додатку іноземного капіталу стали самі промислово розвинені країни. На країни, що розвиваються, доводиться 30-33% нових прямих інвестицій. Це обмежує масштаби залучення країн, що розвиваються, в процес інтернаціоналізації виробництва на основі сучасних вимог НТР.

Збільшилася частка прямих інвестицій (пряма участь інвестора у виборі об'єктів інвестування та вкладенні капіталу) в порівнянні з портфельними інвестиціями (інвестиції у цінні папери інших підприємств). Це свідчить про прагнення монополій узяти повністю під свій контроль зарубіжні підприємства.

Державний капітал експортується в різних формах:

- безвідплатні субсидії і дотації переважно найменше розвиненим країнам;

- державні довгострокові кредити на розвиток (на 25-40 років);

- державні гарантії приватних кредитів.

Міжнародна валютна система - форма організації міжнародних валютних відносин, обумовлена розвитком світового господарства і юридично закріплювана міждержавними угодами. Її визначальні елементи:

- національні і колективні валютні одиниці;

- склад і структура міжнародних ліквідних активів (валютні кошти і золоті резерви);

- механізм валютних паритетів і курсів;

- умови взаємної оборотності валют;

- обсяг валютних обмежень;

- форми міжнародних розрахунків;

- режим міжнародних валютних ринків і світових ринків золота;

- статус міждержавних валютний-кредитних організацій, регулюючих валютні відносини.

Валютний ринок - сукупність попиту і пропозицій на валюти. Учасники валютного ринку: банки, підприємства-експортери і імпортери, інвестори, центральні банки, брокерські фірми й ін. фінансові установи.

Валютний курс - ціна (котирування) грошової одиниці країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютні відносини економічно розвинених країн ґрунтуються на " плаваючих" валютних курсах, залежно від попиту і пропозиції на національні валюти на відповідних ринках.

Конвертованість валюти - обмін валюти даної країни на іноземну валюту.

Міжнародний валютний фонд - спеціалізована установа ООН. Створений в 1944 для впорядкування валютний-фінансових відносин між країнами, підтримка валютних курсів і надання кредитної допомоги для вирівнювання балансів платіжних. Правління у Вашингтоні. Члени - 176 держав (1993). Капітал МВФ (з внесків країн-членів) 90 млрд. одиниць " спеціальних прав запозичення" (84 млрд. дол. США) (1989).

Міжнародний банк реконструкцій та розвитку - спеціалізована установа ООН, міждержавна валютний-фінансова організація. Заснований у 1944. Операції почав у 1946. Члени - 166 держав (1992). Правління у Вашингтоні. Надає довгострокові кредити країнам, що в основному розвиваються. Статутний капітал 115, 7 млрд. дол. США (сер. 1980-х).