Дисциплінарна частина древніх ктиторських Типіконів

Немало місця приділяють дисциплінарній стороні монастирського життя і інші збережені ктиторські Типікони. Більшість із них навіть має винятково дисциплінарний зміст, відсилаючи за літургічною практикою до інших типіконів. Однак ці типікони не мали впливу на наш теперішній устав: жоден з них не старший від Студійсько-Олексіївського уставу, який зберігався у незмінному виді на Русі аж до введення Єрусалимського уставу. Проте зіставлення цих типіконів зі Студійсько-Олексіївським уставом може показати його характерність і пояснити таку його широку та тривалу розповсюдженість. У жодному з відомих нині ктиторських уставів адміністративний розділ не стосується всіх сторін монастирського життя у такій мірі, як у Студійсько-Олексіївському уставі. Вони займаються більше допоміжними закладами монастиря: лікарнями, приймальнями, ніж внутрішнім життям монастиря.

Іноді зустрічаємо і помітні відхилення від заповітів подвижництва. Так, наприклад, організація Константинопольського Пантократорського монастиря нагадує радше штат Собору св. Софії Константинопольської, ніж великі лаври древності. Тут ті самі церковні чини, включаючи і чотирьох жінок, які прибирають храм, на зразок 4-х «мироносиць» в церкві св. Софії і у храмі Воскресіння^{[clxxxiii][183]}. Чорні роботи покладаються на чотирьох постійних осіб, а не на всіх братів по черзі^{[clxxxiv][184]}.

Помітна особливість у виборі ігумена. Деякі з цих типіконів представляють його так: обирали трьох кандидатів і остаточний вибір вирішували жеребом. Листочки з іменами кандидатів клали на престол, підносилася молитва, щоб Бог виявив гідного. Листок брав із престолу священик, неписьменний монах або хлопчик^{[clxxxv][185]}.

В уставі імператриці Ірини цей чин вибору розвинувся в досить складний обряд. На трьох однакових листочках писали молитву: «Владико наш Ісусе Христе, молитвами Всенепорочної Владичиці нашої Богородиці Благодатної яви нам грішницям, чи Ти вважаєш достойною настоятельства над нами сестру нашу ім’я». Запечатані опікункою монастиря листочки клали на час чування та літургії на престол. Після літургії співали трисвяте і тропарі Помилуй нас Господи, Слава: Господи призри с небесе и виждь, І нині: Єдинородне, Єдиносущне. Священик у всіх ризах виголошує сугубу ектенію, додаючи прошення: «Єще молимся, да покажет нам Господь достойную настоятельства у нас», сестри – Господи помилуй 30 раз і 15 колінопреклоненій із підношенням рук та молитвою: «Боже серцевідче, яви нам грішницям достойную настоятельства у нас». Священик, зробивши 3 земні поклони перед престолом з цією ж молитвою бере один із листочків. Перевіривши печаті, особа, що запечатала, розпечатує листочок. Обрана після трьох колінопреклоненій бере с особливого місця перед вівтарем типік і жезл, стає на ігуменське місце. Її вітають, приносять славу Богу, тоді ієрей бере звичайний отпуст^{[clxxxvi][186]}.

Також помітною є вимога деяких із цих типіконів, наприклад, Евергетидського, щоб Типікон прочитували на початку кожного місяця за трапезою.