Характеристика вправ при заняттях бігом на 100 та 200 м. Біохімічні зміни в організмі спортсменів і механізм енергозабезпечення цих вправ.

Біг на короткі дистанції — типова швидкісна вправа, що характеризується виконанням короткочасної роботи максимальної потужності. Провідні спринтери розвивають на окремих ділянках стометрової дистанції швидкість понад 11 м/сек (жінки 9 м/сек). Основними ознаками раціональної техніки бігу на короткі дистанції є легкість і розкутість бігових рухів, що виконуються з великою амплітудою і частотою. Біг починають з низького старту із стартового станка або стартових колодок, завдяки яким спортсмен має надійний упор для стоп з кутом опорних площадок: передня стопа 40—50°, задня 60—80°, відстань між колодками 17—20 см. Ці пристосування дають змогу індивідуалізувати положення бігуна на старті і не потребують багато часу для встановлення.

Розрізняють звичайний, зближений і розтягнутий способи низького старту.

При звичайному старті передню колодку встановлюють приблизно на відстані 1—1, 5 стопи від стартової лінії, а задню — на відстані гомілки від передньої колодки (коліно задньої ноги розташоване над серединою стопи передньої).

Зближений старт характеризується таким розміщенням колодок: задня колодка просувається ближче до стартової лінії на відстань стопи (чи навіть меншу) від передньої колодки.

При розтягнутому старті передню колодку відставляють далі від стартової лінії, наближаючи до задньої колодки (на відстань стопи або й ближче).

Найпоширеніший звичайний старт, при якому відштовхуються спочатку від задньої, а потім від передньої колодки, що дає змогу виконати рухи першого кроку в біговому ритмі. У двох інших варіантах низького старту відштовхування від обох колодок відбувається майже одночасно; спортсмен ніби вистрибує з них і лише в наступних кроках може перейти до виконання рухів у біговому ритмі.

Вправи, що відносяться до цієї групи, - типові вправи максимальної потужності. Їм властиве різке переважання анаеробних окислювальних процесів над аеробними.

Ресинтез АТФ під час роботи відбувається в першу чергу за рахунок переестерифікації з креатинфосфату, а потім за рахунок гліколізу.

Тривалість роботи настільки мала, що при бігу на 100 м та стрибках кров за час від старту до фінішу не встигає пройти весь велике коло кровообігу, а при бігу на 200 м не встигає пройти його два рази. Отже, про забезпечення працюючих м'язів підвищеною кількістю кисню не може бути й мови. Потреба організму в кисні при бігу на 100 м та стрибках задовольняється тільки на 4-6%, а при бігу на 200 м - на 6-8%; отже, утворюється значний кисневий борг. Освіта молочної кислоти при бігу на 100 м хоча і значно, проте вміст її в крові підвищується вже після закінчення бігу - через 30-60 сек. Максимальний рівень її, що досягається на 2-3-й хв. після бігу, становить 100-150 мг% чи трохи більше. При цьому у більш тренованих спортсменів у результаті збільшення можливостей креатинфосфатного шляху ресинтезу АТФ біг з рекордною швидкістю може супроводжуватися меншим збільшенням вмісту молочної кислоти, чим у менш тренованих.

Одночасно з підвищенням вмісту молочної кислоти зменшуються лужні резерви крові (приблизно на 40-48%), що використовуються для її нейтралізації.