Література. 1. Закон Украины «О внешнеэкономической деятельности»

1. Закон Украины «О внешнеэкономической деятельности». — К.: Украина, 1991.

2. Башнянин Г., Лазур П., Медведев В. Політична економія. Підруч­ник. — К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. — С. 304-516.

3. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. Гейця. — К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — С 66-106; 867-883; 953-960.

4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / Під. ред. Г. Климко. — К.: Знання — Прес, 2002. — С 467-475.

5. Перехідна економіка. Конспект лекцій / За ред. В. Тарасевича. — Дніпропетровськ: Січ, 2001. — С 126-140.

6. Тарасевич В. Очерки теории переходной экономики. — К.: Наукова думка, 2001. —С. 120-122.

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

12.1. Стан і перспективи розвитку відкритої національної економіки

Становлення відкритої національної економіки є характерною озна­кою економічної глобалізації та об'єктивною тенденцією світового розвит­ку. Більшість країн світу мають відкриту економіку та інтегровані у світове господарство і світовий ринок.

Для відкритої економіки характерним є наступне. На макрорівні — це стала зовнішньоекономічна спеціалізація країни; конвертованість націона­льної валюти; участь у міжнародних ринках товарів, праці, інвестицій; пе­вна відповідність національних та світових цін тощо. На мікрорівні суб'єктам відкритої економіки властивий вільний вихід на зовнішні ринки та вільний вибір партнерів як у країні, так і поза її межами.

За впливом на світові економічні процеси розрізняють великі та малі відкриті економіки. Велика відкрита економіка завдяки масштабам вироб­ництва, реальній участі у міжнародному поділі праці, ступеню впливу на світові ринки товарів, капіталів, послуг, а також економічному й ресурс­ному потенціалу справляє відчутний вплив на формування світових еко­номічних процесів. Мала відкрита економіка, як правило, знаходиться під впливом тих тенденцій, що складаються на світових ринках внаслідок вза­ємодії великих відкритих економік.

Певний тип взаємодії великих і малих відкритих економік пропонується в теорії «нового міжнародного поділу праці», який останніми роками виконує роль офіційної доктрини ряду промислово розвинутих країн і міжнародних організацій та умовно поділяється на такі концепції як «взаємозалежність» країн та «модернізація» наявної моделі міжнародного поділу праці.

За першою концепцією, залежність розвинутих країн від тих, що роз­виваються, ґрунтується на екологічних чинниках (обмеженість та вичерп­ність ресурсів, несталість зовнішнього оточення), а залежність країн, що розвиваються, від розвинутих країн — на техніко-технологічних досягнен­нях останніх.

За другою концепцією, обґрунтовується доцільність модернізації між­народного поділу праці у напрямі встановлення нової галузевої спрямова-

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ності країн. Для країн, що розвиваються, рекомендують відмовитися від протекціоністських заходів та поширити залучення іноземних інвестицій у виробництво трудоємних, матеріалоємних, стандартизованих виробів, їх експорт, в першу чергу, у промислово розвинуті країни. Розвинутим краї­нам рекомендують зосередити свої інтереси на галузях з великою часткою висококваліфікованої праці та інтенсивним науково-технічним прогресом.

В якості альтернативних моделей національної відкритої економіки розглядають розвиток: по-перше, найбільш багатих країн «сімки»; по-друге, процвітаючих країн-супутників (Австрія, Норвегія, Швейцарія, Швеція, країни Південно-Східної та Східної Азії), які можуть у найближчі 20-25 років увійти в першу десятку, по-третє, країн — сировинних придат­ків (периферії) розвиненого світу, що розвивають виробництво, необхідне для задоволення потреб країн «сімки».

Становлення відкритої економіки України пов'язане з ліквідацією державної монополії зовнішньої торгівлі, використанням принципу порів­няльних переваг в міжнародному поділі праці, різних форм спільного під­приємництва, вільних економічних зон.

Перед країною постає складне завдання скористатися наявними пере­вагами та знайти шляхи отримання вигод від глобалізації, перетворити гло­бальну ринкову силу у продуктивну силу національної економіки. Голо­вний інтерес України — посісти таке місце у світовому поділі праці, між­народній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європей­ської держави. Країні слід перейти від екзогенно-залежного до ендогенно-орієнтованого розвитку.

Якщо екзогенно-залежна модель розвитку національної економіки характеризується високим рівнем експортно-імпортної залежності від ін­ших країн світу та пригніченим внутрішнім ринком, то ендогенно-орієнтована модель розвитку будується на партнерських зовнішньоеко­номічних відносинах та стратегії випереджаючого розвитку, тобто орієн­тована на захист національних інтересів в умовах глобалізації.

Для того щоб відставання України від розвинутих країн за рівнем ВВП на душу населення скоротилося до прийнятних меж, необхідно забез-

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

печити середньорічні темпи зростання близько 6% на рік, тобто обрати до­ктрину випереджаючого (замість наздоганяючого) розвитку.

Для зміцнення міжнародних позицій країни слід враховувати наступні виміри інтеграції у світове господарство:

— глобальний, пов'язаний зі світовими глобальними відносинами та сві­товими регулятивними інститутами;

— регіональний, який передбачає інтеграцію країни у регіональні ринки та відповідні інститути (ЄС, СНД, тощо) шляхом реалізації стратегії багатополюсності (на відміну від однополюсності, на якій в окремих випадках наголошується);

— локальний, який передбачає двосторонні відносини з країнами та фо­рмування ТНК за такими напрямами: ресурсно-технологічний (мета-ло-рудні, агропромислові); техніко-технологічний (приладобудуван­ня, аерокосмічна техніка, літакобудування, суднобудування), транс-портно-інфраструктурний (нафта, газ, електроенергетика).

З урахуванням потенціалу української економіки, стратегічними пріоритетами Ті розвитку в умовах глобалізації мають стати:

• системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реаль­ної міжнародної конкурентоспроможності;

• ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією і орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

• міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію надмірної за­лежності від окремих зарубіжних ринків;

• становлення власних транснаціональних економічних структур з гло­бальним менеджментом;

• безпосередня участь у формуванні світової інфраструктури через взаємодію зі світовими інститутами;

• інтеграційна взаємодія з ЄС, СНД, центрально- та східноєвропейсь­кими угрупованнями країн;

Губський Б., Лук'яненко Д., Сіденко В. Інтернаціоналізація української економіки // Економіка України. — 2000. — № 9. — С. 23.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

• забезпечення необхідного рівня економічної безпеки з діючими ме­ханізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз. Ефективно реалізувати визначені пріоритети можливо шляхом адек­ватної економічної політики з продуктивним використанням власних, на­самперед інтелектуальних ресурсів.

12.2. Основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил

Інтернаціоналізація національних продуктивних сил реалізується у різних формах: організаційно-економічні (міжнародна спеціалізація та коо­перування); соціально-економічні (міжнародна торгівля, рух капіталів, ро­бочої сили, валют); відносно меж країни — внутрішні, зовнішні, за рів­нями економіки — мікрорівень, мезорівень, макрорівень тощо.

Основні форми інтернаціоналізації національних продуктивних сил — міжнародна спеціалізація і кооперування, що у вузькому значенні трак­туються виключно як виробнича діяльність на базі довгострокових догові­рних відносин, а в широкому — синонімічні поняттю «міжнародне співро­бітництво» у різних сферах господарської діяльності підприємств.

На мікрорівні національної економіки міжнародна спеціалізація і коо­перування представлені такими формами: поставка підприємствам ком­плектуючих підприємств та обладнання з наступною оплатою їх вартості продукцією, яка має бути виготовлена на їх основі; надання ліцензій та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їх вартості постав­ками продукції, отриманої з їх використанням; підряд; спільне виробницт­во, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР); спільне підприємство; спільний проект.

До внутрішніх форм прояву інтернаціоналізації відносять імпорт товарів, послуг, ка­піталів, трудова імміграція, до зовнішніх — експорт товарів, послуг, капіталів, трудова еміграція.

Наведено за класифікацією ЄЕК ООН.

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Так, на основі підряду український завод «Чернігівавтодеталь» поста­вляє карданні вали російському автомобілебудівному підприємству ВАТ «ГАЗ».

Прикладом об'єднання виробничих потенціалів є спільне виробницт­во ⁶ українського НВП «Машинопроект» та російського ВАТ «Рибінські мотори» з метою створення двигунів потужністю 60 МВт; сімферопольсь­ке підприємство, яке здійснює складання автомобілів «Газель» з комплек­туючих, що надходять з російського ВАТ «ГАЗ». Має перспективи спільне виробництво в авіаційній галузі за участю авіаційного об'єднання імені Антонова (м. Київ) та білоруського НВО «Агат».

В рамках спільних проектів українськими підприємствами здійсню­ються поставки в Росію систем управління для ракет-носіїв «Протон», «Союз» (ВО «Комунар», м. Харків), «Космос» (ВО «Київський радіоза­вод»), для станції «Мир» і Міжнародної космічної станції, що створюється (AT «Хартрон», ВО «Київський радіозавод», ВО «Київприлад» та ін.); для інших космічних апаратів різного класу (ВО «Моноліт», AT «Хартрон» м. Харків, ВО «Київ прилад», AT «Чернігівський радіоприладний завод»). Українсько-російське співробітництво в рамках заснованих в Росії транс­національних фінансово-промислових груп (ТФПГ) відбувається за участю п'яти українських підприємств⁵ без об'єднання власності. У формі спіль­ного проекту втілюється українсько-російський проект «Середньотранс-портний літак», а також проект України, Росії, Норвегії та США «Морсь­кий старт».

Прикладів інвестиційного та технологічного співробітництва України з країнами ЄС поки що небагато. Одним з них є залучення капіталів шведсь­кої фірми AGA, відомої як другий у світі продуцент кріогенного обладнан­ня, до дніпропетровського заводу «Дніпрокисень» через продаж 25% акцій цього підприємства. У сфері космічного співробітництва України з Євро-

⁵⁶ Спільне виробництво виражається передусім у поставках субпродуктів, вузлів та де­
талей із подальшою доробкою, доведенням та збиранням кінцевої продукції на підпри­
ємствах партнерів або одного з партнерів.

⁵⁷ " Ніжинський науково-виробничий комплекс «Прогрес» та «Центральне конструктор­
ське бюро «РИТМ» співробітничають з ТФПГ «Точність», «Корюківська фабрика тех­
нічного паперу» — з ТФПГ «Слов'янський папір», м'ясопереробне підприємство «При­
карпаття» та Чернігівський м'ясокомбінат — з ТФПГ «Росагропром».

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

пейською космічною агенцією (ЄКА) перспективними є технології супут-никового зв'язку, дистанційного зондування Землі, систем космічного транспортування, систем орієнтації й управління орбітальними станціями.

На макрорівні національної економіки інтернаціоналізація продукти­вних сил являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарсь-ких зв'язків завдяки міжнародній мобільності факторів і результатів виро­бництва. Кількісно це відображається у випереджаючих темпах зростання міжнародної торгівлі та руху інвестицій порівняно з темпами зростання загальносвітового ВВП. Розглянемо основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил за такими формами міжнародних еконо­мічних відносин, як міжнародна торгівля, міграція населення та рух капі­талу.

Міжнародна торгівля товарами та послугами посідає провідне мі­сце в системі світогосподарських зв'язків. За останні десятиріччя тут від­булися певні якісні та кількісні зрушення, зокрема:

• у географічній структурі світової торгівлі — скорочення частки слаборозвинутих країн, збільшення частки розвинутих і нових індус­тріальних країн; зниження аграрно-сировинної спрямованості експо­рту країн, що розвиваються;

• у галузевій структурі світової торгівлі — скорочення питомої ваги сировинних товарів (крім палива), збільшення питомої ваги машин, устаткування, послуг, науково-технічної продукції (особливо в екс­порті розвинутих країн);

• у зовнішньому товарообороті — зростання частки ТНК і міжфірмо-вих зв'язків; підвищення темпів зростання торгівлі послугами; упо­вільнення темпів зростання міжнародної торгівлі.

Поряд з ускладненням умов реалізації продукції на зовнішньому рин­ку збільшується кількість довгострокових угод, угод на двосторонній та регіональній основі, спостерігається застосування заходів державного про­текціонізму.

Зовнішньоторговельні зв'язки України є нераціональними, характери­зуються участю країни переважно у регіональному поділі праці, а їх струк-

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

тура й ефективність не відповідають потребам формування національної економіки відкритого типу.

Незважаючи на те, що Україна представляє собою великий ринок то­варів, послуг та капіталів, реалізація цього потенціалу є досить незначною. Так, частка України у світовому експорті становить близько 1, 5%, а в ім­порті — 1%, що виявляється останніми роками як тенденція (табл. 12.1).

Таблиця 12.1 Показники зовнішньої торгівлі України

у 1995-2006 pp. (млрд. дол. США)

Три основні складові українського експорту — метал, хімічні товари та транспортні послуги, які виконували роль «локомотиву «зовнішніх про­даж у 1997-2000 роках, поступово втрачають темпи зростання. Таким чи­ном, вичерпується потенціал зовнішнього товарообігу на старій структур­ній основі факторної моделі національної конкурентоспроможності. На шляху до інноваційної моделі, за відсутності ефективних механізмів при­скореного нарощування експорту в галузях, які випускають продукцію з високим рівнем доданої вартості, українська економіка потребує певного перехідного періоду.

Перспективи розвитку експортного комплексу України визначаються реальним станом промислового та сільськогосподарського виробництва. Пріоритетними експортнорозширюючими галузями української економіки є чорна металургія, агропромисловий комплекс, харчова промисловість і виробництво алкогольних напоїв; важке і високотехнологічне машинобу­дування; аерокосмічна галузь; військова промисловість; високотехнологіч-

Див.: https://www.ukrstat.gov.ua/.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ні виробництва (порошкова металургія, хімічна промисловість); сфера по­слуг (транспорт, туризм, інжиніринг).

Зростання відкритості українського суспільства неминуче призводить до включення країни у міжнародний обмін робочою силою. Міжнародна міграція робочої сили дедалі набуває глобального характеру та охоплює абсолютну більшість країн світу. Наприкінці XX століття загальна кіль­кість мігрантів оцінювалася у 125 млн чол., що складає близько 2% насе­лення планети. У 90-х роках цей показник значно зріс, насамперед за раху­нок інтеграції в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Східної Європи.

Міжнародна міграція робочої сили в умовах економічної глобалізації перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фак­тор розвитку національної економіки країни. Для України, як постачальни­ка робочих рук на європейський та світовий ринок процес еміграції дозво­ляє, по-перше, знизити рівень безробіття та ослабити таким чином напру­женість у суспільстві; по-друге, поповнити валютний фонд країни за раху­нок грошових переказів емігрантів, що надходять в Україну; по-третє, ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили (згідно з розробленими МОП рішеннями) від країн — можливих користу­вачів її трудових ресурсів. Крім того, міждержавна трудова міграція — це важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду, пере­будови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, який можна ефективно використовувати для пристосовування до кон'юнктури глоба­льних ринків.

Проте масовий відтік продуктивної робочої сили, особливо учених і спеціалістів.-негативно впливає на структуру працездатного населення, су­проводжується ослабленням та розривом сімейних зв'язків, завдає певних економічних збитків. Після зняття штучних перешкод на шляху з'єднання сімей кількість емігрантів з України швидко зросла. Здебільшого емігрува­ли євреї, німці, угорці, греки. Упродовж 1994-1998 pp. найбільша кількість населення з України вирушила в Росію (798, 0 тис. чол.), Ізраїль (101, 6 тис. чол.), США (69, 0 тис. чол.), Німеччину (49, 7 тис. чол.). За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

українських громадян, переважна частина з них влаштовується на роботу нелегально.

У складі міграційного руху українського населення мають місце май­же всі види та форми: внутрішня (у межах країни) та зовнішня (між краї­нами) міграція; еміграція, імміграція та рееміграція; міграція робочої сили та «відтік умів»; постійна (стаціонарна), тимчасова (ротація), сезонна, мая­тникова; міграція репатріантів, осіб, депортованих за національною озна­кою, біженців, нелегалів (транзитні мігранти).

Інтелектуальна міграція набуває таких форм, як виїзд на постійне проживання; тимчасова робота в інших країнах за контрактом; робота в іноземних компаніях та спільних підприємствах на території України (емі­грація без виїзду за кордон). Економічні й професійні мотиви «відтік умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю ре­алізувати творчі можливості.

Імпорт іноземної робочої сили в Україну відбувається у зв'язку із впровадженням у виробництво закордонних технологій, «ноу-хау», ство­рення спільних підприємств, здійснення програм приватизації. Головними каналами імміграції є рееміграція з Росії та інших нових незалежних країн, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя (Північна та Південна Америка, Австралія, Канада тощо), запрошення спе­ціалістів та робочих кадрів за ліцензіями з країн Європи, Азії, Америки, в'їзд біженців, які рятують своє життя, та повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).

Реалії міграційних процесів в Україні потребують удосконалення за­конодавчої бази міграційних процесів; інституціоналізації самостійної міг­раційної служби у центрі та на місцях, а також спеціалізованих бірж праці для мігрантів; укладання міждержавних угод з країнами — потенційними користувачами та постачальниками робочої сили; формування міграційних фондів для вирішення проблем міграції, рееміграції, проблем екологічних мігрантів і депортованих; підвищення престижу інтелектуальної праці в країні та захисту інтелектуальної власності українських спеціалістів за ко-

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

рдоном; сприяння інституціоналізації функціонування недержавних мігра­ційних установ.

Україна стає активним учасником міжнародної міграції капіталу та міжнародного ринку інвестицій, оскільки потребує значних капіталовкла­день. Основними кредиторами України до останнього часу були міжнаро­дні фінансові організації та уряди розвинутих країн. Так, МВФ працює з українським урядом за трьома програмами: програма трансформації еко­номіки; програма короткострокового фінансування, спрямована на досяг­нення макроекономічної стабілізації; програма розширеного фінансування.

З початком емісії українських євробондів Україна вийшла на міжна­родні ринки капіталів, де покупцями цих цінних паперів виступили в осно­вному приватні інвестори. Важливим джерелом необхідних ресурсів мають стати прямі іноземні інвестиції, обсяги яких ще недостатні (табл. 12.2, табл. 12.3)⁵⁹.

Таблиця 12.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну по країнах світу в 1996-2007 pp.

_____________________________ (на початок року в млн дол. США)

Дані наводяться наростаючим підсумком з початку інвестування. Перелік країн ви­значений, виходячи з найбільших обсягів інвестицій в економіку України та в економі­ку інших країн світу за даними на 1 січня кожного року (Див.: https://www.ukrstat.gov.ua/).

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Таблиця 12.3 Прямі інвестиції з України по країнах світу в 1996-2007 pp.

(на початок року в млн дол. США)

За аналізом ситуації на ринку прямих іноземних інвестицій прогно­зується збільшення їх обсягів у таких галузях:

• сільське машинобудування — завдяки можливості нарощувати збут сільськогосподарської техніки місцевого виробництва;

• фармацевтична та медична промисловість — унаслідок обмеженої пропозиції українських ліків і медичного обладнання;

• промисловість будівельних матеріалів — через очікування буму в сфері індивідуального будівництва;

• електротехніка — зокрема, інвестиції будуть спрямовуватися на встановлення обладнання тепло- і гідроелектростанцій;

• галузь зв'язку, яка після приватизації «Укртелекому» протягом на­ступних 10-12 років може отримати, за деякими експертними оцін­ками, понад 2 млрд. дол. інвестицій.

Див.: Світова економіка: Підручник / А. Філіпенко, О. Шнирков та ін. — К.: Либідь, 2001. —С 144-145.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК