Передмова

Курс „Книгознавство. Історія книги" належить до циклу про­відних фундаментальних професійних навчальних дисциплін зі спеціальності 7.020102 „Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографія". Обумовлено це тим, що, незважаючи на невпинно зростаюче поширення електронних засобів комунікації, книга залишається основною і найбільш поширеною формою створен­ня та розповсюдження соціальної інформації.

Вказаний курс складається з 3-х основних розділів: 1. Книго­знавство, 2. Історія української книги, 3. Основні етапи розвитку всесвітньої книги, їх можна розглядати як складові частини інтегрованого курсу і як самостійні дисципліни.

Навчальний посібник, що пропонується, присвячений першо­му, переважно методологічному розділу курсу, який названо, для більшої відповідності назви його змісту, „Вступом до книгознав­ства". Це означає, що в ньому розглядаються лише найголовніші теоретико-методологічні та організаційно-методичні проблеми книгознавства. А саме:

1. Сутність таких понять, як „книгознавство", „книга", „книжкова справа" та ін. і їх соціально-змістовне значення;

2. Основи сучасних видавничо-поліграфічних процесів підго­товки, випуску, розповсюдження та використання друкованих надань і системи видавництв та видавничих організацій;

3. Прийоми і методи багатоаспектного аналізу конструкції і струк­тури книги в контексті історико-книгознавчих характеристик;

4. Різновиди текстів книги та методика створення і викорис­тання її довідково-допоміжного та науково-допоміжного апарату;

5.Типологія книги та стандартизація видавничо-поліграфіч­ної термінології;

6. Сьогодення і майбутнє традиційної та електронної книг в умовах подальшої інформатизації суспільства;

Низовий МЛ. Вступ до книгознавства

7. Важливість вивчення цього курсу для професійної підго­товки і можливої в майбутньому роботи випускників ВНЗ в су­часних книговидавничих та книгорозповсюджувальних устано­вах різних форм власності.

Решта теоретико-методологічних та організаційно-практич­них питань (наприклад, мистецтво рукописної та друкованої книг, організація видавничих осередків, характеристика діячів книго­видавничої справи та ін.) переноситься до „історичних" розділів навчального курсу, де їх краще розглядати в конкретних умовах місця і часу. Там, до речі, будуть знаходити реальне підтвердження й основні положення, викладені у цьому навчальному посібнику.

Курс складається з 6-ти тем, після викладу змісту кожної з них подаються: „Примітки" з вказівкою використаних джерел (посилання на них - у круглих дужках) та питання і завдання для самоконтролю. Наприкінці всього основного тексту вміщено „Список рекомендованої літератури" (посилання - у квадратних дужках для поглибленого вивчення курсу).

Крім того, у двох „Додатках" подаються „Короткий тлумач­ний словник видавничо-поліграфічних та книгознавчих термінів" і „Титулатура", тобто перелік ы визначення основних різновидів титульних аркушів.

Зміст викладеного в навчальному посібнику першого розділу курсу „Книгознавство. Історія книги" закріплюється проведен­ням семінарських і практичних занять та самостійною роботою студентів з джерелами, вказаними у „Примітках" та „Списку ре-

Тема 1, Книгознавство як наука

/. / Виникнення та еволюція терміна „книгознавство "

1.2 Розвиток книгознавства в Росії(XIX- початок XXcm.)

1.3 Витоки українського книгознавства.

1.4 Друге „народження " книгознавства і його підсумки

1.1 Виникнення та еволюція терміна..книгознавство"

Загальновідомо, що для того, щоб глибоко і всебічно осягнути сутність і значення будь-якого суспільного явища і його дефініції (визначення), потрібно повернутися до витоків цього явища, зро­зуміти первісне його визначення, вивчити основні етапи його роз­питку та усвідомити його сьогоднішнє фахове тлумачення. Іна­кше кажучи, розробка професійної термінології, тобто „власної" мови, починаючи від вихідного терміна, є обов'язковою переду­мовою формування будь-якої наукової (навчальної) дисципліни.

Не є винятком щодо цієї об'єктивної вимоги й такий суспіль­ний феномен, як „книгознавство". Мабуть, не випадково ще в 30-ті роки минулого століття відомий російський книгознавець О.Фомін. формулюючи програму розвитку книгознавчої мето­дології, на перше місце поставив: „Розробка термінології".

Вперше термін „книгознавство" у науковий обіг ввів у 11 по­ловині XVIII ст. австрійський поет і перекладач, бібліограф, бібліотекар Імператорської бібліотеки у Відні Михаель Деніс. ав­тор двотомної праці „Вступ до книгознавства" (1777-1778 pp.), яка складалася з раніше виданих книг „Нарис бібліографії" (1774 р.) та „Нарис історії літератури" (1776 p.).

Двотомник складався з двох частин - „Бібліографія" та „Істо­рія літератури". Перша частина відображала історію книги до

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тема 1. Книгознавство як наука

кінця XVIII ст., в якій Деніс подав класифікацію знань і визна­чив своє розуміння книгознавства. Бібліографію він відніс до філології, розділивши її на дипломатику (палеографію), типогра-фіку, бібліотекознавство, „каталоги книг". Друга частина була бібліографічним покажчиком (з розділом видань з книгознавства, бібліографії та бібліотекознавства) [6, с 168].

Двотомник включав опис декількох тисяч книг. З сучасної точки зору це була скоріше бібліографічна праця з філології. Адже не випадково перша її частина була названа „Бібліографією", а друга, хоч і називалася „Історією літератури", насправді була бібліографічним покажчиком. Якщо зважити, що на той час термін „бібліографія" тлумачився Денісом та іншими фахівцями розши­рено і включав у себе будь-які знання про книгу, то не буде по­милкою припустити, що термін „книгознавство" він вжив у більш вузькому значенні, а саме: знання змісту певної (значної) кількості книг.

Подібні погляди на бібліографію як на комплексну науку про книгу розвивав у Франції Жан Франсуа Не Де Рошель у своїй праці „Розвідка про бібліографічну науку", де говорилося, що бібліографія є „наука книги" чи „наука про книгу". В бібліог­рафії він розрізняв „історико-літературну частину" і „частину, що має відношення до механізму друкарського мистецтва".

Про рівень розвитку французької бібліографії (книгознавства) періоду Великої французької революції красномовно говорить той факт, що у 1797 р. декретом Конвенту було запроваджено чи­тання курсу бібліографії в головних містах департаментів Франції.

На початку XIX ст. французький бібліограф і бібліотекар Етьєн Габріель Пеньо (автор важливих праць: „Бібліографічне керів­ництво, або Дослідження про старовинні і сучасні бібліотеки та про пізнання книг..." (1800 р.) та „Критичний, літературознав­чий та бібліографічний словник найважливіших книг, прирече­них до спалення, заборонених або підданих цензурі" (1806 р.)) вводить термін.. бібліологія " („Тлумачний словник з бібліології", 1802-1804 pp.), який з часом стане синонімом терміна „книго­знавство". Під цим терміном Пеньо розумів „теорію бібліографії", що має універсальний характер. Тобто, і в нього бібліографія за­лишалася головною книгознавчою наукою. [6, с 394-395]

У 1810 р. у Франції вийшов знаменитий покажчик рідкісних і ЦІННИХ видань Жака Шарля Брюне..Порадник лля книгаря і лю-І І

бителя книг" (неодноразово перекладався та передруковувався), де до розширеного тлумачення бібліографії додавалися ще про­блеми книжкової торгівлі [6, 91].

Отже, М. Деніс, Не Де Рошель, Е.Г. Пеньо та інші європейські фахівці, започаткувавши термін „книгознавство" та обґрунтову­ючи його, розуміли його як складову частину бібліографії, яка ще жжіі роки залишалася у їх свідомості комплексною наукою про книгу. Тому цілком виправдано, що період від виникнення по­шити „книгознавство" до початку XX ст. сучасні книгознавці небезпідставно називають „бібліографічним" періодом розвитку книгознавства.

1.2 Розвиток книгознавства в Росії (XIX - початок XX стЛ

В Росії термін „книгознавство" вперше вжив відомий російсь­кий бібліограф українського походження Василь Гр игорович Анастасевич (киянин, вихованець Київської академії) у своїй статті „Про необхідність в сприянні російському книгознавству" (журнал „Благонамеренный", 1820). І хоча в ній мова йшла про необхідність бібліографічної реєстрації журнальних статей, од-ник поява нового для Росії терміна говорила про виникнення по­няття, відмінного від бібліографії.

До речі, В.Г. Анастасевич 1810-го року відвідав Кременець­кий ліцей на Волині, де на той час інший наш співвітчизник, бібліотекар цього ліцею Павло Осипович Ярковський з 1809 р. ііикладав курс бібліографії (пізніше перетворений на курс бібліо-іюгії), поступившись у цьому починанні лише французам Перу (1799 р.) та Косту (1801 p.). Крім того, Ярковський підготував і рактат „Про бібліографію і необхідних для бібліотекаря знаннях ОНОЇ" та „Елементарний курс бібліографії для учнів Волинського ніцею".

Тому, гадаємо, є певний зв'язок між відвідинами Анастасеви-чем Кременецького ліцею і публікацією ним у 1811 році першої н Росії теоретичної статті з бібліографії („О библиографии") у видаваному ним журналі „Улей", де, зокрема, вжив термін „бібліо-ЮГІя" у значенні теорії бібліографії.

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Дещо пізніше в Росії з'явилися терміни „бібліософія", „бібліог нозія" як синоніми „книгознавства". Однак ще довгий час кни гознавство (як і його синонімічні поняття) зараховувалося до скла ду розширеного тлумачення терміна " бібліографія".

Посилена диференціація наук у другій половині XIX ст. спо­нукала відокремлення книгознавства від бібліографії. Значниґ-внесок у цей процес зробив видатний російський бібліограф: книгознавець Микола Михайлович Лісовський. який, поглиб­лено вивчаючи бібліографію (самотужки 10 років видавав жур­нал „Библиограф"), і ще, залишаючись, за суттю, бібліографом, в статті „Бібліографія і бібліографічне товариство" (1884 р.) писав: „Предмет бібліографії складає книгознавство в найширшому ро­зумінні цього слова. Сюди належать взагалі будь-які розшуки літературних і художніх старожитностей, історія книгодрукуван­ня, опис та історія бібліотек, історія книготорговельної і видав­ничої діяльності, відомості про письменників і художників, бібліографів, топографів, книготорговців і т.п." [13, С 41].

Пізніше він дійшов до більш радикального висновку, що „суму предметів, які входять до бібліографії", точніше буде називати „книгознавством", „тому що цей термін є більш відповідним розширеному розумінню бібліографії". Обґрунтовуючи цю тезу, М. Лісовський в статті „Матеріали до словника російського кни­гознавства" (1891 р.) писав: „Під книгознавством, крім бібліог­рафії у власному розумінні, можна розуміти і всі ті галузі діяль­ності, які мають до неї хоча яке-небудь відношення".

Такими галузями він вважав: „ 1. а) книгописання до запро­вадження в Росії книгодрукування; б) книгодрукування і вісті про діяльність друкарень. 2. Книговидавництво, а також питан­ня про право власності на твори літературні і художні. 3. Книго-опис, або бібліографія у власному розумінні: пошуки про книги; опис їх, частковий і загальний; укладання каталогів та покаж­чиків. 4. Книгозбереження: бібліофільство; збирання книг та ру­кописів; бібліотечна справа; архівознавство. 5. Книжкова торгів­ля. 6. Цензура".

Як бачимо, тут перераховані майже всі складові частини книж­кової справи (навіть з деяким надлишком), хоча поки що немає їх розмежування на „справу" і „знавство", тобто на практику і тео­рію. Ніби відчуваючи цей недолік, М. Лісовський тут же вказує:

Тема 1. Книгознавство як наука

, Вс1 ці галузі книгознавства мають своє минуле, отже, мають свою її і прію. В багатьох з них є своя теорія, тобто принципи, що спря-моиують їх діяльність. Зрештою, майже всім їм належить практи­ці, або, так би мовити, сучасна поточна діяльність. Відповідно з цим різні галузі книгознавства можуть бути вивченими з боку її іоричного, теоретичного і практичного" [14, С 45-46].

3 1913 року М. Лісовський почав викладати книгознавство як мінімальну дисципліну в Петербурзькому університеті. Тут немає можливості розповідати, що цьому передувало в житті вже на той час відомого книгознавця. Наведемолише одну деталь. Якне див­но, М.М. Лісовський, який все своє життя вчився, постійно пра-і попав з книгою, не мав диплома про вищу освіту, хоча навчався в декількох навчальних закладах.

Це формально не дозволяло йому бути викладачем в універси-н-1 і. Тому його сподвижник і в подальшому продовжувач його і прави відомий філолог-латиніст і книгознавець проф. О.І. Ма- дсш, розуміючи унікальність Лісовського як універсального вче-пого-книгознавця, взявся залагодити цю справу. Для цього він Підготував звернення з розлогою біографією свого друга, пока-іанши всі основні напрями його книгознавчої, бібліографічної, і і; і і истичної, журналістської та іншої діяльності. Це давало підста-ми думати, як говорилося у зверненні, „що М.М. Лісовський, як прекрасно знайомий з теорією і практикою всіх питань, що стосу­ються книгознавства,... може бути цілком визнаним надійним кер-шпиком студентів в їх заняттях за вибраним ним фахом" (2, С 153).

Це звернення підписало 7 провідних професорів історико-філо-ПОГІЧного факультету університету і Рада факультету погодилась допустити Лісовського до читання лекцій з книгознавства у ста­тусі приват-доцента.

Забігаючи наперед, зазначимо, що професура Петербурзького університету не помилилася: невдовзі М. Лісовський став профе­сором, організував кафедру книгознавства і студенти-випускни-ки мали можливість писати дипломні роботи з книгознавства. З 1916 р. Лісовський почав читати курс книгознавства також в Московському університеті.

Його перша, заголовна („відкрита") лекція в університеті на­зивалася: „Книгознавство, як предмет викладання, його сутність і завдання", яка з незначними доповненнями і змінами була пізніше надрукована. В ній він вперше дав розгорнуте визначен-

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тема 1. Книгознавство як наука

ня книгознавства: „Під книгознавством потрібно розуміти нау­кову дисципліну, що об'єднує різні знання (технічні і теоретичні), які стосуються книги, як такої, в її минулому і сучасному і що має за мету: з'ясування умов виникнення, розповсюдження та експ­луатації творів писемності і друку, а також з'ясування причин і наслідків якісного і кількісного складу цих творів при різних об­ставинах" 132, С 13].

Важливе значення для подальшого розвитку книгознавства мало визначення Лісовським його об'єкта і предмета. Об'єктом книгознавства він визначав: „книговиробництво - книгорозпов-сюдження-книгоопис" (знаменита „тріада Лісовського"), апред-метом - „з'ясування умов виникнення, розповсюдження та екс­плуатації творів писемності і друку, а також з'ясування причин і наслідків якісного і кількісного складу цих творів при різних об­ставинах".

В цілому, книгознавчі праці М.М. Лісовського, в яких впер­ше були поставлені і багато в чому вирішені проблеми об'єкта, предмета, методів, складу, структури та ін., справили великий вплив на подальший розвиток не лише російського, а всього сло­в'янського книгознавства. Не випадково відомий польський кни­гознавець Кшиштоф Мігонь у своїй праці „Наука про книгу" пише, що „наступні теоретичні побудови - не лише в російській, айв українській, польській, чеській науковій літературі, - як правило, починалися з визначення позиції стосовно концепції Лісовського" [36, С 54].

В цілому, кінець XIX - початок XX ст. ознаменувалися стрімким розвитком книгознавства в Росії й Україні. За ним виз­нається статус наукової і навчальної дисципліни, з'являються праці методологічного рівня (М. Лісовський, О. Ловягін. М. Ру- бакін), створюються перші спеціальні книгознавчі організації, які ведуть активну книгознавчу роботу.

Зокрема, у 1899 р. в Петербурзі створюється перше в Росії Ро­сійське бібліологічне товариство (1899-1931 pp.), головним зав­данням якого було визначено „сприяння об'єднанню працюю­чих за питаннями книгознавства і теоретичному напрацюванню та практичному застосуванню низки заходів для полегшення ог­ляду всіх родів літературних творів, а також вивчення книжкової справи в її минулому і в сьогоденні".

Першим багаторічним президентом товариства був проф. <» Поняті, а секцію книгознавства та друкарської справи очо-ПЮМВ (і 1905 p.) M.M. Лісовський. Крім того, існували секція іринпогекознавства (пізніше виокремилася в самостійне Товари- t і по бібліотекознавства), філологічна, історико-літературна, істо-рИЧМІ, археологічна, історико-географічна.

Черсзрік, у 1900 році було організоване (на базі Московського
і иі.иіоірафічного гуртка) Російське бібліографічне товариство при
Мої мжському університеті (1900-1930 pp.), яке видавало жур­
інні „библиографические известия" (1913-1929 pp.) під редакцією
U.C. Іі цднарського і відіграло значну роль у розвитку бібліографії
....... игознавства дореволюційної Росії.

1.3 Витоки українського книгознавства

Витоки українського книгознавства слід шукати в книжковій і \ 11.турі Київської Русі, де книга набула надзвичайно високого || юритету і стала символом побожності і духовної культури. Пер-шими книгознавцями були, безперечно, її творці: автори оригі-ИІЛЬНИХ текстів, перекладачі, переписувачі (каліграфи), худож­нім и, оздоблювачі, автори передмов і післямов, приміток на по-инх книжкових сторінок та ін.

З часом вивчення книги, як суспільного явища, стає предме­тні уваги фахівців книжкової справи та суміжних галузей. Го-VOIHa їх увага зосереджується на висвітленні ролі І.Федорова у 1.1 початкуванні книгодрукування в Україні. Рукописній і старо-нруконаній книзі початкового періоду книгодрукування значну | плі у приділяли Я. Головаиький. пізніше - В. Іконников. Кни-і (> шавство набуває певних організаційних форм і статусу навчаль­ної дисципліни (П.О. Ярковський).

Индання П. Кулішем на початку другої половини XIX ст. „За­писок о Южной Руси" поклало початок відносної „відлиги" щодо 111 мінського друкованого слова в Російській імперії після розг­рому Кирило-Мефодіївського братства. Організувавши 1857 р. у і, иікт-Петербурзі власну друкарню, він, підтриманий організо-ішпою плітку 1858 року в столиці російської імперії української І ромади, приступає до видання творів українських авторів, запо-ЧІТКОВує серію книжок для народу під назвою „Сільська бібліо-

Г

Видано було й Шевченків „Буквар южнорусский" " — одне зі

і пі ги т. ваги, що и громадівці надавали справі освіти народу.

Пі пишні київська та харківська Громади заходжуються коло

іні'шції недільних шкіл. Великою заслугою „Основи" і осо-

'•Ц. ю 11. Куліша було вдосконалення українського правопису (так

ш.іиііі „кулішівки"), основні норми якого запанували в Ук-

|і ті. і.іій писемності (3).

И подальшому, на жаль, вдатося видати лише перший випуск і іьоому офортів Т.Г. Шевченка „Мальовничої України", який планувався як періодичне художнє видання про історичне мину-і и.іродмий побут і звичаї та природу України. „Буквар" був Підготовлений як посібник для навчання грамоти українською момою и недільних школах і вийшов на початку 1861 р. у Петер-ііур и н.і кошти Т.Г. Шевченка накладом 10000 примірників.

И подальших видавничих планах Великого Кобзаря було на-і гупне: „Коли зберу за „Буквар" всі гроші, т • думаю видати в їм. іму ж обсязі „Букваря" і лічбу, або арифметику. А потім кос­мографію |етнографію] і географію нашого краю, здебільшого у и. нікому обсязі, але не дорожче 5 копійок. Потім коротку істо­рії, і нашого сердешного народу. І коли се сотворю, тоді назву себе і пі і с щасливим" [39, С. 92].

Не можна не згадати про видавничо-книгознавчу діяльність МИ, Драгоманова, який заснував у Женеві українську друкар-п и і. це ьуло надруковано (1878-1879 pp.) 5 випусків збірника „Гро-I і її", два випуски однойменного журналу, твори Т. Шевченка, Пйішса Мирного, О.Герцена. Саме завдяки зусиллям М. Драго-МЯНОва цивілізована Європа дізналася про ганебний таємний І мсі.кий указ (1876 р.) щодо заборони українського друкованого п,. пою слова в царській Росії.

It, п оме значення для становлення та розвитку українського і ііпіоінавства мала редакторська та книговидавнича діяльність І Я Франка, який знав могутню силу друкованого слова пере-муі їм у контексті державницького руху української ідеї, бо був п. ргкопаний, що „зденаціоналізований народ, як нація рабів, іде Ні послуги зверхній силі і підтримує її панування".

V 1882 р. 26-річний І. Франко надрукував у журналі „Світ". і» по програмну статтю „Кілька слів о тім, як упорядкувати і про-и.ними наші людові видавництва", де виклав своє бачення кни-иіііиікіниичої діяльності для просвіти народу. Він, зокрема писав:

Низовий М.Л. Вступ до книгознавства

Тема 1. Книгознавство як наука

„... ми не будемо нашу просвітню працю вважати добродійством та ласкою для народу, а тільки нашим обов'язком, котрого не-сповнення було б попросту тяжкою провиною, рівно тій, коли б ми обдерли бідних і об'їли голодуючих" (4).

Головні принципи діяльності просвітницьких видавництв, І. Франко сформулював у двох пунктах: „1. Видавництво повин­но вестися систематично, після певного плану, відповідно до ви­мог педагогії. 2. В книжках популярних треба говорити народові всю правду про природу і життя". Він бажав правдивої освіти своє­му народу, тому видавничу справу ставив наріжним каменем у своїй письменницькій, журналістській і науковій діяльності.

І. Франко, зокрема, був одним із організаторів першої на Га­личині книговидавничої серії радикального спрямування „Дрібна бібліотека", брав активну участь у роботі „Українсько-руської видавничої спілки" журналів „Друг", „Громадський друг", „Дзвін", „Світ", „Молот" „Житіє і слово", „Літературно-науко­вий вісник", склав низку бібліографічних праць, підтримував бібліографічну і книгознавчу діяльність М. Комарова, І. Левиць-кого, Б. Грінченка, зібрав власну бібліотеку — близько 5 тисяч примірників, насамкінець, залишив значну наукову спадщину з історії книги та бібліотечно-бібліографічної справи.

Перші спроби бібліографічного і статистичного вивчення по­чаткового і подальшого українського книгодрукування здійсни­ли М. Максимович („Книжная старина южнорусская"), М. Ко­маров („Бібліографічний покажчик нової української літерату­ри"), І.Левицький („Галицко-русская бібліографія XIX ст."). Відомий історик, мовознавець, літературознавець і бібліограф В. Доманицький став фундатором поточного бібліографічно-статистичного обліку українського друку на сторінках часопису „Київська старовина" та газети „Рада", автором низки книгознав­чих праць, зокрема, ґрунтовного дослідження „Український ви­давничий в Росії за останні п'ятнадцять літ".

Важливе значення мала книгознавча, редакторська і видавни­ча діяльність Б.Д. Грінченка. Він був глибоким книгознавцем, бо вивчав книгу різнобічно, перш за все як знаряддя освіти, науки та виховання. Будучи переконаним, що без національного друкова­ного слова національне відродження неможливе, він стверджу­вав, що „коли ми не дамо народові літератури своєю мовою, то народ читатиме книжки, як і досі, мовою чужою... Отож і треба

И ні р якомога більше виготувати і видати дешевих книжок нау-

■ популярних, утилітарного змісту й красної словесності" (5).

І цією метою Б. Грінченко у 1894 р. засновує у Чернігові пер-

...... іі.шництво української книжки, в якому за 7 років видав 45

......... (36 назв) загальним накладом 133870 примірників. Кож-

Иі ІИДання випускалося в умовах цілеспрямованого свавілля цен-\ імі Досить сказати, що 29 (!) підготовлених до друку видань гц -ні шборонено. Змушений в таких умовах припинити свою ви-I іиничу діяльність, Б. Грінченко на шпальтах „Літературно-нау-•. тми і пісника" (1901 р.) підбив її підсумки, давши вперше зраз-і И іидавничої, бібліографічної та книготорговельної статистики

v. Думається, не випадково у його творчому доробку є нау-і мни популярна праця „Про книги: як їх вигадано друкувати",

мула видана у Києві 1908-го року і перевидана 1917-го у Чер-

I || IS

|Ч()9-го року у Львові при Науковому товаристві ім. Т. Шев-і було організовано Бібліографічну комісію на чолі з І. Ле­нин і, ким, яка видала 7 томів „Матеріалів до української мм'їіографії". У 1909-1914 pp. визначний книговидавець В. Куль-I ИКО иидає у Києві журнал „Искусство и печатное дело", при

І.... російському університеті діє Одеське бібліографічне това-

нн і по (1911-1919), яке випускало „Известия Одесского библио­графического общества», де друкувалися бібліографічні матеріа-п к|>; н інавчого характеру та історико-літературні розвідки. Велику увагу дослідженню витоків українського книгодру-

...... 111 и приділив відомий мовознавець, мистецтвознавець і кни-

ім шанець І.С. Свєнціцький у своїй ґрунтовній праці „Початки

і НІ..... ечатання на землях України", виданої 1924 р. у Львові „В

ним чі ь 350-ліття першої друкованої книжки на Україні". І хоча її п 111|) іалишився на традиційних поглядах щодо започаткування і піііодрукування в Україні, однак провів значну дослідницьку ті їм і у з виявлення усіх ранніх осередків книгодрукування на 111 мінських землях, їх організації, способів фінансування видань, пин- течения відповідними матеріалами, діяльності майстрів и|> м|> млення книги та книгодрукування, а в додатку подав 560 чи и.iit друку і прикрас давньої книги України.

шаменно, що через рік у тому ж Львові (на той час — за кор-ІОНмим) вийшов перший том задуманого автором І. Огієнком і ■ п.і іотомного дослідження „Історія українського друкарства", в

Низовий М.А. Вступ до книгознавства ______________________________

якій обґрунтовано запропонована нова періодизація виникненні і поширення друкарської справи на українських землях і де вжі на той час дещо заміфологізований Іван Федорович (Федоров характеризується не як першодрукар, а як фундатор постійноп книгодрукування в Україні. Ця праця І. Огієнка стала початкон очищення багатовікової історії українського книгописання і кни годрукування від царсько-більшовицьких перекручень і фала сифікацій.

Значно активізувалася книговидавнича і книгознавчі діяльність в Україні після Лютневої революції в Росії і проголо шення Української Народної Республіки. Вже з вересня 1917 р.; Києві починає виходити часопис „Книгарь" (1917-1920 pp.), якиі став першим критико-бібліографічним та видавничо-книгознав чим періодичним виданням України і в трагічні роки революцій контрреволюцій майже 3 роки намагався бути, як писали йол організатори, „спокійним і безстороннім літописом нашого пись менства".

24 січня 1919 р. Директорія УНР, очолювана В. Винниченком затвердила „Закон про утворення Головної Книжної Палати в м Києві", за яким вперше в Україні створювалася спеціальна дер жавна бібліографічна установа „для реєстрації, - як говорилося Законі, - всієї друкарської продукції на Україні, наукового її сц стематизування та для обміну книжками з іншими книжним) інституціями".

І хоча в ті буремні роки Палата змогла реалізувати небагато! своїх широкомасштабних планів, вона зробила найголовніше зібрала і зберегла безцінний документальний фонд друковане продукції того часу, який став фундаментом для пізніших кни гознавчих, бібліографічних, статистичних та інших наукови досліджень.

Саме на базі Головної Книжної Палати (після організаці 1922 р. у Харкові Української книжкової палати) був створенні знаменитий УНІК - Український науковий інститут книгознав ства (1923-1931). Очолюваний визначним книгознавцем бібліографом Ю. Меженком УНІК разом зі своїм часописої „Бібліологічні вісті" невдовзі став провідним книгознавчим цент ром не лише України, а й усього тодішнього СРСР.

У ті ж роки було організовано Українське бібліографічне това риство в Одесі (1925), в „Записках..." якого та в деяких інши

Тема 1. Книгознавство як наука

шипу (iviiii опубліковані бібліографічні огляди та покажчики

її і і по краєзнавчого характеру. У 1926-1930 pp. при Всеук-

' і НІ Академії наук (ВУН) діяла Бібліографічна комісія, яка

іім.иі.іси, перш за все, науковим обґрунтуванням створення

її...... рііфічиого репертуару української друкованої книги.

11 і і.ни., такий розмах книговидавничої і книгознавчої робо-

.... Україні, як і в усьому СРСР, тривав недовго. Вже після го-

і" in...... о „мел и кого перелому" почався широкомасштабний на-

' н ми книгознавство як „буржуазну", „аполітичну" і „схолас-

..... v" науку.

«мімнсдливості заради слід сказати, що „наступ" на книго-

... к і по як комплексну науку про книгу почався ще з дореволю-

іих мисів. Першим серйозним опонентом М.М. Лісовського з і нілменитою „тріадою" став проф. О.М. Ловягін, багаторіч­ним президент Російського бібліологічного товариства. На його І н v, Лісовський вніс до складу книгознавства стільки різнорід­ній шпиц, які не можуть бути якимось чином об'єднані в яку-ці. систему або об'єднані одне з одним яким-небудь методом. 1.1 11.ні того, Ловягін стверджував, що бібліологія вивчає кни-і > 111 за все за її змістом, а технікою її виробництва цікавиться чітс настільки, наскільки технічні аспекти впливають на вияв в

... июдської думки і поширення цієї думки серед людства. Сис-

и мини виклад своїх поглядів на книгознавство Ловягін здійснив і" ни праці „Основи книгознавства", де останнє визначене як

і про книгу як знаряддя спілкування людей між собою".

Продовжувачем переважно схоластичних уявлень про книгу

Іонигіна був М.М. Куфаєв, автор декількох праць з книгознав-

і і ни, у тому числі й „Проблеми філософії книги". Для нього кни-

і І Аула нитвором літератури, науки, мистецтва, але аж ніяк не пред-

иі him матеріальної культури.

Рішучим противником „ідеалістичних" поглядів дореволю­ційних книгознавців у перші радянські роки став М.І. Щелку-ііі пі Для нього книга була не духовною сутністю, а матеріальним Пишем, товаром, предметом споживання. Саме він вперше нама­ни» я побудувати „соціологічну історію книги", де все може бути Пояснено мінливими вимогами книжкового ринку.

І Ісршим справжнім сигналом до наступу на „класичне" кни-і ■ ' і папство став виступ на Другому Всеросійському бібліографіч­ні > му з'їзді (1926 р.) І.В. Владиславлєва з доповіддю „Методоло-

Низовий М.А. Вступ до книгознавства І

гія бібліографії і теорія діалектичного матеріалізму", яка 1929 року була видана окремим виданням під назвою „Бібліографія соціалізм. До питання про побудову марксистської теорії книго-j знавства". Звідси починалася відверта політизація книгознавства) яка призвела до сумних наслідків.

Ідею створення „марксистського" книгознавства підхопили молоді співробітники Інституту книги, документа і письма у Ле-J нінграді І.В. Новосадський та П.Н.Берков, які у першому том; „Праць" цього інституту (1931 р.) поставили завдання „перебу­дувати книгознавство на основі марксистсько-ленінської мето-і дології і разом з тим прилучити його до соціалістичного будіві ництва".

Для Новосадського, наприклад, книгознавство було „вивчені ням книги як особливої форми ідеології", а теорія Лісовського н< більш ніж „шкідливий науковий забобон", книгознавчі побудов ви М.М. Куфаєва - „одна з чисельних різновидів реакційної 6ypj жуазної філософії", а О.М. Ловягін - представник „вульгарного матеріалізму у книгознавстві" і т. д.

В Україні у той час аналогічними погромними виступам! відзначився аспірант Ю.О.Меженка К. Довгань, автор такю праць, як „Класова боротьба у книгознавстві" та „Проти еклек­тики і ревізіонізму у книгознавстві, за більшовицьке переозб­роєння".

Заключним акордом знищення книгознавства стала нарада проведена у Москві 27-31 грудня 1931 р. Науково-дослідниіу інститутом поліграфічно-видавничої промисловості. З основни­ми доповідями виступили М.Б. Вольфсон „Становище на книго­знавчому фронті і боротьба за марксистсько-ленінське книгознав­ство" та К. Довгань „Становище на книгознавчому фронті і кла­сова боротьба на Україні".

В резолюції наради відзначалося, що вказівки т. Сталіна партійні рішення з питань друку вимагають виключно чіткого здійснення лозунгу партійності друку, підвищення теоретичного рівня книгознавства до ленінської принципово-теоретичної bhj соти, підвищення класово-партійної пильності.

Насправді все повернулося фактичним знищенням книгознав] ства, його установ та фахівців. На початку 30-х років були ліквідо­вані УНІК і „Бібліологічні вісті", репресовані його співробітник! і члени редколегії. Невдовзі сам термін „книгознавство" майжв|

Тема І. Книгознавство як наука

ні гри ііссятиліття зник з наукового обігу. Досить зазначити, що і п ін ршому (1926-1947 pp.), і в другому (1950-1958 pp.) виданнях

і.....той Советской Энциклопедии" цей термін був відсутній.

і иіііоінавство було оголошено буржуазною лженаукою (6).

1.4. Друге..народження" книгознавства і його підсумки

[pyre „народження" книгознавства відбулося у роки „хру-

і.кої відлиги" зусиллями головних бібліотечно-бібліографіч-

установ (Всесоюзна книжкова палата, Державна бібліотека

¹ і'¹ Г ім. В.І. Леніна та ін.), вищих навчальних закладів (Мос-

і.кий поліграфічний інститут, Московський державний

потечний інститут, Московський державний університет) за

.... рпмки АН СРСР та їх провідних фахівців члена-кореспон-

..... і АН СРСР проф. О.О. Сидорова та тоді ще доцента, канди-

..... с і оричних наук, а пізніше доктора філологічних наук, про-

•I" • ори, завідувача кафедрою книгознавства та редагування Мос-і.кого поліграфічного інституту М.М. Сікорського. і метою „виявлення" та консолідації книгознавчих сил у 1959 іо розпочато видання наукових збірників „Книга: Исследо-

... ми її материалы". Вже у першому його випуску в редакційній

і і и 11 и > у в визначений перелік тих проблем, які першочергово мала

-".... йти наука про книгу після довготривалої перерви свого існу-

ііін.

\ і ому ж 1959 році відбулася дискусія з актуальних проблем •и чниїжуваного книгознавства на розширеному засіданні редак-

..... чі колегії збірників „Книга". У другому випуску цього збірни-

\ м опублікований ґрунтовний огляд цієї дискусії (подано вик-II ІК їй виступаючих), в якій відбився увесь спектр теоретико-" ішіогічних, методичних та організаційних проблем, які гили перед „новою" наукою [44].

Не шажаючи на різні, нерідко суперечливі погляди учасників к veil на об'єкт, предмет, структуру, склад, межі книгознав-і її цілому, вимальовувалося три основних концепції: 1. Кни-і ніс гнояк наука про книгу; 2. Книгознавство як система знань, и і а 11 их за предметною ознакою; 3. Книгознавство як комп-

Низовий М.А. Вступ до книгознавства ______________________

лекс розрізнених дисциплін, пов'язаних з процесами видання розповсюдження та опису книги.

Як бачимо, на порядок денний стали, у більшості випадків, ті ж питання, що і при першому „народженні" книгознавства. Од­нак, про набутки дореволюційного книгознавства і першого де­сятиріччя радянської влади згадували далеко не всі і з великок обережністю. Так, наприклад, МЛ. Сахаров, відкриваючи засі< дання, відсутність у перших номерах збірників „Книга" статеі теоретичного характеру дипломатично пояснював в основном] тим, що „питання книгознавства протягом останнього часу пере] стали бути предметом дослідження, повністю щезли з науковог< горизонту". А головний доповідач проф. О.О. Сидоров, який виі ступив з доповіддю „Деякі методологічні питання радянсько^ книгознавства", спромігся лише на досить двозначну фразу прі те, що „Прослідкувати нині докладно суперечки про книгу з минулі ЗО років було б, звичайно, корисно для правильного розу] міння сучасного книгознавства. Однак умови проведення обго ворення теми про сучасне книгознавство на даному засіданні ні дають можливості більш докладно зупинитися на історії питан ня".

Лише професор М.П. Кисельов (Всесоюзна книжкова пала та), неодноразово посилаючись на праці Лісовського, однознач но заявив, що „зміст поняття „книгознавство" у широкому ро зумінні вельми правильно і без зайвих схоластичних тонкощі] розкрив ще М.М. Лісовський трьома словами: книговиробницт во - книгорозповсюдження - книгоопис".

Говорячи далі про упереджене на той час ставлення ВАК до кни гознавства, М.П. Кисельов зауважив, що „ не може бути культур ного працівника книжкової справи (чи буде його діяльність про тікати в бібліотечній або бібліографічній установі, або у видавництві або в поліграфічному інституті), який не був би знайомий з основ ними фактами історії книги, з елементами техніки її виготовлення Саме тому черговим нашим завданням... потрібно поставити... стві рення „Енциклопедії книгознавства".

Відомий фахівець з економіки книги доц. ВА. Маркус навіті навів власне визначення книгознавства, хоча дехто ще вагава щодо його реального існування. На його думку, книгознавство „наукова дисципліна, яка вивчає сукупність прийомів і засобі» за допомогою яких найкращим чином забезпечується виконанні

Тема 1. Книгознавство як наука

і їмо її соціального призначення і задоволення читацьких інте-и". І Іри цьому він зазначив, що „книгознавство охоплює різно-

...... п засоби пропаганди книги, бібліотечну справу, бібліогра-

і ти «розповсюдження, редагування і оформлення (художнє, нічне, поліграфічне), книжкову статистику", v підсумку, як зазначив М.М. Сікорський, при наявності не-и прямо протилежних поглядів, які висловлювалися з окре-

III питань, складається переконання, „що книгознавство як са­
пі 11 а і алузь знання, як наука прокнигув широкому розумі нні
111 слова, поза всяким сумнівом, має право на життя, повинно
ітися і, що найголовніше, повинно збагачувати практику

Ііінонидавничої справи".

[иі кусії у перші роки відродження книгознавства продемон-
ііі.... надзвичайну різноманітність концепцій, об'єднуючим

І.... ром яких все-таки було визнання комплексного характеру

11 пуки. Тоді було висловлено чимало принципових положень,

..... г итрачають своєї актуальності до сьогоднішніх днів. На-

..... мі, у заключному слові М.І. Сахаров підкреслив, що у

\ мку учасники гострої дискусії визнають „книгознавство са-іПіною галуззю знання" і що " колишнє визначення книго-і іи.і як науки, що об'єднує технічні, практичні теоретичні інн про минуле і теперішнє книги, з'ясовує умови її виник­ни і розповсюдження - в теперішній час має бути розширено

шблено".

Через 5 років (1960 р.) у Московському поліграфічному інсти-

нідбулася велика нарада-дискусія з актуальних проблем кни-

інін і на. її ініціаторами стали кафедри книгознавства та реда-

іінін і книжкової справи та бібліографії вказаного інституту,

І і с оформлення друкованих видань Всесоюзного науково-дос-

інііі інституту поліграфічної промисловості та редакційної

і Іі іпірників „Книга".

\ п.іраді прийняло участь біля 70 чоловік. Серед них представ-

и і и дакційно-видавничої ради АН СРСР, Всесоюзної книж-

н п.шати, Відділення суспільних наук АН УРСР (О.І. Дей),

..... іранського, Московського та Харківського (1.Я. Каганов)

ні і у і in культури, провідних бібліотек країни, кафедри редак-ііп нпданничої справи факультету журналістики МДУ, видав­им „Книга" та ін. [40].

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тема 1. Книгознавство як наука

У вступному слові тодішній завідувач кафедри книгознавстн та редагування і головний редактор збірників „Книга: Исследо< вания и материалы" М.М. Сікорський підкреслив спадкоємне зв'язок даної наради з першою, скликаною Всесоюзною книж< ковою палатою у 1959 p., яка відіграла важливу роль в об'єднанн книгознавчих кадрів і розвитку книгознавчої науки. Це засвід чує той факт, що після попередньої наради фактично припини лися марні суперечки про те, чи є книгознавство наукою, а наі ступні видання десяти збірників „Книга" показали консолідацік і зближення основних кадрів дослідників в галузі книгознавства

З доповіддю „Радянське книгознавство та його найближчі зан дання" виступив член-кореспондент АН СРСР проф. О.О. Си доров. В ній було продовжено обгрунтування книгознавства я| комплексної науки, „комплексність" якої, підкреслював допов ідач, лежить в сфері соціально-суспільних наук. Однак, при цьо< му не можна книговиробництво віднести до галузі чистої техні­ки, як не можна книгознавство залишити цілком у галузі гуман ітарних наук, бо це відкриває небезпеку відриву книжкової справ від всієї сукупності друкарських процесів, який був „основно» бідою дореволюційної „бібліології".

Далі доповідач визначив три основних взаємопов'язаних роз діли книгознавства. Перший він охарактеризував як роботу на текстом, тобто сукупність усіх процесів підготовки рукопису щ тиражування, який нині називають „додрукарським" етапом кнВ говидання.

Другим основним розділом книгознавства 0.0. Сидоров ви: начив „книговиготовлення або книговиробництво", яке вклю чає увесь комплекс процесів поліграфії, „мистецтва книги' організації та управління книговидавничою галуззю.

І третьою складовою книгознавства як комплексної наук доповідач визначив бібліографію „у найширшому розумінні сло ва (якщо треба - „бібліологія"), ніяким чином не просто і не тількі „книгоопис", а й „книговивчення" виданої книги, її суспільног значення, її ролі у житті суспільства".

Як бачимо, два з трьох, сформульованих 0.0. Сидоровим оО новних об'єктів книгознавства (книговиробництво та книгоопис) такі ж самі, які свого часу визначив М.М. Лісовський, але з більц широкою тепер їх інтерпретацією. Це не випадково, бо ставленні до праць самого Лісовського, як і всієї книгознавчої спадщиш

іою, на цій нараді помітно „потеплішало". Більш того, в " німу з виступів було заявлено, що „необхідність уважного і і німого, але, разом з тим, критичного опанування цієї спад-щмііи повинно розглядатись серед першочергових завдань сучас­ною радянського книгознавства".

\ шіступах 23-х учасників дискусії відбився увесь спектр тео-іко методологічних, методичних та організаційних проблем і ні нього книгознавства. Зокрема, визнавши книгознавство 11 іс-ксною наукою про книгу, потрібно було вирішити питан-" | про „кордони", які відокремлюють книгознавство від суміж­ній 111 пм наук. Бо, як зазначив перший на той час доктор філоло-і єн ш \ паук з книгознавства В.А. Істрін, хоча межі поміж окреми-1111 і.іуковими дисциплінами рухомі, визначати їх все ж необхідно. 11 іму то наука, яка не має кордонів, не є самостійною наукою, і іка постановка питання тим більше була необхідною, бо у

... гумах окремих фахівців прозвучали пропозиції щодо занадто

миреного тлумачення об'єктів книгознавства. Зокрема, ■ і.шия об'єктом книгознавства періодики, що книгознавство \і и наукою „соціологічною", повинне визначати справжню цінність книги, її вплив на суспільство і т.д.

Гому завідувач відділом Інституту мистецтвознавства, фольк-і її етнографії АН УРСР, доктор філологічних наук О.І. Дей у іу пиступі поставив декілька не риторичних питань. Зокре- < < н тих ситуаціях, коли в книзі на перший план виступає не її ніпа, а товарна сторона, чи не краще, глибше і професійніше ИИНЧіїїі. пю сторону фахівці-товарознавці, ніж книгознавці. Не іавжди посильною буде для книгознавців й завдання іиічення справжньої цінності книги. Особливо це стосується II - і " іиїх книг, окремі з яких несуть в собі заряд уповільненої дії, Ііриижпя сила якого не завжди доступна розумінню сучасників і інше могутній вплив у наступні епохи. То чи не краще основ-и і ину цього завдання - оцінку суспільного і наукового зна-Н ні іч її їх або інших книг - покласти на плечі фахівців конкрет­ні vk? Варто також зважити, у чию сферу більше входить про-іі чигання, вивчення суспільного впливу і резонансу книги — фгру соціології чи книгознавства?

«иш ниступ О.І. Дей закінчив висновком про те, що „книга і

ці ріпника є настільки багатим і багатостороннім об'єктом

■ пня, що потребують об'єднання низки наук, серед яких

Тема 1. Книгознавство як наука

Низовий М.А. Вступ до книгознавства _______________________________

провідну, але не універсальну роль має відіграти книгознавство, Точне і чітке визначення об'єкта свого дослідження і розмежу­вання з іншими науками, в сферу яких також входять окремі cto-J рони книжкової справи — одна з найголовніших умов успішного розвитку книгознавства".

Кандидат філологічних наук доцент Харківського інституту! культури І.Я. Каганов, засновник і багаторічний керівник Клубу любителів книги у Харкові, звернувши увагу на те, що „у доповіді і в дебатах не приділено достатнього місця бібліотекознавству як важливій складовій частині книгознавства", висловив упев-L неність, що „невід'ємною складовою частиною книгознавства має стати вивчення читача".

Виступав на цій нараді ще один представник України — стар-J ший науковий співробітник Львівського державного універси-і тету, кандидат історичних наук Я.Д. Ісаєвич (нині академік АНІ України). Зазначивши, що „радянське книгознавство досягло за: останні роки значних успіхів", він підкреслив, що „у його розви-! ток роблять внесок і фахівці, працюючі в цій галузі на Україні".! При цьому звернув увагу, зокрема, на „змістовну статтю „Книго-, знавство" в „Українській Радянській енциклопедії". Автор її т відомий радянський бібліограф Ф.П. Максименко, який багато робить для розвитку книгознавчої науки в Українській РСР".

Не залишилася непоміченою й відсутність у заголовній до-1 повіді проф. О.О. Сидорова „книгорозповсюдження" як одного з основних об'єктів книгознавства, як це було визначено ще М.М. Лісовським. Тому представники цієї галузі досить гостро відреа-гували на цю ситуацію, поставивши під сумнів вживання самого терміна „книгорозповсюдження" як універсального поняття. Бо, стверджували вони, якщо читач отримує книгу з бібліотечного фонду, то проти цього терміна немає заперечень, але коли він купує книгу в книжковому магазині, то це „книгорозповсюд­ження" чи, все-таки, „книгопридбання", тобто книжкова торгів­ля, що й треба називати своїм іменем, а не приховувати її за не­повноцінними замінниками.

Першопричину такого становища вони бачать в дещо зневаж­ливому ставленні в суспільстві до торгівлі взагалі, отже й до книж­кової торгівлі. Хоча, як відомо, принцип купівлі-продажу діє щ всьому шляху книги від автора до споживача (автор продає руко­пис майбутньої книги видавництву, видавництво платить дру-

ні і.мі тиражування, книготорговельні установи купують кни-ииііііііиицтва (видавця).

Цругою причиною такого становища фахівці вважають не-ни і грінними працівниками справжнього місця і ролі книж-н і " | и шлі не лише в книжковій справі, а й у загальному підне-И м м.гурно-освітнього і науково-технічного рівня трудящих

НІ

11 ісі ко вирішувалося й питання про „включення" до кни-і ни пні як комплексної науки давно сформованих наукових 11 и 11 ні 11, перш за все бібліографії (бібліографознавства) та бібліо-• ні.пи 'тин. Більшість учасників обговорення (щоправда, без 11 и /піскусії представників бібліотечних факультетів МДІК та і ні і, хилялися до того, що названі науки „цілком входять до 11 шанства, як особливі і притому найважливіші дисципліни". ІіІГиііотекознавці та бібліографознавці, навпаки, були дешо її пумки. Один із тодішніх лідерів бібліотекознавства О.С. Чу­ні, наприклад, таким чином відгукнувся на подібні заяви: И їй і, піні роки з'явилися спроби підходу до бібліотекознавства іп чистини комплексної науки - книгознавства. Але цей зв'я-ttііі'іііо складніший, ніж він інколи здається, бо просте, меха-" ■ приєднання бібліотекознавства до книгознавства (поряд з ими дисциплінами) ні в якій мірі не вирішує проблеми їх ніч іпаємозв'язків і взаємозбагачення" (6). Чимало було сказано про те, що „економічний аспект вивчен­ії и і и повинен обов'язково існувати в книгознавстві", що ииіічічіня кількісної сторони книжкової справи знаходиться у • цілішому зв'язку з якісною стороною, а в „кількості" відби-11.1'и закономірності розвитку книжкової справи, її успіхи й