Книга: сутність і значення

2.1 Виникнення та еволюція поняття „книга "

2.2 Сучасні тлумачення терміна „книга "

2.3 Книга в епоху інформатизації суспільства

2.1 Виникнення та еволюція поняття „книга"

Немає сумніву, що невирішені проблеми книгознавства (част­ково розкриті у першій темі) досить щільно пов'язані з невизна­ченістю самого поняття „книга", головного (разом з книжковою справою) об'єкта книгознавства, бо саме від цього визначення багато в чому залежить наш підхід до вивчення книги і загального бачення книгознавчого простору.

Незважаючи на те, що до визначення поняття „книга" присту­пили, мабуть, від часу її виникнення, до сьогоднішнього дня існує десятки (якщо не сотні) його дефініцій, однак немає єдиного уза­гальнюючого і загальновизнаного визначення цього поняття.

Складність цієї проблеми обумовлена трьома основними при­чинами. Перша з них пов'язана, значною мірою, з невизначені­стю етимології терміна „книга", яка, на думку багатьох мово­знавців, втрачена і малоймовірно, що буде однозначно відтворе­на. Бо його етимологія може складатися з багатьох складових і вказувати на зміст книги, її графічну мову, матеріальну основу і конструкцію, зміну форм і функцій та ін.

Щоправда, гіпотез і припущень не бракує, особливо' щодо по­яви терміна „книга" у слов'янських мовах. Більшість з них фор­мулюються без особливої категоричності, лише як можливі при­пущення та варіанти. Однак, зустрічаються й такі, в яких вислов-

Тема 2. Книга: сутність і значення

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

люється здивування (якщо не обурення) тим, що „побутує... думка про неслов'янське, навіть взагалі неєвропейське походження сло­ва „книга", і в яких стверджується, що „вчені переконливо дока­зують спорідненість російського слова „книга" з поняттями, що означали знання взагалі" та що „етимологічно „книга" утворюєть­ся від дієслова „знати" (1).

Ідея обгрунтування російського, чи, хоча б, слов'янського по-¹ ходження поняття „книга" для декого приваблива і навіть спо­куслива. Проте більш розважливіші фахівці у цьому питанні на­багато стриманіші. Наприклад, відомий польський книгознавець К. Мігонь з цього приводу писав наступне: „Походження польського слова книга, а також подібних слів в інших слов'янсь­ких мовах, не зовсім зрозуміле... В лінгвістичній літературі нині домінує переконання, що слов'янське слово, яке означає книгу, запозичене на стародавньому Сході" [36, С 28].

Цілком зрозумілим є прагнення до з'ясування первісного зна­чення того чи іншого слова (терміна), бо воно допомагає розумін­ню його змісту від генезису. Однак, етимологію певного терміна не варто занадто й перебільшувати. По-перше, тому, що таких етимологічних втрат занадто багато, а, по-друге, знання етимо­логії слова нерідко мало впливає на його сучасне тлумачення. Так що намагання будь-що „докопатися" до витоків терміна „книга" і його первинного значення є першою, хоча і не основною причи­ною його сьогоднішньої невизначеності.

Другою причиною є складність самої книги як суспільного явища, багатогранність і багатоаспектність її соціального при­значення. Охопити й відобразите все це в одному лаконічному визначенні - завдання надзвичайно складне і, як бачимо, поки що до кінця не вирішене.

І третьою причиною відсутності загальноприйнятого визна­чення „книги" є якраз намагання більшості фахівців відобразити у цьому визначенні всю палітру функціонального навантаження книги і її впливу на людину і суспільство.

Чимало фахівців, взагалі, висловлює думку про неможливість дати єдине і вичерпне визначення книги. Так, автор сенсаційної у 60-ті роки книги „Революція у світі книг" про невпинне зростан­ня книговидання у світі Робер Ескарпі писав, що, як і все живе, книга не вміщується в жорсткі рамки визначень. Тому поки що нікому ще не вдалося дати їй точне і стабільне визначення.

Ще рішучіше з цього приводу висловлювався відомий книго-иіііііець А. Барсук у статті „До визначення поняття „книга". В ■ ■ ні мін, зокрема, писав, що вдумливий і серйозний аналіз старих і Нових визначень книги приводить до висновку, по-перше, про Гші'атоаспектність, багатофункціональність та універсальність ЦЬОГО продукту духовної і матеріальної культури, і, по-друге, про принципову неможливість всеохоплюючого визначення книги, икс включає всі сторони цього явища і всі підходи до нього.

Щоправда, це не завадило А. Барсуку запропонувати наступне визначення: „ Книга - це твір писемності та друку (або певна їх с укупність), що є продуктом суспільної свідомості, ідейно-ху-ложнього життя суспільства, одним із основних засобів збережен­ня, розповсюдження та розвитку всіх форм ідеології (політичних поглядів, науки, моралі і т.д.). знаряддям соціальної боротьби, виховання, організації та формування суспільної думки, знаряд­дям наукового і технічного прогресу " (2).

Однак, більшість книгознавців не втрачали надії на можливість визначення поняття „книга", якщо не відразу, то в перспективі. Так, А.Я. Черняк, на той час завідувач кафедри книгознавства Московського інституту культури, в статті „Ще раз про визна­чення поняття „книга" рекомендував, як проміжний варіант, поділити визначення книги на дві частини: формальну і функ­ціональну. І запропонував таке (мабуть, формальне) визначення: „Книга — засіб семантичної інформації, твір писемності або дру­ку, що має суспільний інтерес" (3).

Визначення поняття „книга" неодноразово було предметом обговорення на тодішніх, розпочатих з 1971-го року, Всесоюзних нарадах з проблем книгознавства. Зокрема, на 2-ій нараді у 1974 році, на якій працювала секція „Типологія книги", представник системно-типологічної концепції книгознавства О. Гречихін (Московський поліграфічний інститут) наполягав, що книга -це не тільки форма, семіотична (знаковий твір певного жанру) або матеріально-конструктивна (документ, твір друку), але й зміст (соціальна інформація в усіх своїх різновидах - наукова інфор­мація, масова інформація, технічна інформація, економічна інфор­мація і т. д.). Точніше, книга - це діалектична єдність, завжди єдність змісту (соціальна інформація) та семіотичної (мова, жанр) і матеріально-конструктивної форми.

Відомий книгознавець проф. І. О. Баренбаум, вказуючи на обмеженість і однобокість системно-типологічного підходу до

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

книги, запропонував таке власне визначення: „ Книга - це тві р писемності або друку, який має будь-яку знакову форму, що чи­тається (ідеографічну, абеткову, нотну, цифрову), зафіксовану на будь-якому матеріалі (камінь, глина, шкіра, папірус, шовк, дошка, папір, синтетичні матеріали), які виконують одночасно низку функцій (інформаційно-комунікативну, ідеологічну, пізнавальну, естетичну, етичну та інші) та адресований реально- | му чи абстрактному читачеві " (4).

Автор, як бачимо, занадто „перевантажив" своє визначення | (особливо при розшифровці понять „знакова форма", „матері-ал", „функції"), хоча воно, в цілому, справедливе стосовно кни- j ги. Це й не дивно, адже І.О. Баренбаум - відомий як стійкий прихильник триєдиного визначення об'єкта книгознавства: книга і - книжкова справа - читач.

Функціональний підхід до визначення книги, взагалі, домі- 1 нує у визначеннях „книги" провідних книгознавців. Таким він є І і в першому енциклопедичному словнику „Книгознавство" і (1982 p.):.. Книга — найважливіший засіб інформації, засіб полі­тичної та ідеологічної боротьби, розповсюдження знань, освіти і ] виховання " [19, С. 251]. У цьому визначенні, як бачимо, занадто -багато від класово-партійного підходу до визначення книги. Щоб і підтвердити це, наведемо наступне речення після визначення: „Як форма видання різних типів літератури Щнига] партійна і має яскраво виражений класовий характер". Однак, у вищенаведено-! му визначенні книги відсутня будь яка її характеристика як мате­ріального носія інформації.

Інший, формальний підхід до визначення книги застосувала ЮНЕСКО, яка 1964 року в „Рекомендаціях з міжнародної стандартизації статистики видання книг і періодичних видань" запропонувала вважати книгою друковане неперіодичне видан­ня обсягом більше 48 сторінок, не рахуючи обкладинки.

У цьому визначенні до уваги взято лише три ознаки: друк, не-періодичність та обсяг. Однак і в такому визначенні на той час був свій позитив: воно дозволило видавцям відокремити власне кни­гу від брошури, яка, за визначенням ЮНЕСКО, є друковане не­періодичне видання обсягом не менше 5, але не більше 48 сто­рінок, не рахуючи обкладинки.

Однак, такого визначення недостатньо. Бо книга значно більше, ніж просто матеріальний продукт певного обсягу. І в цьо-40

Тема 2. Книга: сутність і значення

МУ нідповідь, чому справжні шанувальники книги заперечують Проти таких її найменувань, як „продукт", „товар" і т. п. (На Кшталт колись виданого: Довідник молодого продавця книжко-мм\ товарів - М.: Вища школа, 1986.).

Ще далі в „формалізації" пішли розробники колишнього за-ішіьносоюзного стандарту 7.60-90 „Видання. Основні види. Тер­міни та визначення", визначивши „книгу" як „книжкове видан­ий обсягом більше 48 сторінок". Як не дивно, але це визначення повторено без будь яких змін у нині діючому з 2004 року ана­логічному міждержавному стандарті 7.60-2003, як і в українсько­му Держстандарті 3017-95 „Видання. Основні види: Терміни та визначення". Воно „цікаве", перш за все, тим, що в нормативно-іехнічному документі визначення терміна подається через його власну назву (книга - книжкове видання), замість, наприклад, „книга - неперіодичне видання".

Найуразливішим у цьому й усіх інших визначеннях є поси­пання на кількість сторінок як на основний показник обсягу і основну ознаку книги. Але, якщо вже брати за основу такий по­казник, то потрібно враховувати, що розмір сторінки може бути й '/₂ друкованого аркуша (у книгах-фоліантах), і 1/256 (в мініа­тюрних виданнях) друкованого аркуша. Чи рівноцінні ці 48 сто­рінок у виданнях різних форматів?

Однак, розмірковуючи далі, потрібно визначитись, що важ­ливіше: обсяг витраченого паперу на видання чи обсяг вміщеної в книзі інформації? Тому, зрозуміло, що краще подавати обсяг не в сторінках, а в друкованих аркушах (40 тис. знаків), тобто в реаль­ному обсязі вміщеної в книзі інформації.

Складність визначення дефініції „книга" засвідчує, зокрема, й видана ще 1928 року у Києві книга М. Яновського: „Про книгу: досвід аналізу поняття „книга". В ній було зібрано і проаналізо­вано 51 дефініцію книги, жодна з яких не була визнана загаль­ноприйнятою.

2.2 Сучасні тлумачення терміна..книга"

На сьогодні, поза сумнівом, кількість визначень поняття „кни­га" зросла, щонайменше, втричі. Можна передбачити, що серед них є й такі, які не заслуговують на серйозну увагу. Наприклад,

Низовий МЛ. Вступ до книгознавства

ті, що подані в широко розповсюдженій в Україні „Энциклопе­дии книжного дела": „Всі сходяться на тому, що книга - носій[! ] і передавач[! ] творів писемності і графіки. Настільки менше тих, хто виразно усвідомлює, що книга - художньо оформлений пристрій [! ], апарат [! ], завдяки якому читачі можуть користува­тися цими творами з різноманітною метою".

Прикро, що такі „визначення" книги подані у виданні, адре­сованому, як сказано у видавничій анотації, „спеціалістам видав­ництв, редакційно-видавничих відділів, авторам, науковим пра­цівникам та викладачам" і вміщені у главі з претензійною назвою „Що потрібно знати про книгу" з таким же підзаголовком: „Що таке книга" [20, С 31].

Якщо провести певну систематизацію існуючих визначень книги, то всі вони можуть бути згруповані у три основні групи:

1. Визначення книги подається за зовнішніми, формальними ознаками;

2. У визначенні книги превалює її зміст і не враховуються зовнішні (матеріальні) ознаки;

3. При визначенні книги намагаються поєднати зовнішні оз- ] наки книги і її внутрішню сутність.

Прикладом третього варіанту може бути визначення, запро- і
поноване свого часу відомим книгознавцем Московського уні-
верситету культури і мистецтв проф. О. Е. Іоффе: „ Книга-доку- ''
ментально зафіксована семантична інформація, яка існує у виг­
ляді текстового повідомлення або зображення, функціонує в
суспільстві в історично обумовленій формі структурно організо­
ваного (впорядкованого) і просторово розгорнутого твору писем­
ності або друку " (5). (

Тут, здавалося б, про книгу все сказано. Але важкувато і ба-гатослівно. Не вистачає лаконічності, обов'язкової умови при визначенні будь-яких об'єктів, процесів чи явищ. Поєднати { зовнішні ознаки книги з її внутрішнім змістом виявилося досить складним завданням.

Дещо з несподіваного боку підійшов до визначення поняття! „книга" відомий книгознавець і бібліографознавець І.Г.Морген-штерн, вказавши на стабільність змісту як провідний атрибут кни-ги. Проаналізувавши динаміку і статику книги, він, зокрема, і запропонував наступне її визначення: „ Книга - документ, при­значений і підготовлений для передачі абстрактному читачеві ста- '

Тема 2. Книга: сутність і значене

иьного загального знання в доступній його сприйняттю знг; КОПІ Й формі " (6).

Не заперечуючи проти визнання стабільності змісту як важ­нішої ознаки книги, однак запропоноване визначення важко на­жати вдалим. Перш за все, через його надмірну „абстрактність" і исниправдану відсутність в ньому тих ознак, які відокремлюють книгу від некнижкових видань.

Не стояли осторонь проблеми визначення поняття „книга" й українські книгознавці. Не заглиблюючись в історію цього ті" тання, зазначимо, що серед дореволюційних фахівців книжкової справи й книгознавства найпереконливіше визначення книги # всі часи, поки вона існує, дав, безперечно, І.Я. Франко: Книги - морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить (7).

Однак, такі визначення, на жаль, не потрапляють до наукове чи довідкових видань. Тому зупинимося на тих, які подані в ен­циклопедичних виданнях. Зокрема, відомий книгознавець М. Рудь в Українській Радянській Енциклопедії подав наступе визначення: „ Книга - одне з найважливіших джерел масово ї наукової і технічної інформації, засобів формування суспільне політичних, наукових і естетичних поглядів, пропаганди знанн і виховання; неперіодичне видання у вигляді зброшурованих afc кушів друкованого матеріалу (обсягом понад 48 crop.) " (8).

Пізніше знаний історик української книги академік Я. Ісає-вич в Українській Літературній Енциклопедії відхилив „ідео­логічну" частину визначення свого попередника і запропонував наступне: „ Книжка — неперіодичне друковане видання з певно іо кількістю сторінок (за критеріями ЮНЕСКО — не менше 48. тобі о понад 3 друк. аркЛ " (9).

Цілком очевидно, що відмова від обов'язкового в радянські часи ідеологічного „навантаження" на книгу, позитивно вплинула на її дефініції. На жаль, у цьому визначенні повторено допущену свого часу енциклопедичним словником „Книгознавство" не­точність: потрібно вказувати „не менше 49 [сторінок]", тоді дійсно буде, як сказано у визначенні, „понад 3 друк. арк.". Інакше, при 48 сторінках, мова йде про брошуру і не може бути „понад 3 друк. арК-" -

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Своє визначення книги подає також відомий український книгознавець і бібліографознавець Г.М.Швецова-Водка. З по­гляду соціально-комунікаційно-інформаційного підходу.. книга -це документ опублікований, виданий або депонований, шо на­дається у суспільне користування через книжкову торгівлю та бібліотеки ". Далі вона уточнює, що у цьому визначенні книга -абстрактна категорія, яка відображає сутність певного явища, а не його зовнішній вигляд чи матеріальну форму [11, С 7].

У бік ідеологічного „розвантаження" поняття „книга" пішов і проф. Є. Л. Немировський, головний автор визначення книги в енциклопедичному словнику „Книгознавство". У новітній ен­циклопедії „Книга" він подає наступне визначання: „ Найважли-віша Форма, шо історично склалася, закріплення і передачі у часі і просторі різноманітної інформації у вигляді текстового та (або) ілюстративного матеріалу ".[5. С 299].

Однак, і в цьому визначенні проглядається перевага формаль­них, зовнішніх ознак книги, при тому чомусь не названо основну форму книги - „блок-кодекс". Крім того, втрачена об'ємна ха­рактеристика, запропонована свого часу ЮНЕСКО, яка допомог­ла відокремити власне книгу від брошури.

Найголовніше - у цьому визначенні, як і в усіх попередніх, мова йде про традиційну книгу і нічого не говориться про елек­тронну. Бо яким би не було сучасне визначення електронної книги і як би гостро не дискутувалося питання про її місце в житті суспіль­ства та заміну нею традиційного кодексу, ігнорувати її існування при визначенні поняття „книга", щонайменше, не коректно.

Тому ближчим до сучасного розуміння дефініції книги стало визначення В.Й. Коссова, запропоноване ним у доповіді " Нове у визначенні поняття „книга" на Шостій всесоюзній конференції з проблем книгознавства. Він, зокрема, відзначав, що „проблема зводиться до того, щоб з усіх, досить численних ознак книги, ви­ділити найзагальніші, найсуттєвіші, притаманні їй у будь-якій формі її існування".

Далі він вказує на недосконалість існуючого виміру обсягу книги кількістю сторінок і друкованими аркушами і пропонує замінити їх кілобайтами. А потім подає власне визначення, при­датне, як зазначає автор, „для визначення книги на всіх етапах минулого, теперішнього і майбутнього її розвитку": „ Книга — письмово зафіксований у будь-якій матеріальній формі твір на-

Тема 2. Книга: сутність і значення

у кового. прикладного або художнього характеру, який має |у спільне значення, обсягом не менше 250 кілобайт (або 2*10 біт)

Ін формації " (10).

В цьому визначенні дійсно новим є зміна традиційних оди­ниць обліку обсягу книги на комп'ютерні (кілобайти), хоча без паралельного подання обсягу книги в друкованих аркушах. Внас­лідок чого поза визначенням автоматично залишається традицій­на (друкована) книга. Крім того, не зрозуміло, як (або чим) низначити „суспільне значення" книги. Тому і це визначення не можна вважати вичерпним і остаточним.

Через деякий час автор повернувся до цієї проблеми і на Дев'ятій міжнародній конференції з проблем книгознавства (2000 р.) зап­ропонував наступне визначення книги: „ книга — самостійно існуючий, зафіксований у будь-якій матеріал ьній фо рмі літера­турний твір наукового, прикладного або художнього характеру, який має суспільне значення, призначений для читання, обсягом не менше 48 стор.. або 120 000 др укованих знаків, або 125 кіло­байтів інф ормації " (11 С. 22).

Хоча автор впевнений, що запропонована ним дефініція „при­датна для визначення книги на всіх етапах розвитку її матеріаль­ної форми від книги на папірусі або глиняних табличках до книги на магнітних чи оптичних носіях", однак, слід визнати, що він, справедливо повернувшись до традиційного виміру обсягу кни­ги, в цілому, зробив більш „важким" своє визначення, допустив­ши при цьому низку прикрих неточностей.

Зокрема, потрібно говорити: „більше 48 стор.", тоді це — кни­га, не варто лякати тисячами „друкованих знаків", а вказувати „понад 3 друк, арк.", бо в ті тисячі входять не лише „друковані знаки", а й проміжки між ними. В комп'ютерному еквіваленті раніше пропонувалося 250 кілобайт, тепер — наполовину менше... Цілком очевидно, що увесь попередній досвіт переконує у тому, що для більш-менш стабільного визначення книги, не­обхідно відмовитися від спроб відбити у цьому визначенні всю сукупність її соціальних (освітніх, наукових, культурних та ін.) функцій і представити книгу, перш за все, як нерозривний про­дукт духовної і матеріальної діяльності людини і вказати на ті основні ознаки, які відокремлюють її від некнижкових видань. Інакше кажучи, слід погодитися з думкою К. Мігоня, який, зокрема, писав: „Ознайомлення з історичними долями книги доз-

I

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

воляє визнати її найважливішою формою збереження графічної інформації, призначеної для багаторазового відтворення і пере­дачі в часі і просторі. Ці основні функції книги є її постійними властивостями; до змінних же належать матеріали, на яких відтво­рюється інформація, форми книги, різновиди шрифтів і змісту, а також особливі функції різних типів книг. Історично зумовлене різноманіття типів і видів книг ускладнює спробу дати однознач­не визначення поняттю " книга". Будучи багатофункціональним засобом передачі інформації, вона по-різному розглядається з різних точок зору; її універсальна дефініція можлива лише на ви­сокому рівні узагальнення, яке, у свою чергу, межує з повсякден­ним спрощенням" [36, С 29-30].

Враховуючи вищесказане і спираючись на напрацьоване по­передниками, пропонуємо наступне визначення, апробоване на Семінарських заняттях зі студентами минулого та позаминулих років: книга — історично сформований блок-кодекс неперіодично­го видання обсягом понад 3 друковані аркуші (або відповідна кількість кілобайтів в комп'ютерному еквіваленті) для закріплення, зберігання і передачі інформації у часі і просторі [7, с 10].

Скоріш за все, ця пропозиція не є бездоганним варіантом ви­значення поняття „книга". Однак вона може стати ще одним неве­личким кроком уперед до остаточного вирішення даної проблеми.

2.3 Книга в епоху інформатиза ц ії суспільства

Відсутність поки що однозначного і загальновизнаного ви­значення поняття „книга" не заважає бачити і розуміти, що і на сьогодні книга залишається одним із основних носіїв інформації, одним із основних засобів освіти, науки і культури, одним із най­головніших знарядь соціального і культурного розвитку людини і суспільства. Не випадково ж, мабуть, що Ще три століття тому Д. Дідро зазначав, що „люди перестають думати, коли переста­ють читати", а нещодавній (жовтень 2005 р.) 57-й Міжнародний книжковий ярмарок у Франфуркті-на-Майні за участі 101 краї­ни світу пройшов під промовистим гаслом: „Читайте, люди, іна­кше вам не жити".

Певна невизначеність терміна „книга" не заважає сприймати книгу як нерозривну єдність духовної і матеріальної культури. 46

Тема 2. Книга: сутність і значення

І; и альновідомо, що головне в книзі - її зміст і суспільна цінність КНИГИ визначається перш за все значимістю вміщеної в ній інфор-

мнції.

Разом з тим, книга одночасно є продуктом матеріальної куль­тури. В ній органічно поєднується і творчість автора, і праця ви­ди вця (редактора), і художника-оформлювача, і поліграфіста (або псреписувача-каліграфа у часи рукописної книги). Вона впливає на читача не лише своїм змістом, а й художнім оформленням, яке сприяє кращому сприйняттю і розумінню змісту. Крім того, офор­млення має зробити книгу максимально зручною для читання, економічно доступною і довговічною.

Останнім часом активно обговорюється проблема подальшо­го співіснування так званої „традиційної" та „електронної" книг. Статистичні дані про світове книговидання показують його не-нпинне зростання, незважаючи на помітний зріст електронних нидань. Це засвідчує не лише притаманну „живучість" традицій­ної книги за будь-яких історичних обставин, а й її здатність своє­часно користуватися новими інформаційними технологіями у видавничій справі, що сприяє оперативності підготовки видань (настільні видавничі системи), поліпшенню їх якості (викорис­тання графічних редакторів), прискоренню книгорозповсюджен-ня (електронні магазини в системі Internet) та ін.

Набирає обертів й електронне книговидання, яке має безумовні переваги перед традиційною книгою у створенні та доставці інфор­мації споживачеві. Щоправда, на сьогодні немає навіть загально­прийнятої дефініції поняття „електронна книга", яка поки що на­магається, у більшості випадків, імітувати традиційну книгу.

Однак уже на цьому етапі виникає питання про адекватність „перекладу" свідомості автора (авторів) при зміні матеріального носія його твору. Наприклад, створений електронний варіант „Пересопницького Євангелія" аж ніяк не випромінює загадко­вої таємничості свого першоджерела.

Цілком очевидно, що у цифровій формі ми володіємо шедев­рами, не володіючи ними (12). Можна, звичайно, читати елект­ронне видання „Пересопницького Євангелія", гортати його сто­рінки, бачити на них сліди минулих літ, але вже неможливо до­торкнутися до них натуральних (справжніх), відчути 'їх аромат і первозданність. Щось дуже важливе щезає, якщо, звичайно, не думати лише про „інформацію", читаючи Євангеліє.

\l I lli туп (h> книгознавства