Основні етапи розвитку візантійської архітектури, її особливості.

Історію розвитку архітектурних традицій Візантії можна розділити на три періоди. Перший, ранньовізантійский, період почався в V столітті і тривав до VIII століття, йому на зміну прийшов середньовізантійський період, що продовжувався протягом семи століть, а потім, у XIII столітті, почався пізньовізантійський період, що тягся до XV століття. Після цього на зміну візантійській культурі прийшла інша.

Часом найвищого розквіту вважається ранньовізантійський період, особливо 527—565 роки, що були часом правління імператора Юстиніан I. Саме тоді Візантія перетворилася у величезну імперію. Візантійські майстри, створюючи нові храми, палаци й інші будинки в античних традиціях, одночасно вносили нові ідеї, запозичені в завойованих країн. При будівництві монументальних споруджень враховувався вплив християнської релігії на політичну і суспільну сфери життя суспільства. Тому найбільше значення надавалось зведенню храмів. Будівельники намагалися знайти оптимальні пропорції, що відповідають призначенню будинків, а також елементи декору, що підкреслюють значення в державі християнства і велич імператора. Ранньовізантійский період характеризувався пошуком нових конструкцій і форм. Одночасно з цим відбувалося злиття грецьких, римських і східних принципів побудови монументальних споруджень. У результаті на території Візантії стали з'являтися церкви зі склепінчасто-купольними перекриттями і значним внутрішнім простором.

Фасади будинків облицьовувалися мармуровими відполірованими чи плитами прикрашалися кам'яними мозаїками і невеликими скульптурами. Внутрішні стіни, а найчастіше і підкупольні простори покривалися фресками. Ордерні елементи античного Рима ще були присутні, але вже не мали колишнього значення. Так, на відміну від римської, візантійська аркада включала тільки колону, що була опорою арки. Інші елементи ордера перестали виконуватися. Форма капітелі змінилася: тепер вона нагадувала напівкулю з усіченими сторонами і прикрашалася легким рельєфом. Стовбур найчастіше був монолітним. Храм набував риси базиліки, тобто мав витягнуту прямокутну форму, причому середній неф був відділений від малих аркадами на колонах.

Середньовізантійський період не був відзначений будівництвом монументальних споруджень. Їм на зміну прийшли маленькі церкви, що вміщали невелику кількість прочан. Вони зводилися й у великих містах, і в селищах, і в селах, і в монастирях. Для їхнього будівництва найбільше підійшов храм із хрестово-купольною системою. Такий храм у плані являв собою грецький хрест. У центральній частині хреста, що називалася средокрестьем, установлювався барабан, на якому зводився купол. Опорою для купола служив квадрат з чотирьох опор, вітрил і підпружних арок. Крім головного купола, храм досить часто вінчали куполи меншого розміру. Звичайно вони в кількості двох чи чотирьох штук розташовувалися з боків головного купола. Усі куполи храму створювалися невеликого розміру, тому розпір врівноважувався барабаном. Храм будувався у виді базиліки з декількома нефами. Стіна головного нефа зі східної сторони являла собою напівкруглу чи грановану экседру (подібні ніші одержали назву апсид).

Пізньовізантійський період: Після розпаду Візантійської імперії утворилося кілька латинських і грецьких держав. Одна з грецьких держав — малоазійська Нікейська імперія — стала вести боротьбу за возз'єднання Візантії, що увінчалася успіхом. У 1261 році столицею був знову проголошений Константинополь, а незабаром почався новий етап розвитку візантійської культури, у якій головна роль приділялася православному християнству. Це спричинило будівництво нових церков і монастирів.

Одним з найкрасивіших споруджень цього періоду є церква монастиря Хору, побудована в XIV столітті в Константинополі (сьогодні вона зветься Кахриэ-Джами). Головною прикрасою цього собору є мозаїки і фрески, що у даний час мистецтвознавці відносять до шедеврів світового значення.

У пізньовізантійський період продовжували будувати храми з хрестово-купольною системою. Така церква Апостолів у Фесалоніках. Її будівництво почалося наприкінці XIII, а закінчилося на початку XV століття. Вона являє собою п'ятикупольну базиліку; під головним куполом знаходиться високий барабан, завдяки чому вся споруда є ярусною будівля. Сторони хреста з чотирьох сторін переходять у плавні напівкруглі площини — закомарі. Інтер'єр храму відрізняється простотою і чіткою організацією простору, незважаючи на відсутність хорів. В оформленні фасаду присутні складні цегельні прикраси, що згодом широко використовувалися сусідніми народами — сербами і болгарами.

У 1453 році турки захопили Константинополь, і Візантія перестала існувати. Однак набагато раніш паралельно з Візантійською імперією на території проживання слов'янських народів почали з'являтися й успішно розвиватися вогнища культури, що, незважаючи на величезний вплив Візантії, усе-таки не втрачали своїх традицій і самобутності.