Загальнонаукові принципи дослідження соціальних комунікацій.

Питання до державного іспиту з “Теорія, історія і методологія соціальних комунікацій” МАГІСТРИ.

1. Загальнонаукові принципи дослідження соціальних комунікацій.

2. Публіцистика в парадигмі сучасної журналістики.

3. Структура соціальної пам’яті.

4. Жанри й жанрові різновиди журналістики.

5. Наукові засади розвитку соціальних комунікацій.

6. Інтерпретація як спосіб переконання в публіцистиці.

7. Журналістика в системі соціальних комунікацій.

8. Психологічні засоби переконання в публіцистиці.

9. Гра як творча комунікаційна дія. Псевдогра як нетворча комунікаційна дія.

10. Види полеміки. Полеміка й полемічність. Полемічні традиції.

11. Види та рівні комунікаційної діяльності.

12. Структура публіцистичного тексту.

13. Спілкування як соціально-психологічна й комунікаційна категорія.

14. Дієвість і ефективність публіцистики. Фактори впливу на аудиторію.

15. Комунікаційні дії та їх форми.

16. Публіцистика як вид творчості.

17. Соціальний простір і час.

18. Хронологія суспільних комунікаційних систем.

19. Мультимедійна комунікаційна культура.

20. Державна інформаційна політика: зміст, завдання, пріоритети.

21. Проблема смислу та проблема розуміння.

22. Роль українських медіа у розвитку соціальних комунікацій.

23. Соціальнокомунікаційна культура суспільства.

24. Образ автора як центральний елемент поетики публіцистичного твору. Типи авторської оповіді.

25. Визначення поняття “комунікаційна потреба”. Типологія комунікаційних потреб.

26. Національний інформаційний простір.

27. Соціальнокомунікаційний метод досліджень.

28. Інформаційна безпека в комплексі взаємопов’язаних складників безпеки. Джерела загрози інформаційній безпеці.

29. Групові та соціальні комунікаційні потреби.

30. Державна політика у системі електронних ЗМІ. Перспективи розвитку інтернет-журналістики.

31. Спеціалізовані методи дослідження соціальних комунікацій.

32. Світоглядна публіцистика в системі інформаційного суспільства.

33. Археокультурна словесність та палеокультурна книжність.

34. Поетика публіцистичного твору.

35. Буденне та наукове розуміння поняття “комунікація”.

36. Бар’єри на шляху комунікаційних каналів.

37. Різновиди комунікаційних каналів.

38. Виражально-зображальні особливості публіцистики.

39. Зміна уявлень про комунікацію: від античності до Нового часу.

40. Основні теоретичні підходи до вивчення методології соціальних комунікацій.

41. Особистісні комунікаційні потреби.

42. Друковані ЗМІ в Україні: тенденції розвитку. Стан і перспективи місцевої преси.

43. Суспільно-комунікаційні права і свободи.

44. Книга в інформаційному просторі України.

45. Ліберально-демократичні схема функціонування соціально-комунікаційних інститутів.

46. Інформаційна безпека та інформаційний простір української мови.

47. Комунікаційні аспекти еволюції культури.

48. Розвиток теорії соціальної комунікації у XIX – XX ст.

49. Тоталітарні принципи та схеми функціонування соціально-комунікаційних інститутів.

50. Роздержавлення друкованих ЗМІ України. Перспективи створення суспільного телерадіомовлення.

Загальнонаукові принципи дослідження соціальних комунікацій.

Вивчення основних методологічних напрямків в соціології комунікації показує, що всі вони базуються на тій чи іншій теорії соціального пізнання і окремих аспектах комунікації, а саме:

- Зворотний зв'язок як реакція на стимул (біхевіоризм);

- Символічна роль соціальної норми комунікації (символічний інтеракціонізм);

- Інтерпретаційна діяльність людей в дусі " взаємного розуміння" (феноменалізм);

- Функціональність, об'єктивована структурою (структурний функціоналізм);

- Інформаційний аспект, обумовлений пізнавальною необхідністю (технічний детермінізм);

- Цілісне явище, в якому взаємопов'язані біологічні, соціальні та комунікативні фактори, структурні і функціональні протиріччя як стимул розвитку та видозміни (діалектика);

- Фактологічність як основа дослідження (неомарксизм).

Незавершеність цілісної методологічної концепції в соціології комунікації пояснюється відсутністю загальної бази для вивчення взаємодії соц. і комунікативних факторів, що обумовлюють процес цілеспрямованого спілкування. Серйозною перешкодою виявився горезвісний плюралізм соц. теорій, але найголовніше - нерозробленість категорій соціокоммунікаціі як інтегративної наукової області. Тим не менш, кожний з цих напрямків вніс свій вклад у розробку теорії і методології соціології комунікації, перш за все, в плані реалізації деяких загальнонаукових принципів дослідження. До них відносяться: діалектичний, історичний, діяльнісний, або функціональний, структурно-системний, пізнавальний і принцип цілісності.

Діалектичний підхід до дослідження СК дозволяє обґрунтувати взаємодію соц. і комунікативних факторів як причинно-наслідкові відносини, що відображають реальну дійсність. Протилежні процеси соціокомунікативні диференціації та інтеграції трактуються як розвиток через боротьбу протилежностей.

Історичний принцип лежить в основі теорії пізнання суспільства як цілісної і розвивається в конкретних історичних умовах соціальної системи. Разом з розвитком суспільства йде процес розвитку і видозміни комунікативних засобів, які обслуговують дане суспільство. Ці видозміни відбуваються не без зіткнення і конкуренції між усталеними нормами і ненормативними утвореннями. Кількісне переважання останніх призводить до якісними змінами мовних норм. Для іст. розвитку соц. явищ і комунікативних систем характерна певна циклічність, реалізована по спіралі, яка передбачає проходження незамкнутих витків і тому нескінченно розвивається. Знання цих циклів має пояснювальну силу при обґрунтуванні та прогнозуванні нових тенденцій.

Діяльнісний принцип, у більш вузькому розумінні - функціональний тісно пов'язаний з попереднім, оскільки відображає динаміку досліджуваного об'єкта, хоча реалізується в синхронічному плані.

Функціональний принцип використовується в багатьох соц. концепціях, які розглядають суспільство як системне утворення. Критики відзначали ряд недоліків цього принципу, зокрема, позаісторичний розгляд суспільства, ідеологічну орієнтованість на стабільність суспільства без урахування динаміки його розвитку, нездатність виділити в соціальному індивідуальне та ін.. Дійсно, слабкою стороною раннього функціонального підходу було те, що він спирався переважно на біологічні концепції в розробці моделей суспільства. Розширене розуміння функції як цілеспрямованої діяльності людини - члена соціуму добре узгоджується з теорією мовленнєвої діяльності (АА.Леонтьев). Саме діяльнісний принцип дозволив пояснити проблеми соц. обумовленості комунікації з урахуванням індивідуального і соціального. Комунікант є виробником мовленнєвої діяльності.

Системний принцип (структурно-системний). Система передбачає певну будова елементів - структуру, а структура передбачає наявність типових відносин між елементами. Складність реалізації цього принципу, особливо в інтегративних наукових дисциплінах, пов'язана з різнорідністю категорій і типів системних відносин в соціології та комунікації. Адже реалізація принципу системності передбачає не просту впорядкованість одиниць або систематизацію категорій, але обґрунтування типів системних відносин на базі загальних або хоча б співставних ознак. У соціології такими підставами є ознаки соціальної стратифікації суспільства. За допомогою типологічного методу виділяються певні типи соціальних явищ, у тому числі типи соціальних структур. В комунікації на базі різних типів комунікативних засобів та їх функцій виділяються комунікативні системи. Різниця в типах комунікативних засобів дозволяє обґрунтувати рівневу структуру комунікації. Вивчення взаємодії соціальних і комунікативних чинників у змістовному і формальному планах дозволило виділити так звані соціологічні домінанти комунікації - соціально значимі комунікативні категорії, представлені чотирма типами: стратифікаційний, ситуативний, оцінний і функціональний. Ці домінанти можуть служити базою для поглибленого вивчення соціальної комунікації в системному плані.

Принцип цілісності - дослідник отримує об'єкт на онтологічному рівні в цілісному, синтезованому від природи вигляді, аналізує цей об'єкт - розкладає його на частини для розуміння його структури і функцій і, нарешті, з урахуванням здобутих знань представляє його в цілісному вигляді на гносеологічному рівні. Порушення цього принципу веде до незавершеності дослідження або навіть до спотворення його результатів.

Пізнавальний, або когнітивний (лат. " осягати, розуміти"), принцип пов'язаний з загальнофілософською теорією пізнання і є методологічною базою для багатьох наук. У розробці цього напрямку великих успіхів здобула когнітивна психологія, підкресливши вирішальну роль знання в поведінці індивіда. З урахуванням цього були досліджені ситуації дискомфорту в міжособистісному спілкуванні (Т. Ньюком), співвіднесеність когнітивних структур комунікантів (Ч.Осгуда, Т.Танненбаум). У вітчизняних дослідженнях зазначається, що аналіз формування знання передбачає вивчення практичної і теоретичної діяльності людини в співвіднесеності з її соціальним аспектом. Пізнавальний підхід передбачає дослідження реалізації таких важливих для комунікації психологічних категорії, як відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, пам'ять. Особливе місце займає дослідження рівня когнітивних структур комунікантів та їх вмотивованість при визначенні інформаційно-пізнавальних потреб.

Прагматичний підхід дозволяє дослідити три аспекти - власне комунікативний, функціональний та психолінгвістичний. У комунікативному аспекті досліджуються особливості мовних (комунікативних) актів в плані реалізації комунікативних установок. У функціональному аспекті досліджуються мовні норми в плані їх соціального та мовної зумовленості в даній комунікативній сфері. У психолінгвістичних аспекті вивчаються способи ефективної передачі і адекватного сприйняття інформації у відповідності з теорією породження і сприйняття мови. Прагматичний напрямок тісно пов'язаний з пізнавальним напрямом за принципом додатковості.