Структура соціальної пам’яті.

Зміст пам’яті стабільних масових сукупностей, типу суспільства (соціуму), утворюють соціальні смисли – знання, вміння, стимули та емоції, корисні для життя даного суспільства. Соціальні смисли бувають природними (позакультурними, що передаються генетично) та штучними (тобто культурними), створеними колективним розумом суспільства. Відповідно до цього соціальна пом’ять складається із двох рівнів:

* соціальне несвідоме, що успадковується генетично, в тому числі етнічна психологія, архетипи та соціальні інстинкти;

* культурна спадщина, що складається: по-перше, з духовної (нематеріальної) частини (свідомість, мова, знання, вміння, етичні норми, естетичні цінності); по-друге, з матеріальної частини, що складається із пам’яток культури у вигляді артефактів (створених людиною виробів), документів (спеціальних комунікаційних повідомлень) та освоєною людиною природою (рілля, знаряддя праці, промислові вироби).

Таким чином, можна говорити про дві форми культури – духовну (ДК) та матеріальну(МК). Соціальне несвідоме служить психологічною основою для духовної форми культури та опосередковано відбивається в пам’ятках культури.

Зазначимо, що соціальний менталітет розуміється як жива соціальна пам’ять, що представляє собою єдність усвідомлених та неусвідомлених смислів, а отже менталітет = свідомість + несвідоме. Несвідома частина соціального менталітету складається із загальнолюдських (родових) смислів, які відомий швейцарський психолог К.Юнг назвав “архетипами” та етнічних смислів, які вивчаються етнопсихологією. Він писав, що в психіці людини, крім індивідуального несвідомого, є ще більш глибокий прошарок – колективне несвідоме, яке виступає відображенням досвіду попередніх поколінь, що закарбувалося в структурах мозку. Зміст його складають загальнолюдські первообрази (архетипи) – образ матері-землі, героя, мудрого старці, демона і т.п. Архетипи – важливий елемент загальнолюдської соціальної психології, але “людства взагалі” не існує, воно поділяється на раси та етноси, які мають власний генофонд. У етнічних генофондах закріплені ті відмінності національного характеру, які дозволяють говорити про “слов’янську душу” або “нордичний характер”. Етнічні особливості безпосередньо відбиваються у творчій та комунікаційній діяльності, в фольклорі, літературі, звичаях і традиціях різних народів. Культурна спадщина завжди національно забарвлена, але разом з тим включає загальнолюдські смисли, наприклад, математику та технічні винаходи.

Духовна культура (ДК) особливо тісно пов’язана з етнічною психологією. Цей зв’язок наочно простежується в наступних розділах: а) природна національна мова; б) недокументовані смисли (фольклор, міфи, емоційні переживання); в) соціальні норми і звичаї; г) технологічні вміння. Матеріальна культура (МК) складається із наступних розділів: а) документи; б) артефакти; в) освоєна природа. Таким чином, ми виділили чотири розділи ДК та три – МК. Варто зазначити, що у всіх цих розділах можна знайти як вплив етнопсихології, так і сліди загальнолюдських архетипів (тобто присутність соціального несвідомого).

Завершуючи розгляд цього питання, варто виділити два змістовних прошарки, які мають усі розділи пам’яті – це новації та традиції. Новація – це творчий внесок особи або колективу, що включається до складу культурної спадщини. Це можуть бути пам’ятки культури, або нові ідеї та повідомлення, що входять до соціальної комунікації, але ще не пройшли апробацію часом та не дістали суспільного визнання. Навпаки, традиція – це життєздатне минуле, успадковане від минулих поколінь. Традиціями стають новації, які пережили зміну трьох або більшого числа поколінь й виникли приблизно 75-100 років тому назад. Ми живемо в традиційних містах, користуємося традиційними знаряддями праці та побуту, традиційним соціальним інститутом є сім’я, традиційною є класична література, музика, образотворче мистецтво. Традиції в якості комунікаційного явища забезпечують зв’язок поколінь, що передбачає накопичення, збереження та поширення досвіду суспільного життя. Традиції – це той інерційний механізм, який надає неповторного вигляду та стабільності будь-якому суспільству. Важливо підкреслити, що ніяка влада, ніякий авторитет не в змозі піднести будь-яку актуальну новацію на рівень традиції або відмінити який-небудь звичай. Традиції охороняються громадською думкою, а її сила значно більша ніж примусова сила юридичних законів, так як вона безпосередньо базується на несвідомих соціальних смислах. Механізм передачі традицій полягає не в управлінських впливах, а у добровільному наслідуванні. Традиції непомітно “вирощуються” в процесі практичної діяльності та перетворюються у звички, що спираються на соціальне несвідоме.