Грунти сухих степів

В умовах сухих степів формуються каштанові грун-
ти. Вони простягаються широкою смугою від Східного Перед-
кавказзя до Алтаю. На території України сухостепові грунти
займають безстічні рівнини між річками Дніпро і Молочна та
північну частину степового Криму.

Умови грунтоутворення. Характерною особливістю клімату зо-
ни сухих степів є перевага випаровування над річною сумою опа-
дів. Коефіцієнт зволоження тут становить 0, 3—0, 5. Протягом року
в зоні випадає 200—400 мм опадів, а випаровується 340—875 мм.

Термічні умови зони мають такий самий характер, як і сте-
пової зони. З заходу на схід посилюється континентальність,
знижується середньорічна температура, зменшується сума темпе-
ратур > 10°С від 3300—3500 до 1600—2100°С, скорочується пері-
од вегетації від 180—190 днів до 110—129 днів, зменшується кі-
лькість опадів від 350—400 до 200—300 мм. Сніговий покрив
незначний і, як правило, здувається вітром.

Рослинність представлена типчаково-ковиловими (європей-
ська частина зони), ковилово-типчаково-полиновими (Казахстан),
полиново-злаковими (Тува) та злаково-полиновими чагарникови-
ми степами (Забайкалля). Біомаса сухих степів становить близь-
ко 100 ц/га. Органічний опад інтенсивно розкладається мікроор-
ганізмами. З органічною масою щороку в грунт надходить 150—
160 кг/га азоту і зольних елементів.

Темно-каштанові і каштанові грунти зони сухого степу форму-
ються на лесовидних суглинках, які місцями збагачені грубими
уламками місцевих корінних порід. На значних територіях грун-
тоутворюючі породи засолені.

Важливу роль у формуванні сухостепових грунтів відіграють
форми мезо- і мікрорельєфу, зокрема, дрібносопкових Централь-
ного Казахстану і форми гривистого рельєфу на правобережжі
Іртиша.

Рис. 26. Грунти сухих степів, напівпустинь і пустинь:

1 — темно-каштановий; 2 — каштановий; 3 — світло-каштановий; 4 — бурий пустинно-
степовий: 5 — сіро-бурий пустинь.

Морфологічний профіль каштанових грунтів складається з та-
ких горизонтів (рис. 26):

Горизонт А — гумусно-акумулятивний, сірувато-каштанового
забарвлення, структура грудкувата, потужність 15—25 см.

Горизонт В — перехідний, забарвлення гумусного горизонту
донизу зникає, посилюється буре забарвлення, структура крупно-
грудкувата.

Горизонт С — грунтоутворююча порода. Лесовидний, часто
щебенюватий, жовто-бурого забарвлення суглинок з карбонатни-
ми новоутвореннями. На глибині 1—1, 5 м є скупчення новоутво-
рень борошнистого гіпсу.

Темно-каштанові грунти за будовою і властивостями подібні
до чорноземів південних. Вони містять 3—5% гумусу, у складі
якого переважають гумінові кислоти (С_гк: С_фк = 1, 5—2, 5). Єм-
кість вбирання становить 25—30 мг-екв на 100 г грунту.

Реакція грунтового розчину верхнього горизонту нейтральна,
нижніх горизонтів слабколужна або лужна.

Підтип каштанових грунтів поширений у південній частині зо-
ни сухих степів. Вони містять 2—4% гумусу, ємкість вбирання
20—30 мг-екв на 100 г грунту. У складі увібраних основ багато
натрію. Верхні горизонти мають нейтральну або слабколужну ре-
акцію, нижні — лужну.

В Україні основну площу сухих степів займають темно-кашта-
нові грунти, які простягаються вузькою смугою в причорномор-
ській зоні лівобережжя Дніпра та по узбережжю Сиваша в
Криму.

Між ділянками автоморфних грунтів сухих степів на понижен-
нях рельєфу (западини, улоговини, блюдця тощо) формуються
напівгідроморфні лучно-каштанові грунти. Порівняно з каштано-
вими грунтами вони мають дещо більшу потужність гумусного го-
ризонту і більший вміст гумусу (4—6%).

В дещо глибших пониженнях, на недренованих рівнинах при
заляганні грунтових вод на глибині 1—3 м формуються лучні і
лучно-болотні грунти.

У межах сухостепової зони, крім зональних підтипів, виділя-
ють чотири групи фаціальних підтипів каштанових грунтів: пів-
денноєвропейську, східноєвропейську, казахстанську і східноси-
бірську. Зміна властивостей грунтів зумовлена наростанням кон-
тинентальності клімату з заходу на схід. Як і у чорноземів, з
просуванням на схід зменшується потужність гумусного горизонту,
зростає процентний вміст гумусу, змінюється характер сольового
горизонту.

У системі грунтово-географічного районування зона включає
п’ять провінцій: Східно-Передкавказьку, Донську, Сиртовозавол-
зьку, Центрально-Казахстанську і Тувинсько-Південно-Забай-
кальську.

У зоні темно-каштанових і каштанових грунтів орні землі зай-
мають близько 33%. В землеробстві використовують в основному
темно-каштанові грунти, які мають досить високу родючість. Всі
грунти зони містять достатню кількість поживних елементів для
рослин і при належній агротехніці та оптимальному зволоженні
дають високі врожаї. В посушливі роки рослини гинуть або дають
низький урожай. На темно-каштанових і каштанових грунтах ви-
рощують тверду пшеницю, кукурудзу, просо, соняшник, баштанні
та інші культури. Успіх в землеробстві забезпечується такими за-
ходами, як снігозатримання, полезахисне лісорозведення, плос-
корізний обробіток грунту, введення чистих парів тощо. Основними
меліоративними заходами тут є зрошення, боротьба з вітровою
ерозією та гіпсування солонцюватих грунтів.

У санітарно-гігієнічному відношенні каштанові грунти мало- сприятливі для здоров’я людини. Вони містять надмірну кількість
легкорозчинних сполук, до складу яких входять токсичні елемен-
ти. Зокрема, в грунтах зони багато фтору, який негативно впливає
на здоров’я людей.

У зоні каштанових грунтів проводять металометричні роботи.