Грунти напівпустинь

Зона світло-каштанових і бурих грунтів напівпус-
тинь простягається суцільною смугою від Нижнього Поволжя на
схід до Китаю.

Умови грунтоутворення. Клімат зони посушливий і різко кон-
тинентальний. Протягом року випадає 100—300 мм опадів, інтен-
сивне випаровування (700—900 мм на рік) зумовлює низький
коефіцієнт зволоження (0, 12—0, 33).

Зима холодна, малосніжна з сильними вітрами. Літо тривале,
жарке і сухе. Сума температур > 10°С становить 2700—3700°С.
Тривалість вегетаційного періоду 150—200 днів.

Рослинність представлена полиново-ковилово-типчаковими і
полиново-типчаковими асоціаціями. На поверхні грунту оселяю-
ться лишайники і синьозелені водорості. Біомаса рослин в серед-
ньому становить 100 ц/га, при цьому понад 90% припадає на
корені. Щорічний приріст зеленої маси становить близько 7 ц/га,
приріст коренів 65 ц/га. При цьому рослини засвоюють близько
300 кг/га зольних елементів, в основному з нижніх горизонтів, і
переміщують їх у верхні. Це сприяє засоленню грунтів.

Основними грунтоутворюючими породами в зоні є лесовидні суглинки, піщані та піщано-глинисті відклади давньоалювіаль-
ного походження (Прикаспійська низовина), вапняки та глинисті
сланці (Підуральське плато), жовто-бурі неглибокі карбонатні
щебенюваті лесовидні суглинки (Казахський дрібносопковик)
та ін.

Рельєф напівпустинь неоднорідний. На Підуральському плато
і Тургайській височині він горбистий, поверхня розчленована річ-
ковими долинами. На території Казахського дрібносопковика соп-
ки чергуються з невисокими гірськими системами і широкими до-
линами. Рельєф Прикаспійської низовини рівнинно-слабкохвиля-
стий.

В автоморфних умовах пустинно-степової зони формуються світ-
ло-каштанові і бурі грунти напівпустинь.

Світло-каштанові грунти є підтипом типу каштанових грунтів.
Одночасно за властивостями і характером господарського викори-
стання вони дуже подібні до бурих пустинно-степових. Тому в си-
стемі грунтово-географічного районування їх віднесли до зони на-
півпустинь.

Схема будови профілю світло-каштанових грунтів подібна до
будови каштанових (див. рис. 26, 3 ). Характерними особливостя-
ми їх є неглибокий (15—18 см) безструктурно-шаруватий гори-
зонт А, на поверхні якого формується пориста кірка (3—8 см).
Перехідний горизонт (В) ущільнений, грудкуватий (15—20 см).
На глибині 40—60 см залягає карбонатний горизонт, а нижче гіп-
совий.

Світло-каштанові грунти бідні на гумус (2—2, 5%), мають
низьку ємкість вбирання (15—25 мг-екв на 100 г грунту). У скла-
ді увібраних основ багато натрію (до 15%). Водорозчинні солі
залягають вище, ніж у каштанових. Це зумовлює майже суцільну
солонцюватість цих грунтів. У зв’язку з цим реакція грунтового
розчину у верхньому горизонті слабколужна, в нижніх — лужна.

Бурі пустинно-степові грунти (див. рис. 26, 4 ) мають меншу
потужність гумусного горизонту (10—15 см). Карбонатний і гіп-
совий горизонти залягають вище, ніж у світло-каштанових. Вміст
гумусу становить 1—1, 5%. У його складі переважають фульво-
кислоти. Ємкість вбирання бурих грунтів також невисока: суг-
линкових — 15—20 мг-екв, піщаних і супіщаних — 3—10 мг-екв
на100 г грунту. Реакція верхніх горизонтів слабколужна (рН =
= 7, 4—7, 6), нижніх — лужна або сильнолужна (рН = 8, 2—8, 8).

Випітний водний режим та інтенсивна мінералізація органічних
решток призводять до накопичення легкорозчинних солей у верхніх
горизонтах грунту (серед яких багато солей натрію). Це зумовлює
безструктурний стан грунтової маси і розвиток солонцевого про-
цесу.

Характерною особливістю грунтового покриву зони напівпус- тинь є його чітко виражена строкатість (комплексність). Це зу-
мовлено перерозподілом за формами мезо- і мікрорельєфу тепла
і вологи і як наслідок водорозчинних сполук. Каштанові і бурі
пустинно-степові грунти утворюють комплекси з солонцями, лучно-
каштановими і лучно-бурими солонцюватими грунтами.

Світло-каштанові і бурі пустинно-степові грунти низькородючі.
Головний фактор, що обмежує розвиток землеробства, — мала
кількість опадів. Запаси вологи в грунті незначні, тому землероб-
ство можливе лише завдяки зрошенню.

Провідними галузями сільського господарства зони є вівчар-
ство, м’ясо-молочне скотарство та конярство. Пасовища займають
70—75% території, сіножаті — 4—5%, орні землі — всього 3—
5%. Для землеробства використовують вибірково незасолені сві-
тло-каштанові, бурі, лучні заплавні та лиманні грунти. На зрошу-
ваних землях вирощують зернові, овочеві, баштанні та плодові
культури.

Крім зрошення, грунти зони потребують гіпсування, запобіган-
ня вторинного засолення, захисту від вітрової ерозії, внесення
високих доз добрив.

Світло-каштанові і бурі грунти також мають несприятливий
хімічний склад. Високий вміст фтору та інших елементів негатив-
но впливають на стан здоров’я людей.