Зона звичайних і південних чорноземів
Умови грунтоутворення. Зона звичайних і пів- денних чорноземів простягається суцільною смугою від Молдови до Алтаю, а далі окремими островами до Великого Хінгану.
Клімат зони континентальний. Континентальність наростає з заходу на схід. Середньорічна температура в Європейській части- ні зони становить +8—10°С, за Уралом –2—3°С. Сума тем- ператур > 10°С відповідно 2300—3500°С. Тривалість вегетацій- ного періоду становить 140—180 днів на заході і 97—140 днів на сході.
Характерною умовою формування чорноземів Степу є непро- мивний водний режим. Середньорічна сума опадів в межах зони становить 400—500 мм на заході і 250—350 мм на сході. Тут часто повторюються роки з посушлими періодами.
Рослинність зони на цілинних ділянках представлена різно- травно-злаковими та злаковими угрупованнями, загальна біомаса яких коливається від 200 до 300 ц/га. Щорічний опад трав’янистих рослин в середньому становить 200 ц/га.
Велику роль у формуванні чорноземів Степу відіграють дощо- ві черви, чисельність яких досягає 100 особин і більше на 1 м2. Така кількість червів здатна щороку викидати на поверхню до 200 т грунтової маси на 1 га. Частки грунту, які разом з рослин- ними рештками потрапляють у травний канал дощових червів, утворюють міцні глинисто-гумусні комплекси — капроліти. Саме вони становлять основу зернистої структури чорноземів. На цілин- них ділянках Степу мешкає значна кількість хребетних земле- рийних тварин (кроти, ховрахи, миші, бабаки тощо), які перемі- шують і викидають на поверхню велику кількість грунту.
Непромивний водний режим, континентальний клімат і над- ходження біологічної маси переважно у вигляді відмерлих коренів трав’янистих рослин сприяють накопиченню стійких форм гумус- них речовин.
Чорноземи звичайні поширені в північній частині Степу на во- доділах і лесових терасах річок. Характерною ознакою їх є наяв- ність карбонатних новоутворень (білозірка) нижче гумусного го- ризонту. В Україні цей підтип грунту сформувався під різнотрав- но-типчаково-ковиловою рослинністю і займає 10, 4 млн га.
Профіль чорнозему звичайного має таку будову (див. рис. 25, 6):
Горизонт О — степова повсть. Шар відмерлих решток трав’я- нистих рослин потужністю 1—2 см.
Горизонт А — гумусний, темно-сірий або чорний, структура зерниста або грудкувато-зерниста, потужність 40—80 см.
Горизонт В1 — верхній перехідний, темно-сірий з слабким бу- руватим відтінком, грудкувато-зернистої структури, потужність 20—30 см.
Горизонт В2 — нижній перехідний, карбонатний, темно-бурий, грудкувато-горіхуватий, потужність 30—40 см. Горизонт С — грунтоутворююча порода.
У нижній частині профілю багато ходів землерийних тварин. Чорноземи звичайні містять від 4 до 6% гумусу, у складі яко- го переважають гумінові кислоти (Сгк: Сфк = 2, 0—3, 5). Сума увібраних основ становить 30—50 мг-екв на 100 г грунту. Ступінь насиченості основами досягає 95—97%.
З півночі на південь зони наростає посушливість клімату, вна- слідок чого зменшуються потужність гумусного горизонту і вміст гумусу. Одночасно ближче до поверхні грунту підходять горизон- ти скупчення карбонатів і гіпсу.
За потужністю гумусного горизонту чорноземи звичайні поді- ляють на глибокі (85—129 см), середньоглибокі (65—85 см) і неглибокі (45—65 см). За вмістом гумусу їх поділяють на серед- ньо- (5—6%) і малогумусні (4—5%).
Чорноземи південні поширені в південній частині степової зо- ни. На території України підзона цих грунтів простягається від нижньої течії Дунаю до Азовського моря в межах Одеської, Ми- колаївської, Херсонської, Дніпропетровської і Запорізької облас- тей. Сформувались вони під типчаково-ковиловими степами в умо- вах посушливого клімату.
За будовою профілю вони нагадують чорноземи звичайні, але мають меншу потужність гумусного горизонту (25—60 см), мен- ший вміст гумусу (3—5%) і нижчу ємкість вбирання (див. рис. 25, 7). Це зумовлено меншою продуктивністю біологічної маси та інтенсивним її розкладанням мікроорганізмами, що призводить до утворення простих сполук. Реакція грунтового розчину півден- них чорноземів нейтральна або слабколужна (рН = 6, 5—7, 5). Карбонати наявні вже в горизонтах А і АВ. На глибині 2—3 м бувають скупчення (друзи) гіпсу та інших солей.
За вмістом гумусу чорноземи південні поділяють на малогу- мусні (> 3%) і слабкогумусні (< 3%).
Степова зона в системі грунтово-географічного районування включає дев’ять провінцій: Придунайську, Південно-Українську, Передкавказьку, Південно-Руську, Заволзьку, Північно-Казах- станську, Передалтайську, Мінусінську і Забайкальську.
На території України виділено дві провінції. Південно-західна частина Одеської області входить до Придунайської провінції. Основними грунтами цієї території є звичайні і південні малогу- мусні міцелярно-карбонатні чорноземи, які тотожні міцелярно- карбонатним чорноземам країн Дунайського басейну (Румунія, північна Болгарія, Югославія, Словаччина та ін.). Характерною особливістю грунтів цієї провінції є потужний гумусний гори- зонт — 80—120 см у звичайних і 70—100 см у південних чорнозе- мів. Карбонатні новоутворення представлені у вигляді псевдомі- целію. Тому до їх назви і додають епітет міцелярно-карбонатні.
Південно-Українська провінція займає територію від Дністра до Сіверського Дінця. Чорноземи цієї провінції відрізняються від чорноземів східних провінцій більшою потужністю гумусного го- ризонту і меншою гумусованістю. Уздовж південної межі провін- ції простягається вузька смуга солонцюватих чорноземів, виник- нення яких зумовлено інтенсивним випаровуванням грунтових вод.
|