Зона звичайних і південних чорноземів

Умови грунтоутворення. Зона звичайних і пів-
денних чорноземів простягається суцільною смугою від Молдови
до Алтаю, а далі окремими островами до Великого Хінгану.

Клімат зони континентальний. Континентальність наростає з
заходу на схід. Середньорічна температура в Європейській части-
ні зони становить +8—10°С, за Уралом –2—3°С. Сума тем-
ператур > 10°С відповідно 2300—3500°С. Тривалість вегетацій-
ного періоду становить 140—180 днів на заході і 97—140 днів на
сході.

Характерною умовою формування чорноземів Степу є непро-
мивний водний режим. Середньорічна сума опадів в межах зони
становить 400—500 мм на заході і 250—350 мм на сході. Тут часто
повторюються роки з посушлими періодами.

Рослинність зони на цілинних ділянках представлена різно-
травно-злаковими та злаковими угрупованнями, загальна біомаса
яких коливається від 200 до 300 ц/га. Щорічний опад трав’янистих
рослин в середньому становить 200 ц/га.

Велику роль у формуванні чорноземів Степу відіграють дощо-
ві черви, чисельність яких досягає 100 особин і більше на 1 м².
Така кількість червів здатна щороку викидати на поверхню до
200 т грунтової маси на 1 га. Частки грунту, які разом з рослин-
ними рештками потрапляють у травний канал дощових червів,
утворюють міцні глинисто-гумусні комплекси — капроліти. Саме
вони становлять основу зернистої структури чорноземів. На цілин-
них ділянках Степу мешкає значна кількість хребетних земле-
рийних тварин (кроти, ховрахи, миші, бабаки тощо), які перемі-
шують і викидають на поверхню велику кількість грунту.

Непромивний водний режим, континентальний клімат і над-
ходження біологічної маси переважно у вигляді відмерлих коренів
трав’янистих рослин сприяють накопиченню стійких форм гумус-
них речовин.

Чорноземи звичайні поширені в північній частині Степу на во-
доділах і лесових терасах річок. Характерною ознакою їх є наяв-
ність карбонатних новоутворень (білозірка) нижче гумусного го-
ризонту. В Україні цей підтип грунту сформувався під різнотрав-
но-типчаково-ковиловою рослинністю і займає 10, 4 млн га.

Профіль чорнозему звичайного має таку будову (див.
рис. 25, 6):

Горизонт О — степова повсть. Шар відмерлих решток трав’я-
нистих рослин потужністю 1—2 см.

Горизонт А — гумусний, темно-сірий або чорний, структура
зерниста або грудкувато-зерниста, потужність 40—80 см.

Горизонт В₁ — верхній перехідний, темно-сірий з слабким бу- руватим відтінком, грудкувато-зернистої структури, потужність
20—30 см.

Горизонт В₂ — нижній перехідний, карбонатний, темно-бурий,
грудкувато-горіхуватий, потужність 30—40 см.
Горизонт С — грунтоутворююча порода.

У нижній частині профілю багато ходів землерийних тварин.
Чорноземи звичайні містять від 4 до 6% гумусу, у складі яко-
го переважають гумінові кислоти (С_гк: С_фк = 2, 0—3, 5). Сума
увібраних основ становить 30—50 мг-екв на 100 г грунту. Ступінь
насиченості основами досягає 95—97%.

З півночі на південь зони наростає посушливість клімату, вна-
слідок чого зменшуються потужність гумусного горизонту і вміст
гумусу. Одночасно ближче до поверхні грунту підходять горизон-
ти скупчення карбонатів і гіпсу.

За потужністю гумусного горизонту чорноземи звичайні поді-
ляють на глибокі (85—129 см), середньоглибокі (65—85 см) і
неглибокі (45—65 см). За вмістом гумусу їх поділяють на серед-
ньо- (5—6%) і малогумусні (4—5%).

Чорноземи південні поширені в південній частині степової зо-
ни. На території України підзона цих грунтів простягається від
нижньої течії Дунаю до Азовського моря в межах Одеської, Ми-
колаївської, Херсонської, Дніпропетровської і Запорізької облас-
тей. Сформувались вони під типчаково-ковиловими степами в умо-
вах посушливого клімату.

За будовою профілю вони нагадують чорноземи звичайні, але
мають меншу потужність гумусного горизонту (25—60 см), мен-
ший вміст гумусу (3—5%) і нижчу ємкість вбирання (див. рис. 25,
7). Це зумовлено меншою продуктивністю біологічної маси та
інтенсивним її розкладанням мікроорганізмами, що призводить
до утворення простих сполук. Реакція грунтового розчину півден-
них чорноземів нейтральна або слабколужна (рН = 6, 5—7, 5).
Карбонати наявні вже в горизонтах А і АВ. На глибині 2—3 м
бувають скупчення (друзи) гіпсу та інших солей.

За вмістом гумусу чорноземи південні поділяють на малогу-
мусні (> 3%) і слабкогумусні (< 3%).

Степова зона в системі грунтово-географічного районування
включає дев’ять провінцій: Придунайську, Південно-Українську,
Передкавказьку, Південно-Руську, Заволзьку, Північно-Казах-
станську, Передалтайську, Мінусінську і Забайкальську.

На території України виділено дві провінції. Південно-західна
частина Одеської області входить до Придунайської провінції.
Основними грунтами цієї території є звичайні і південні малогу-
мусні міцелярно-карбонатні чорноземи, які тотожні міцелярно-
карбонатним чорноземам країн Дунайського басейну (Румунія,
північна Болгарія, Югославія, Словаччина та ін.). Характерною особливістю грунтів цієї провінції є потужний гумусний гори-
зонт — 80—120 см у звичайних і 70—100 см у південних чорнозе-
мів. Карбонатні новоутворення представлені у вигляді псевдомі-
целію. Тому до їх назви і додають епітет міцелярно-карбонатні.

Південно-Українська провінція займає територію від Дністра
до Сіверського Дінця. Чорноземи цієї провінції відрізняються від
чорноземів східних провінцій більшою потужністю гумусного го-
ризонту і меншою гумусованістю. Уздовж південної межі провін-
ції простягається вузька смуга солонцюватих чорноземів, виник-
нення яких зумовлено інтенсивним випаровуванням грунтових
вод.