Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Словотвір - розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів i способи їх творення. Cпособи словотворення в українській мові
Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс (кольори.....) - це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:
10. Зміна ім за відмінками наз відмінюванням.Усі змінювані ім.за хар-ом закінчень наз.відм. однини поділяют на 4 відміни. До 1-ої: Ім чол.і жін..роду із закінч а я Микола собака судя жінка дочка, і ім. ж.р.із зак. Е після нищ – ручище, головище, хатище.До2-ої: ім..чол.р. із нульов закінч та зак о. чоловік, син, день учитель Дніпро, батько.Ім. сер.р з о, е, добро, слово, тепло, море, сонце, серце. І також ім. ч.р закінч е після нищ дідище, лісище. До3-ої – ім.. ж.р з нульов зак і ім. мати: сіль тінь мідь піч ніч любов мати. До 4-ої – сер.р з зак а я які при словозміні набувають ат, ят, ен і познач назви мал. Істот.дівча курча немовля дитя теля. Залежно від кінц пригол основи ім. 1, 2відмін: тверда основа м’яка, мішана. 1відміна. Тв.. ім ч.р та ж.рзак на тв.пригол щ закінч а. макола собака староста жінка. М’яка група. Ім. ч.р та ж.р закінч на м.пригол закінч я. суддя ілля марія доля. Мішана група: ім. ч.р та ж.р. основа зак на щипляч закінч а. рикша груша. Особливості відмінювання ім. 1ої відміни. У однині – зак і і Д і М відмінках. У Д і М відм відбуваються чергування пригол г-з к-ц х-спідлога на підлозі книзі ріці. У множині в род.відм ім. найчаст - нульове зак. деякі ім. можуть мати нетипові зак – ей, ів – свиней, суддів(ей) іллів.У багатьох ім. від чергув звук о, або е з і. дороги – доріг, ноги-ніг.У багатьох ім. при словозміні зьявл вставні чи випадні звуки. Вставний о зьявл у словах з суф к.ю онук, еньк.говірки-говірок, записок, чуток. У місц відм типовим зак є ах яхто дорогах по стнаї, по кімнатах.Особли.відмін ім. 2ої відмни. У род.відм. чол.р однина - аяую., Дав. Відм. Ім. чол. Р мають паралельні закінч у(ові) ю(еві) ю (єві). Ім. сер.р – у-ю.Місцевий вім. І(Ї) у(ю) ові еві єві. Кличн відм. Уює. Множина: зак і, и(ї) а дуби селяни., род від мів, їв, ей і нульове.Знахід відм = форми родового відм. Орудн відм – ами ями, ми, очима вухами плечами ушами.Місцевий- ах ях по класах містах селах шляхах.Особливості відмінюв ім. 3ївідміни. В однині всі ім. у формі род, дав і місц відмінків мають зак і. В орудн відм після губних бпвмф перед ю пиш апостроф кров’ю любов’ю., між двома голосн подовж м’які та шипляч річчю сіллю міддю гряззю, при збігу приголосних немає подовж честю радістю.Особлив відмін 4ої відміни. Характерна поява суф ат ят н у формах родо давальн і місц відм. Суф н може з’являтись і в інших відмінкових фрмах іменем племенем. 11.Питання1 Прикме́ тник — частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? запаху (п’янкий, запашний), Прикметники поділяються на: якісні – велика духмяне, (найголовніша граматична ознака -їх здатність утворювати форми ступенів порівняння), відносні – дерев'яні, (виражають ознаку предмета опесередковано- через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок присвійні сестрин. (вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? Чиє)? Виділяються також: присвійно-якісні орлиний, відносно-якісн.і Відмінювання прикметників: Прикметники м'якої і твердої групи розрізняються кінцевим приголосним основи.Відмінкові закінчення прикметників твердої групи в однині: -ий, -е, -ого, -ому, -им, -ому - в чоловічому і середньому роді; -а, -ої, -ій, -ою, -ій - у жіночому роді.Відмінкові закінчення прикметників м'якої групи у непрямих відмінках (крім знахідного і орудного)- такі ж, але після попереднього м'якого приголосного, що на письмі позначається м'яким знаком: Якщо основа м'якого прикметника закінчується м'яким приголосним й, у цьому випадку м'який знак не ставиться, а сама м'якість звучання передається буквами я, ю, є, ї (край- безкраїй, безкрая, безкрає, безкраю).Перед голосним о приголосний й зберігається (край- безкра й ого, безкра й ому, безкра й ою).У знахідному відмінку однини прикметники чоловічого роду можуть мати залежно від форми іменника закінчення називного або родового відмінків (кого? що? - приємне враження, вірного друга).Прикметники твердої і м'якої груп чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини, крім закінчення -ому, можуть закінчуватися як на -ому, так і на -ім (на світлому- світлім, на білому- білім). Явище ад'єктивації Активні і пасивні дієприкметники, втрачаючи ознаки дієслова (дієслівні категорії виду, стану і часу, здатність керувати відмінком іменника і здатність мати при собі пояснюючі слова обставинного типу), можуть переходити у прикметники (ад'єктивація) (відомий). Активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксом книжного (старослов'янського) походження -ущ-, -ющ-, -ащ-, -ящ- також зазнали ад'єктивації і перейшли, у прикметники (невмирущи,). 12. Числівник називає кількість предметів або порядок їх І при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові. Кількісні числівники називають кількість предметів і відповідають на питання с к і л ь к и? До них належать:) власне кількісні — називають кількість окремих предметів: нуль, один, три, п 'ятнадцять, сто двадцять, мільйон, трильйон, квадрильйонб) дробові — називають кількість частин предмета: одна десята, дві треті, сім двадцятих, пів, півтора, півтораста', в) збірні — називають кількість сукупних предметів: двоє, обидва, обоє, четверо, десятеро, двадцятеро, тридцятеро, двійко, четвірко', г) неозначено-кількісні — вказують на приблизну кількість: багато, мало, немало, чимало, кілька, кільканад 13. Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У наведеному реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борислав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.Займенники в мові вживаються передусім для того, шоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито: 1. Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об'єднується. Його цікавить політичне життя країни. 2. Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об'єднуються. їх цікавить політичне життя країни. Але не можна допускати, щоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист? Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують речення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка: Павло Григорович все своє життя був надзвичайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійному, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні...» (О. Ющенко). Тут назву особи-діяча {Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається займенником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як еквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. Займенники, таким чином, прив'язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим.Різні групи займенників мають різні граматичні значення і виконують різні синтаксичні функції. Залежно від значення займенники поділяються на дев'ять розрядів: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені й заперечні. Особові займенники вказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа). Причому якщо займенники першої і другої осіб стосуються тільки певних осіб та ще персоніфікованих предметів і явищ, то займенники третьої особи можуть стосуватися як осіб, які не беруть участі в розмові, так і будь-яких предметів, явищ, понять (тобто тварин і неістот взагалі).Наприклад, у реченнях Коли до тебе чоловік добрий, будь до нього ще кращий. Книжка — маленьке віконце, а через нього весь світ видно (Нар. творчість) займенник другої особи тебе стосується тільки людини, а займенник третьої особи нього — як людини, так і предмета. Зворотний займенник себе вказує на діяча, якого певним чином стосується виконувана ним дія. Оскільки цей займенник виступає в реченні лише додатком, то він не має форми називного відмінка. У нього немає також граматичних значень роду й числа, бо він може вказувати на будь-яку особу чи особи.Наприклад, у реченнях Мені себе не жаль, коли б же ти мені не помарніла, моя небесна квітко, зоре ясна (Леся Українка). Хто пізно ходить — той шкодить, не кому, а, звичайно, собі (Л. Первомайський) перший раз зворотний займенник вказує на першу особу, другий — на будь-яку третю особу. Займенник себе входить до багатьох стійких зворотів: брати себе в руки, бути самим собою, виходити зсебе, володіти собою, опановувати себе, постояти за себе, давати себе знати, давати собі раду, замикатися в собі, знайти себе, не знаходити собі місця, не по собі, не тямити себе, не чути землі під собою, сам по собі, сам собі пан, само собою тощо.У формі давального відмінка (собі) зворотний займенник може переходити в розряд часток: Чіпка сидів собі в хаті мовчки, наче зажурився (Панас Мирний). У короткій формі знахідного відмінка (ся) цей займенник злився з дієсловом: вчитися (тобто: вчити себе), заспокоїтися (тобто: заспокоїти себе). Присвійні займенники вказують на належність предмета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множини: їхній (на належність предмета третій особі однини вказують особові займенники в родовому відмінку: його, її); будь-якій особі, яка виконує дію: свій. Ці займенники співвідносні з присвійними прикметниками і, як і вони, змінюються за відмінками, родами та числами.У розмовному стилі вжиті самостійно, без іменників, займенникимій, твій означають «чоловік» або «наречений»; моя, твоя — «дружина» або «наречена»; наш, наші — «близькі по крові, по духу чи за іншою ознакою люди»; наше — «те, що належить нам»: — Це тебе мій послав? — запитала вона Віктора, наголосивши на слові «мій» (П. Автомонов). Тішуся, що скоро буду вдома і побачу тебе і всіх наших (М. Коцюбинський). В війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (О. Довженко). Вказівні займенники вказують на предмет: цей, той; на ознаку: такий; на кількість: стільки.Займенник цей уживається тоді, коли мова йде про предмет, близький у просторі або в часі, займенник той — коли мовиться про предмет, більш віддалений у просторі або в часі. Обидва вони мають більш експресивні варіанти: оцей і отой. Іноді із значенням «цей» уживається архаїчний займенник сей; особливо зберігся він у стійких словосполученнях: де се видано, ні в сих ні в тих, ні з сього ні з того, ні се ні те. (Від нього, власне, і пішов займенник цей, що виник унаслідок злиття з ним частки от: от + сей.)Займенник такийне лише вказує на конкретну ознаку, названу раніше, а й може вживатися для підсилення вираженої прикметником ознаки, своїм значенням наближаючись, таким чином, до прислівника дуже. Наприклад, у реченні Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди, і здавалось, що довіку все така неволя буде (Леся Українка) займенник така вказує на конкретні, щойно названі перед тим ознаки неволі. А в реченні Як вона раніше не помічала, що в нього таке симпатичне обличчя, такі добрі, лагідні очі! (О. Гончар) займенники таке, такі підсилюють лексичне значення присудків, виражених прикметниками.Те саме стосується й вказівного займенника стільки, який в одних випадках вказує на конкретну кількість чогось, названу раніше, в інших — виражає невизначено великий кількісний вияв предмета, своїм значенням наближаючись, таким чином, до словосполучення дуже багато, як у реченнях Ся місцина коштує тридцять срібняків, — за стільки не можна ліпшої землі дістати (Леся Українка). Так мені жалко моїх колишніх ранків, вони мали для мене стільки привабливостей, стільки поезії (М. Коцюбинський). За граматичними ознаками займенник стільки співвідносний із кількісними числівниками. Означальні займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий за своїм значенням і граматичними ознаками співвідносні з прикметниками.Займенник весьуказує звичайно на цілість предмета або сукупність предметів, а займенники всякий ікожний, навпаки, виділяють окремі предмети в певній сукупності.Займенник інший вказує на відмінність предмета від предметів, шо перебувають в одній із ним сукупності. Отже, спільна роль цих означальних займенників — це позначення відношень між одиничністю й сукупністю.Основний зміст займенника сам, самй, саме, самі(з наголосом на другому складі) — виділення самостійної ролі певного предмета. Він входить до складу багатьох слів (їх близько п'ятисот), утворених переважно від дієслівних основ, надаючи їм значення зворотності або незалежності дії: самозаспокоюватися, самоаналіз (це слово утворене не від іменника аналіз, а від дієслова аналізувати), самовираження, самоврядування, самозахист, самолюб, самочинний, самохіть. Займенник сам у стійких зворотах часто поєднується із зворотним займенником себе: бути самим собою, заглиблений у самого себе, самому собі не вірити, сам собі господар тощо.Займенник самий (із постійним наголосом на першому складі) вказує на тотожність предметів, ознак {він самий, той самий, такий самий), на просторову або часову межу (до самого моря, із самого ранку). У сполученні з дієсловом, з прислівником, взагалі з обставиною він набуває прислівникового значення: саме приїхали, саме там, саме тоді, саме перед обідом, саме через те; там само, тоді само. Питальні займенники являють собою запитання, які ставляться до іменника: хто? що?; до прикметника: який? чий?; до числівника: скільки? котрий? Займенник хто? вживають для запитання про осіб, що? — для запитання про тварин, неістот, дії тощо: Хто такі будете?.. Хто ви, я вас питаю?! (О. Довженко). Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая біла геть по небі гуляє по волі? (Леся Українка). Займенники хто? і що? не мають ні роду, ні числа, проте займенник хто? пов'язується з чоловічим (дієслово), а також із жіночим родом і множиною (хто прийшов? хто такий? хто така? хто такі?), займенник що? — лише із середнім родом (що сталося? що таке?).Займенник котрий? відрізняється від займенника який? тим, що передбачає відповідь у формі порядкового числівника, тоді як займенник який? виражає запитання про якість узагалі: — Який же він, той сатана? — спитав сміливо Денис. — А будь-кого — будь до кого, про ніщо — ні про що, нікого — ні від кого. Неозначені займенники хтось, щось, якийсь, чийсь у непрямих відмінках після приголосних м і х перед часткою (постфіксом) -сь можуть мати вставний голосний о: кимсь і кимось, чимсь і чимось, якимсь і якимось, якихсь і якихось, чиїмсь і чиїмось, чиїхсь і чиїхось.Займенники наш, ваш, всякий, інший, сам, самий, такий, який, котрий відмінюються, як прикметники твердої групи, їхній — як прикметники м'якої групи: наш, нашого, нашому, нашим; наша, нашої, нашій, нашою; наші, наших, нашим, нашими; їхній, їхнього, їхньому і т. д.Займенники скільки і стільки відмінюються, як числівник два: скільки, скількох, скільком, скількома; стільки, стількох, стільком, стількома. Інші займенники за особливостями відмінювання поділяються на три групи: 1) я, ти, ми, ви, себе; 2) він, вона, воно, вони; 3) мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що. 14. Розряди прислівників за значенням і походженнямПрислівник характеризує дію, стан або ознаку, названі Дієсловом, прикметником, іншим прислівником або, Рідко, іменником.Наприклад, у реченні Одна в нас голова, хоч би ми як несли її високо (М. Рильський) прислівник високо характеризує дію несли, а прислівник як — ознаку дії високо. У реченні Погода була напрочуд гарна (1. Франко) прислівник напрочуд характеризує ознаку предмета гарна. Прислівник — незмінна частина мови. Частина прислівників може мати лише ступені порівняння.За значенням та роллю в реченні прислівники бувають обставинні, предикативні і модальні.Обставинні прислівники вказують на різні обставини. Вони поділяються на дві великі групи: якісно-кількісні і власне обставинні.До якісно-кількісних належать прислівники способу дії, міри й ступеня. Різницю між ними іноді буває важко встановити, настільки їхнє значення близьке. Прислівники способу дії уточнюють значення дієслова, характеризуючи дію з погляду її перебігу, способу, якості, і відповідають на питання як? яким способом?: добpe, вдало, поволі, вголос, приємно, гуртом, по-нашому, по- давньому, сам на сам, віч-на-віч. Прислівники міри й ступеня уточнюють значення дієслів, прикметників та прислівників, указуючи на різний якісний і кількісний вияв дії або ознаки, і відповідають на питання скільки? наскільки? якою мірою? як багато?: настільки, дуже, надзвичайно, трохи, ледве, дотла, дощенту, двічі, утричі, вдруге. Сюди слід віднести й прислівники, вжиті у формі вищого й найвищого ступенів порівняння, та прислівники із значенням безвідносної міри - ознаки: краще, найкраще, дужче, найдужче, холоднувато заважко, пречудово, страшенно.До власне обставинних належать прислівники, які хараї ризують дію з погляду місця, часу, причини, мети, умови. Прислівники місця вказують на місце дії або напряме руху і відповідають на питання де? куди? Звідки? - яким шляхом?: там, кругом, угорі, згори, вниз, праворуч, попереду, додому, здалеку, манівцями. Прислівники часу позначають час дії, її початок, межу в часі, тривалість, повторюваність і відповідають на питання: вранці, учора, напередодні, щоразу, дотемна, зроду, з давніх-давен, довіку. Прислівники причини вказують на причину дії і відповідають на питання чом у? з якої причини?: тому, згарячу, зосліпу, спересердя, знічев 'я, зопалу, знестямки, спрожогу, хоч-не-хоч. Прислівники мети вказують на мету дії і відповідають на питання навіщо? з якою метою?: навмисне, наперекір, напоказ, жартома, на зло, у гості. Прислівники умови вказують на умову дії і відповідають на питання за якої умови?: принагідно, безнадійно, безперечно, безумовно, обов 'язково, закономірно, випадково. Цих прислівників, як і прислівників причини й мети, у мові небагато. Предикативні прислівники виступають у ролі присудка в безособових реченнях. Вони можуть виражати: а) стан природи: тихо, вітряно, морозно, хмарно, сонячно, б) стан людини: соромно, душно, страшно, байдуже, досадно, кривдно, образливо, радісно, приємно, лінь, гріх; в) потребу: треба, потрібно, слід, необхідно, можна, важливо, варто, пораг) відсутність: ніде, ніколи, нема, не видно. Модальні прислівники слугують для виявлення ставлення мовця до сказаного й у реченні виступають у ролі вставних слів. Сюди належать: мабуть, очевидно, безперечно, може, на жаль, на щастя, по-моєму, по-перше, по-друге тощо. Наприклад, Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи (Ю. Мушкетик).Поділ прислівників на обставинні, предикативні й модальні великою мірою умовний. Іноді ті самі прислівники можуть належати і до обставинних, і до предикативних, залежно від їхніх синтаксичних функцій. Наприклад, у реченні В кімнаті приємно пахне свіжими пасками (3. Тулуб) прислівник приємно має обставинне значення способу дії. А в реченні В гості я до Неї ходитиму, бо в неї досить цікаво і приємно (Леся Українка) той самий прислівник має предикативне значення. Такі самі значення має, наприклад, і прислівник важко в реченнях: Зітхнула Настя важко, обтерла сльози дрібні (Марко Вовчок).Чогось мені так важко на серці, така в мене журба, що я й не знаю, де й дітись! (1. Нечуй-Левицький). Є прислівники, які можуть однаково виконувати обставинні, предикативні й модальні функції, як, наприклад, у реченнях Антін очевидно вагався. Для мене очевидно, що Ви не бережетесь (3 тв. М. Коцюбинського). З поїзда зійшло лише кілька пасажирів. Очевидно, то були місцеві, вони одразу кудись зникли (В. Козаченко), де прислівник очевидно виступає то як обставинний, то як предикативний, то як модальний. За походженням прислівники бувають: а) первинні (їх ще називають займенниковими): де, куди, тут, там, туди, сюди, коли, тоді, як, так; б) похідні (утворені від первинних): деінде, подекуди, повсюди, звідки, звідти, відколи, досі, поки, ніде, ніколи, ніяк, десь, коли-небудь; в) відіменникові: згори, завчасу, вночі, щодня, гуртом, бігом, нишком, жартома, жаль, сором; г) відприкметникові: тихо, далеко, здалека, нашвидку, досита, знову, по-старому, по-військовому, по-українському; ґ) відчислівникові: вперше, вчетверо, надвоє, двічі, тричі, по-перше; д) відзайменникові: нізащо, потім, зовсім, надто, по-моєму; є) віддієслівні: навстоячки, навприсядки, перегодя, хвилююче, нехотячи; є) складні (утворені складанням кількох основ): праворуч, обіруч, нашвидкуруч, натщесерце, босоніж, стрімголов, мимохідь, повсякчас, споконвіку, віч-на-віч, рано-вранці,: тишком-нишком; ж) складені (у вигляді словосполучень): плече в плече, день) у день, раз у раз, раз по раз, раз за разом, час від часу,, нога за ногою, сам на сам, кінець кінцем, ні в сих ні в тих, ні за що ні про що, куди завгодно.Правопис прислівників досить складний. Більшість із них пишеться разом, проте є й такі, що пишуться через дефіс, через два дефіси, двома та більше словами тощо: удосвіта, додому, по-іншому, рано-вранці, коли-не-коли, віч-на-віч, з давніх-давен, на світанку, з дому, раз у раз, з дня на день.
|