Історіографія участі жінок у Великій Вітчизняній війні

Війни супроводжують людство протягом тисячоліть. В ХХ столітті вони набули особливого значення. Війна завдала руйнівного впливу, зокрема, на жіноцтво. Протягом всієї історії війна залишалася справою чоловічою. Жінки виступали в якості пасивної жертви, воєнної здобичі, в культурі їх образи подавалися страждаючими і чекаючими дружинами, матерями, нареченими. У ХХ століття участь жінок у війні стало явищем масовим. Якщо раніше війни, як правило велися силами професійних армій і часто не зачіпали більшість мирного населення, так дві останні війни радикально змінили масштаби, прийоми і правила ведення війни. Втрати мирного населення, більшістю якого були жінки, у порівнянні з війнами попередніх століть зросли у кілька разів. Війна в будь-якому випадку зачіпала інтереси жіночої половини населення, впливала на їхнє життя, завдаючи болю, втрат, змушуючи використовувати різні стратегії для виживання.

Варто сказати, що раніше участь жінок і їхній досвід залишався невидимим для дослідників. Лише в 70-ті роки ХХ ст. стають ідуть певні зрушення у вивченні жіночої історії війни. Починають приділяти увагу новим методам і підходам, намагаються пояснити і простежити механізми, що визначали становище жінок у суспільстві. Проте не зважаючи на це перші ґрунтовні дослідження були опубліковані в 1980-х роках.

Однією з найбільш контроверсійних, стала тема безпосередньої служби жінок у війську та участь у бойових діях. Зокрема праці Мішель Шовер, Елісон Коль, Ніколь Енн Домбровскі, Джоан Скотт. Котрі в своїх працях зазначають, що гарна можливість для самореалізації, показати свої здібності, вміння та спроможність і таким чином зруйнувати безпідставні упередження, які обмежували їхню роль приватною сферою. Закрема, Елісон Коль слушно зауважила те наскільки війна перешкоджає фемінізмові, підсилюючи патріархальні структури, та водночас вимагає певних дій від жінок, що може стати каталізатором фемінізму.

Наразі виділяють три основні позиції залежно від спрямування феміністок. Радикально налаштована частина вбачає в образі жінки- воїна ознаку жіночої сили та влади. Феміністки ліберального спрямування вбачають у військовій службі для жінок одну з можливостей досягання чи прояв гендерної рівності. Феміністки критичного спрямування – застерігають від ідеалізації образу жінки-воїна, який пропагує мілітаристські маскуліністські цінності.

Починають виходити праці які присвячені гендерному укладу суспільства. Це праці Магарет і Петріс Гайгонет котрі запропонували модель «подвійної спіралі», яка складалася з двох переплетених струменів: жіночого і чоловічого причому жіночий не лише протистоїть чоловічому, а й підпорядкований йому. Меді Сігал запропонувала модель, яка окреслила основні чинники залучення жінок до служби у війську. Люсі Ноакс помітила і підкреслила той факт, що жінка в уніформі може нести певну загрозу соціальній стабільності і буде підривати авторитет чоловіків. Ніколь Енн Домбровскі в зазначала, що жінка воюючи претендувала на місце поміж чоловіка, саме участь у війську дала їй змогу вимагати широких прав.

З огляду на те, що останнім часом велика увага приділяється вивченню історії повсякдення сучасна українська і зарубіжна історіографія починає аналізувати специфічний жіночий досвід в умовах війни. Починають звертати увагу на особливості жіночих практик виживання. Це дослідження Олени Стяжкіної, Тетяни Пастушенко, В.Ю. Яковенко. Значна увага приділяється вивченню сексуального насильства проти жінок, примус до проституції, використання тіла як ресурсу до виживання. Це публікації Олени Мещеркіної, В. Гінда, О.Кісь. Праці німецької дослідниці Регіни Мюльхойзер та американського вченого Джеффрі Бурдс зокрема присвячені сексуальним насильствам в Радянському Союзі та Європі.

Виходить низка публікацій про гендерні аспект підпілля та партизанського руху, умови перебування та заборонене кохання. Над цією проблемою працюють дослідники Марта Гавришко, Олена Петренко, Володимир Гінда, Ірина Реброва, Тетяна Антонова, Оксана Кісь, Леся Онишко, Мандрик М.В.,

Також актуальною на даний момент і маловивченою залишається тема соціального захисту жінок в часи війни. Загалом це дослідники Комаров Г.А., Митерев Г.А., Семенова І.Ю., Удалова Т.Н.,

Підсумовуючи, слід сказати, що історія жіночої повсякденності – це проблема, яка детально ще не вивчена. Вітчизняні і зарубіжні дослідники тільки підходять до розв’язання даної теми. Жіноча історія окупації ще має набути свій повноцінний масив джерел, власні аналітичні підходи та методи. Вивчення приватних жіночих стратегій може значною мірою підірвати концепт «єдності» й «однаковості», вплинути на зміни політик пам`яті, переводячи їх із режиму мовчазного співчуття, засудження в режим розуміння та аналізу.