Соціальний статус цивільних дружин

Вимоги до поведінки жінки та іі моралі були жорстокими. Жінка повинна була буди взірцем сімейного щастя в першу чергу. Жіноча присутність з однієї сторони була бажаною, оскільки вояки почували себе спокійніше за свою родину, а з іншої накладали певні обов’язки і відволікали від потрібної справи. Особливо якщо мова йшла не тільки про жінку а ще й дитину[20]. В ієрархії цінностей українського визвольного руху сім`я не була на першому плані. Чоловіча справа це в першу чергу боротьба на благо країни і народу. Жінка в своєму повсякденному житті виконувала свої типові функції. Вона повинна була подбати про їжу, дім, дітей, одяг, а чоловік був захисник-здобувач. Більше того чоловіче слова було головним і жінка не мала права перечити йому[ 21, c. 138-145].

Багато що визначав статус цивільних дружин: легальні чи напівлегальні (повинні були обережно себе поводити не вступати у стосунки з іншими, мати обережність при спілкуванні щоб уникнути арешту); жінки які перебували у фактичних шлюбах (тобто мова іде про коханок, які мали особливий статус і певні привілегії, але чоловіки їх розглядали як хвилинну втіху і не прагнули серйозних відносин).

Також окремо слід сказати про таке явище як «похідно-польові дружини». Він був створений для того щоб задовольняти сексуальні потреби чоловіків. Оскільки не кожен міг собі дозволити мати жінку. Ці жінки йшли туди з різних причин: одні щоб полегшити свій побут в лісі, інші – знайти прилисток від постійних домагань.

Дуже частими були зловживання своїм становищем. Командири рахували за потрібне мати регулярні сексуальні відносини не дивлячись на бажання жінки. Часто недоречна поведінка чоловіків стосовно жіночого тіла пояснювалася постійними гуляннями і п’янками, які підсилювали їхні чоловічі бажання. Один з ветеранів Вінницького з`єднання Я. Мельника під час інтерв’ю розповів, що комісар загону «За Батьківщину» (М. Єхалов) примушував жінок до співмешкання – «брав силою». В більшості випадків подібні ситуації залишалися без наказаними.

В партизанських загонах дуже частими були так названі фактичні шлюбні відносини.Шлюбні церемонії зазвичай проходили в тихому колі з найближчими бойовими побратимами.Пара обов’язково повинна була отримати згоду в командира.Шлюб за взаємною згодою вітався, але був не бажаним. Якщо хлопець хоче одружитися з цивільної дівчиною в такому разі командир особисто перевіряв хто і звідки вона, чи не несе загрози. До неї як правило ставилися дуже прискіпливо і з застереженням. «Змішані» шлюби в більшості випадків не дозволялися.

Звісно що нерегламентовані сексуальні відносини приведуть до певних результатів. Народження дитини в таборі було з одного боку втіхою і розвагою, а з іншого несло за собою масу труднощів. Жінка яка перебувала в лісі не мала належного медичного обслуговування і вагітність для неї була страшним випробуванням. Але ще більш страшнішим виявлялось повсякдення. Діти не отримували достатньої кількості продуктів харчування, були позбавлені дитячих радощів не мали змогу повноцінно розвиватися і чим гратися. Батьки змушені були робити іграшки з того що було. Але це в кращому випадку, коли малюку пощастило вижити. Переважно діти не виживали. Погані природні умови, недостатнє медичне обслуговування приводили до смертей дітей. Крім того діти були не бажані ще по одній причині. Дуже часто під час якихось важливих завдань саме вони своїм плачем видавали вояків, і ставили під загрозу життя сотень людей. Батьки почувалися винними і не раз чули докори в свою адресу. Тому випадки навмисного омертвляння були частими [19, c. 138-140].

РОЗДІЛ 5. Особливості соціального захисту дітей та матерів України в роки Другої світової (1939-1945 рр.)

До числа мало вивчених проблем слід віднести політику комуністичної партії і держави щодо соціального забезпечення населення під час війни. Це є однією із актуальних проблем яку піднімає історія повсякденності, а серед них соціальні умови життя, особливості організації суспільства. Адже, саме така історія користується значним суспільним попитом. В першу чергу аналізуються чинники, що привели до певних соціальних змін [22, c. 90].

Здоров`я матерів і дітей є головним індикатором стану і задовільного розвитку суспільства. Охорона і зміцнення фізичного і психічного стану радянських людей мали не тільки соціально-політичне, економічне, демографічне, а й величезне охоронне значення. Радянська влада добре розуміла, що потурбувавшись про життя і здоров`я жінок це підсилить моральний дух воїнів-фронтовиків, трудівників тилу. В роки війни саме на жінку лягли всі тяготи повсякденного життя. Виконання чоловічих функцій зажадало від них значних фізичних і моральних зусиль. У цих умовах виробляюся нові методи і форми обслуговування жінок. Установки по розвитку методів профілактики були визначені ще в довоєнний період. Зокрема це стосувалося жіночого консультування, розвиток акушерсько-гінекологічних кабінетів. Розгортається санітарно-просвітня робота. Починають відкривати кімнати для годування дітей, кімнат особистої гігієни. Жінка тепер не мусить думати про те, як і де створити умови для здійснення усіх своїх потреб. Це відповідно покращувало умови перебування жінок на робочих місцях і покращувало продуктивність праці.

З приводу цього видано було низку наказів, які повинні були покращити становище жіночого населення. Потрібно враховувати той факт, що за перші роки війни ситуація з соціальним забезпеченням населення була не з кращих. Це легко пояснити спираючись на важкі умови воєнного часу і значну кількість матеріальних ресурсів, які йшли на забезпечення фронту. В цих умовах зменшується витрати на допомогу вагітним жінкам, удовам, жінкам – годувальницям. На 1942-1943 рік вони становили 25% довоєнного рівня і це з урахуванням того, що народжуваність зменшилася в порівнянні з довоєнним періодом.

Про покращення жіночого життя свідчить відповідні накази. Так 8 червня 1944 року була видана постанова Президії Верховної Ради СРСР “Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, посиленні охорони материнства та дитинства”. Відповідно до цієї постанови народний комісаріат торгівлі СРСР і народний комісаріат охорони здоров’я СРСР 7 вересня 1944 р. приймає наказ за №431/592 “Про відпуск продовольчих пайків для вагітних жінок, жінок-годувальниць та комплектів білизни для немовлят”[1]. Згідно з яким вагітним жінкам, починаючи з 6 місяців вагітності, жінкам-годувальницям протягом 4 місяців після пологів, а також годувальницям дитячих і лікувальних установ і жінок, які здають грудне молоко в консультації, дома будинків і ясла Наркомату охорони здоров'я, протягом всього періоду годування ними дітей або здачі молока, по- винні були відпускати окрім понаднормове забезпечення на місяць, ще додаткові продовольчі товари: смальцю–800 г, цукру–600 г, крупи–1200 г, молока натурального–12 л. [23, c.12].

Складніша ситуація була на території України. Тут кількість жіночих консультацій акушерів-гінекологів була досить мізерною. З огляду на те, що велика кількість лікарів були відправлені на фронт збільшилася смертність при пологах, а відповідно зменшилася кількість населення. Так, в 1944 році в Сталінській області від загальної кількості вагітних, які поступили під нагляд жіночих консультацій своєчасно, тобто до 3 місяців спостерігалось тільки 25, 2%. На початковому етапі війни було зруйновано тисячі лікарень, санітарних пунктів, що унеможливлювало роботу медичних працівників. Що стосується окупованих територій, то тут становище жінок було не вкрай виграшним. Вони змушені були не дивлячись ні на що іти працювати. Жінки не могли отримати належної медичної допомоги. До роботи вони повинні були приступити якнайшвидше: “Вони нарвали, нарвали пельонок замотали її. А тоді вона вся в чіряках де вона лежала на мерзлій землі, а пішла туди на свинарник опять, я народила 25 ноября, а 3 декабря уже на роботі була. Там свиней було 52 голови, німці брали брали і не платили за кнуря тільки 3 трудодні і все, не має ні опоросу ні случки, не має откорму. Всю зиму ото жила”.

Керівництво країн побоюючись різкого зменшення населення проводило політику, яка мала на меті покращити умови проживання. Наступним на що звернула увагу радянська влада було збільшення дитячих ясел. Відповідно до постанов РНК від 9 січня і 10 грудня 1944 року, спрямованих на розширення мережі дитячих садків і поліпшення їх роботи, місцеві органи влади регіону вжили заходів по зміцненню матеріальної бази дитячих дошкільних установ [24, c. 31-33]. Таким чином звільняючи жінку від виховних клопотів вони автоматично підсилювали її трудову діяльність. В першу чергу, це стосувалось жінок, які мали малолітніх дітей. Тому поновленню роботи мережі дитячих ясел було приділено особливу увагу. Цьому посприяло прийняття постанови Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р., згідно з якою кількість ясельних ліжок на 1 листопада 1944 р. порівняно з серпнем того ж року зросла по Україні на 32118 одиниць і становила 53942 шт. Однак вийти на такі показники на місцях було не можливим, що пояснювалось об’єктивними причинами. Так, наприклад, замість прогнозова- них 48 ясел на 2365 місць у м. Полтаві на 1944 р. працювало лише 23 ясел на 968 ліжок (46% до плану). Потреби фронту накладали відбиток на стані незахищених верств населення. Щодо медичної допомоги матерям та дітям в тяжких умовах війни, то вона здійснювалась у межах спроможності. У тяжкі роки війни соціальні служби і медичні установи відчували нестачу фінансових коштів, лікувальних препаратів, обладнання і кадрів, що й ускладнювало діяльність державних органів по надання соціальної допомоги дітям та матерям України.

Нормативні акти, що приймалися у той час у сфері соціального забезпечення, як правило, не були економічно обґрунтованими, відзначались декларативністю та ідеологічним нашаруванням. У зв’язку з чим зразкова система соціального забезпечення так і не була створена. У 1941-1945 рр. уряд УРСР змушений був реагувати на нові виклики часу та посилити соціальний захист жінок та дітей. Заходи по вирішенню проблем соціального захисту згаданої категорії населення здійснювалися по визначеним напрямкам:

- по-перше, надання соціальної допомоги жінці-матері, що реалізовувалася шляхом здійснення контролю за дотриманням законодавчих актів у сфері захисту інтересів матерів і дітей;

- по-друге, розробка заходів у сфері організації і надання їм лікувально-профілактичної допомоги.

Відповідно уряд УРСР, дивлячись на складнощі воєнного часу повинен був приймати якісь міри стосовно покращення умов проживання населення. Зокрема жінок, які розглядалися як головний трудовий ресурс того часу.

Звичайно, що війна принесла колосальні втрати і це відповідним чином позначилося на матеріальному становищі мешканців. Але не дивлячись на це вищі і місцеві органи влади дуже добре розуміли, яку роль вони відіграють в організації повсякденного життя. Вирішення політики соціального захисту жінок було можливим саме за підтримки існуючих органів влади. Так, починаючи з 1940 р., було збільшено витрати на виплату допомоги матерям і на обслуговування дітей до 6 млн. крб., з них 1, 2 млн. крб. – на виплату допомоги багатодітним сім’ям та одиноким матерям, 0, 6 млн. крб. – на сплату допомоги по вагітності і пологам, а також відшкодування витрат на предмети догляду за дитиною та її годування. В той же час важкі наслідки війни, обмеженість матеріальних можливостей, пріоритет розвитку важкої промисловості, зміцнення армії і військово-промислового комплексу не дозволяли протягом тривалого періоду добитися істотних результатів в соціальному розвиткові і організації повсякденного життя населення.

Наприкінці Великої Вітчизняної війни та після її закінчення для соціально-забезпечувального законодавства характерним було розширення кола матерів, які отримують допомогу, збільшення їх розмірів. Так, Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення вищого ступеня відзнаки – звання «Мати-героїня» і встановлення ордена «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства» від 8 липня 1944 р. було врегульовано порядок призначення і виплати державної допомоги одиноким матерям, розширено мережу соціальних установ, основним напрямком діяльності яких було надання соціальних послуг сім’ям з дітьми [25].