Міжнародні відносини у другій половині 1970-х - 1980-х років. 10 страница

ком в обробній промисловості, на яку припадало 70 відсотків американсько­го експорту, США відставали від Японії, ФРН і Франції. Якщо 1960 року кожен другий автомобіль, випущений у світі, був зібраний у США, то 1984 року світове виробництво автомобілів зросло в 2, 5 рази, але американським був лише кожен четвертий. До того ж Сполучені Штати на невійськові нау­ково-дослідні і конструкторські роботи виділяли 1, 5 відсотка від ВНП, тоді як її конкуренти - 2 відсотки. Додамо дефіцит державного бюджету, який склав на 1980 рік 74 млрд. доларів, та державний борг, що наближався до 1 трлн. доларів.

Зовнішньополітичні події - тегеранську історію з американськими за­ручниками і радянську окупацію Афганістану в грудні 1979 року - більшість американців також сприймали як приниження національної гідності. Краї­на опинилася на стратегічному перехресті. Все свідчило про необхідність нагальної розробки нової стратегічної лінії. її запропонувала республіканська партія, яка бачила вихід у неоконсерватизмі, зокрема, в його американсько­му варіанті -рейганізмі. Звернення до неоконсервативних рецептів еконо­мічного та соціального регулювання в різних західних країнах відбулося відносно синхронно і. безперечно, диктувалося в першу чергу внутрішніми факторами.

У США політика неоконсервативних контрреформ розпочалася у Кал­іфорнії за губернаторства Р.Рейгана. Саме в цьому штаті пройшли випробу­вання організаційні форми та ідеологічні рішення рейганізму, перенесені пізніше на всю країну. Колишнього каліфорнійського губернатора Р.Рейгана на парламентських виборах восени 1980 року було висунуто кандидатом на " посаду президента. Правління демократа Дж.Картера республіканському претендентові давало чимало підстав для критики. Щоправда, були мінуси і в Р.Рейгана, передусім - вік: йому виповнилося 69 років, у такому віці жодеі-із претендентів не став господарем Білого дому. По-друге, за каліфорнійсь­ким губернатором закріпилася репутація екстреміста, з цим були пов'язані побоювання, що він демонтує всі державні соціальні програми, вдасться де необдуманих кроків на міжнародній арені; нарешті, йому бракувало політич­ного досвіду, адже за плечима Р.Рейгана було лише два терміни на посаді губернатора. Проте претендент від республіканської партії виявив на вибо­рах колосальну енергію та працездатність. Він незмінно заявляв, що вира­жає інтереси не якогось одного класу, а всієї нації, проголосив себе архітек­тором нової республіканської партії, яка широко відчиняє двері перед вели­ким і малим бізнесом, мільйонами простих трудівників, білими і чорнимк співвітчизниками. Риторика його була майстерна: монополії привертав на свій бік обіцянками різко знизити податки на надприбутки, а дрібний бізнес переконував, що саме він є справжнім творцем багатств нації, нових техно­логічних ідей. Президент підгравав ідеології ультраправих, але засуджував

расизм і схиляв голову перед пам'яттю Мартіна Лютера Кінга. Ідеологічною основою єднання американців він вважав заповіти Дж.Вашингтона та А.Л­інкольна, які здобули для Америки вічні демократичні цінності.

Важливим компонентом президентських виборів у США є теледебати претендентів. У 1980 році вони відбулися на користь Р.Рейгана. Він постав перед виборцями гуманнішим і простішим. У наступ перейшов у останні хвилини, поставивши перед американцями такі зрозумілі їм питання: " Чи живете ви краще, ніж чотири роки тому? Чи легше вам придбати те, що ви хочете? Збільшилося чи зменшилося безробіття? " Ці запитання були не на користь Дж.Картера.

Результати виборів були такі:.із 160 млн. американців, що мали право голосу, 44 млн. проголосували за Р.Рейгана (76 млн. американців взагалі за­лишилися вдома); 40 млн. - за Дж.Картера. На чергових президентських виборах 1984 року громадяни США вдруге висловили довіру Р.Рейгану: та­ких було 54 млн. осіб. Його популярність і авторитет зросли того року до рівня таких видатних президентів Сполучених Штатів, як Д.Ейзенхауер, Дж.Кеннеді і навіть Ф.Д.Рузвельт.

Рональд Уілсон Рейган народився 6 лютого 1911 року в сім'ї зі скром­ними статками в містечку Тампіко (штат Іллінойс). Родина походила з Ірландії. У 10-річному віці дізнався, що його батько.- алкоголік. Це було причиною того, що сім'я Рейганів не затримувалася довго на одному місці. Мати, про­тестантка англо-шотландського походження, була авторитетом для сина, за­хоплювалася сценічним мистецтвом. Юний Ронні брав участь у виставах. У 14 років почав заробляти на хліб: розвозив молоко, працював будівельни­ком, рятувальником на річковому пляжі. У школі був " твердим середняч­ком", хоча мав феноменальну пам'ять. Систематичні заняття спортом зроби­ли його фізично розвиненим і привабливим. 1928 року Рейган вступив до коледжу, вивчав економіку, соціологію, був лідером на бігових і плавальних доріжках, на футбольному полі та в студентських спектаклях, очолював сту­дентську раду. Закінчив коледж з дипломом бакалавра суспільних наук та економіки. Після цього працював диктором на радіо, публікував у місцевій газеті статті на спортивні теми. 1937 року коментував бейсбольний турнір поблизу Лос-Анджелеса.Тоді ж відвідав Голлівуд і загорівся бажанням стати актором. Допомогла йому імпозантна зовнішність. У 26 років Рональд Рей­ган розпочав кінокар'єру в Голлівуді. Знявся у 54 фільмах, його герої - пере­важно коханці та ковбої. Сам він оцінював свої ролі скептично. Але актором став знаним і добре оплачуваним.

1942 року Р.Рейган пішов на військову службу, але медики визнали його непридатним для участі у бойових операціях через короткозорість. Дове­лось йому обмежитись озвучуванням військово-навчальних фільмів. У грудні 1945 року він звільнився з армії у званні капі гана й повернувся до Голлівуду.

Через два роки його обрали президентом профспілки гільдії кіноакторів. На цій посаді взяв участь у антикомуністичній кампанії - маккартизмі.

Після війни розпався його перший шлюб з акторкою; 1952 року -одру­жився вдруге і щасливо - з Ненсі Девіс, також артисткою.

З 1954 року Р.Рейган працює на телебаченні, завдяки чому стає відо­мим в усій країні.

За своїми суспільно-політичними поглядами він був демократом руз-вельтівського типу, але 1962 року оголосив себе республіканцем. Показово, що вже 1965 року група каліфорнійських бізнесменів створила організацію " Друзі Рональда Рейгана" й забезпечила йому участь у виборах губернатора Каліфорнії. Р. Рейган переміг свого опонента з великою перевагою, і був переобраний на цю посаду і 1975 року. (За такими показниками, як валовий внутрішній продукт, Каліфорнія поступалася тоді лише самим США, СРСР, ФРН, Японії та Франції.)

Восьмирічна губернаторська діяльність висвітлила такі риси характе­ру і стиль роботи, як оптимізм, упевненість у своїх силах, прагматизм, умі­ння виділяти пріоритети й знаходити компроміси, політична інтуїція. Мав він ораторський хист, його виступи завжди ідентифікувалися з американсь­кими цінностями і традиціями. Все це імпонувало і його підлеглим і ши­рокій громадськості.

Першу спробу перебратися до Білого дому Р.Рейган зробив 1976 року, але тоді переміг демократ Дж. Картер.

Зусиллями преси, радіо і телебачення, як американських, так і зарубіж­них, склався негативний політичний імідж Р.Рейгана як особистості неви­разної, інтелектуально поверхової, а в державних справах - байдужої і ліни­вої. Це не відповідає реаліям. Бо як же тоді ця людина двічі перемагала на президентських виборах? Як увійшла до до числа найпопулярніших прези­дентів США XX століття.

Успішна діяльність Р.Рейгана на президентській посаді значною мірою пояснюється особливостями американської системи виконавчої влади, підбо­ром співробітників, поєднанням колективного та індивідуального підходів у розв'язанні державних проблем. Рейган не займався дрібними поточними справами (як, наприклад, Дж.Картер), натомість концентрував увагу на пи­таннях стратегічних, що, власне, й має робити політик такого рангу. Він ото­чив себе професіоналами високого класу (віце-президент Дж.Буш, керів­ники управління адміністрацією Дж. Бейкер, К.Уайнбергер, Дж. Шульц), довіряв колективній думці, виявляв твердість при реалізації рішень.

" Програма оздоровлення" адміністрації Р.Рейгана. Економічна пол­ітика (" рейганоміка") нової республіканської адміністрації була сформульо­вана 1981 року у програмному документі, що дістав назву " Новий початок для Америки. Програма економічного відновлення". Серед основних засобів

та механізмів реалізації цієї програми пропонувалися такі: вільне, нічим не обмежене, підприємництво, підтримка дрібного бізнесу, скорочення " вели­кого уряду" та обмеження економічної функції держави, пільги для стиму­лювання приватного капіталу (зниження податків), збалансування федераль­ного бюджету, зміцнення долара та зниження темпів інфляції, зменшення державних витрат, особливо на нераціональні соціальні програми, стиму­лювання інвестицій у нові технології, науку й техніку.

Концепція " економіки пропозиції", яку традиційно сповідували респуб­ліканці, набрала завершеною вигляду і практичного втілення саме у роки президентства Р.Рейгана. Вільний ринок і вільну конкуренцію він оголосив як найбільш надійний засіб забезпечення економічного зростання, відтво­рення і розподілу робочої сили. Державне ж регулювання, на його думку, повинне лише забезпечувати сприятливі умови для цієї конкуренції. Суттєве зниження податків на бізнес сприяло активізації підприємницької діяльності, створенню мільйонів нових робочих місць, зменшенню безробіття. Вищи­ми стали показники американської промисловості на світовому ринку. Уряд Рейгана відповідно до монегаристської концепції зменшив " уприскування" грошей в обіг, що призвело до різкого зниження інфляції (з 18 відсотків на­передодні приходу Рейгана до влади до 3, 5-4 відсотків у роки його правлін­ня).

Щоправда, концепції " економіки попиту" та " економіки пропозиції" при їхній зовнішній несумісності репрезентували насправді дві взаємодо­повнюючі стратегії державного впливу на економіку. Стратегія " економіки пропозиції" виступала як знаряддя економічного зростання, яка збагачує заможні верстви, а " стратегія попиту" зарекомендувала себе як засіб пере­розподілу національного доходу з метою розширення купівельної спромож­ності основної маси населення. Зворотною стороною стратегії " економіки попиту" було збільшення бюджетного дефіциту і зниження можливостей при­ватнокапіталістичного нагромадження, в результаті чого у відповідний мо­мент знову довелося повертатися до " економіки пропозиції".

В ході економічної реструктуризації 1980-1990-х років у США було закрито багато неконкурентноздатних підприємств і дано потужній поштовх до розвитку високотехнологічнпх галузей. Про масштаби реструктуризації свідчать такі цифри: було ліквідовано 48 млн. старих робочих місць і ство­рено 73 млн. нових. Тільки за перший термін президентства Р.Рейгана ви­никло 600 тисяч нових фірм, що вдвічі переважило їхню кількість за 10 по­передніх років. На 1988 рік безробіття виявилося на найнижчому рівні за останні сім років і становило 6 відсотків.

Адміністрація 40-го американського президента розробила цілу низку заходів " неопротекціонізму". тобто захисту внутрішнього ринку від напли­ву іноземних товарів. Тільки и І півріччя 1985 року в палату представників

■ ' 107

конгресу було внесено 300 законопроектів протекціоністського характеру.

Науково-технічна перевага США у 1980-1990-х роках стала безпереч­ною, їм належало 40 відсотків усіх світових інвестицій на комп'ютериза­цію; комп'ютерів у цій країні на одного працюючого було в кінці XX сто­ліття в шість разів більше, ніж у Західній Європі чи Японії.

Адміністрація Р.Рейгана здійснювала жорстку антипрофспілкову пол­ітику. У 1981 році заборонено у зв'язку зі страйком професійну спілку аві-адиспетчерів. Внесено деякі зміни до іміграційного закону Маккарена-Уол-тера, прийнятого у 1952 році (нагадаю, що за цим законом бралися відбитки пальців, обмежувався в'їзд до США людей, запідозрюваних у комуністичній діяльності). З часу прийняття закону і по 1980-і роки понад ЗО тисячам іно­земців було заборонено в'їзд до США (серед них були Грем Грін, Альберто Моравіа, Габріель Гарсіа Маркес). За даними американської преси, в елект­ронній пам'яті комп'ютера зовнішньополітичного відомства США зафіксо­вано прізвища 40-50 тисяч осіб, в'їзд яких до США був небажаний.

Необхідно наголосити на тому, що різке зменшення у США кількості профспілок - це стійка тенденція. Так, у 30-50-х роках XX століття членами профспілок було до 35 відсотків робітників, у 80-х - лише 20, а у другій половині 90-х - 15 відсотків. Одна із причин цього процесу полягає в тому, що конфлікт робітничого класу та капіталу набирав латентного характеру, оскільки " білокомірцевий" пролетаріат інтегрувався в середній клас і поз­бувся радикалізму. Сучасна соціальна напруга в американському суспільстві спричинюється переважно не класовим, а расово-етнічним фактором.

Типова аргументація та атаки Р.Рейгана на концепцію " держави загаль­ного добробуту" зводяться до такого: збільшення державних витрат веде до гальмуючої інфляції та дорожнечі; підвищення державних податків на до­ходи бізнесу -до падіння підприємницької активності і зрештою до економ­ічної стагнації та безробіття; державна допомога малозабезпеченим та бідним сім'ям нівелює у цих людей здатність до " самовиживання", а, отже, веде до деградації особистості; гарантована соціальна допомога спричиняє зло­чинність, оскільки в індивідума в умовах " держави загального достатку" формується переконання, що йому суспільство завинило, а він нічим йому не зобов'язаний.

Щоправда, президент США зумів зіставити свої світоглядні засади з реальним життям та його потребами. Він часто поступався принципами, вміло балансував між різними соціально-політичними інтересами, чим викликав невдоволення правих консерваторів.

Передовсім необхідно підкреслити, що прогнозоване різке скорочення соціальних витрат за роки президентства Рейгана не сталося. Власне, відбу­лася деяка корекція та уніфікація 83 федеральних соціальних програм. Так. були зменшені витрати на медичну допомогу, на виплати і підтримку безро-

бітних. Термін виплати грошової допомоги безробітним скоротився з 65 тижнів до 39 (допомога безробітним у США - це повна, або 3/4 зарплати); 5 млн. американців частково або повністю втратили право користуватися про­довольчими картками.

Воднораз Рейган підписав понад 100 інших соціальних програм - вони були уніфіковані і більшість їх передано у відання штатів. Як і раніше, 34 млн. американців отримували державну допомогу, яка складала до 60 відсотків федерального бюджету, а це 850 млн. доларів

Пріоритетним у державних соціальних програмах і надалі було забез­печення людей похилого віку. Тільки за першу половину 1980-х років їхні доходи зросли з 9, 5 до 15 відсотків. 1991 року було визначено нову мінімаль­ну погодинну зарплату в 4, 5 долара (у 1938 році - 25 центів). Загалом соц­іальна структура американської-о суспільства наприкінці 1980-х років мала такий вигляд: найнижча верства з річним доходом в 25 тисяч доларів склада­ла 30 відсотків населення; до середньої верстви належало 60 відсотків осіб, щорічний прибуток яких складав від 25 до 100 тисяч доларів; 10 відсотків американців належали до верхнього прошарку, їхній щорічний дохід пере­важав 100 тисяч доларів. При цьому третина афроамериканського населен­ня поповнила ряди середнього класу.

Зовнішня політика адміністрації Р.Рейгана. Якщо внутрішня пол­ітика 40-го президента США мала в цілому прагматичне спрямування, то зовнішня видається більш заідеологізованою. Він послідовно і рішуче відсто­ював американські інтереси на міжнародній арені. Його обіцянки поверну­ти Америці втрачені позиції, відвоювати виняткове місце у світі були попу­лярними, вони пожвавили патріотичні почуття, сприяли відродженню " мо­рального духу" нації. Зовнішня політика Р.Рейгана була антирадянською, про-ізраїльською і спрямована на атлантичну співпрацю та солідарність. У зовн­ішньополітичній діяльності президента Рейгана варто розрізнити два пері­оди (відповідно до термінів президентства): 1981-1984 роки -час різкої кон­фронтації з СРСР, курсу на військову перевагу США у світі, домінування силових методів у розв'язанні міжнародних конфліктів, дії " доктрини Рейга­на" - " доктрини неоглобалізму" - тобто протистояння з СРСР у будь-якому куточку планети; 1985-1989 роки - період пошуку шляхів для виходу із пол­ітики глобального протистояння з СРСР, нормалізації стосунків з СРСР, підпи­сання кардинальних договорів щодо ядерного роззброєння.

Під час президентських кампаній 1976 і 1980 років складалося вра­ження, що Р.Рейган є абсолютним противником переговорів з СРСР щодо співпраці та скорочення стратегічних озброєнь. Широко відомимі його ха­рактеристики Радянського Союзу, як " імперії зла", " держави монстрів", " держави безбожного комунізму". Красномовні і його висловлювання про ймовірність локальної ядерної війни. Однак, ставши 40-м президентом США.

він виявився прагматиком та реалістом.

Іноді перший термін президентства Р.Рейгана називають роками втра­чених можливостей у царині американо-радянських відноси. Якщо у 1970-і роки між США та СРСР було укладено кілька десятків різноманітних угод, то у 1981-1984 роках -лише дві: 1) про вдосконалення прямого телефонно­го зв'язку між Вашингтоном та Москвою; 2) про закупівлю Радянським Союзом у США фуражного зерна (17 млн. тонн вартістю 2 млрд. доларів). Водночас американський уряд здійснював тиск на своїх західноєвропейсь­ких партнерів щодо обмеження торгівлі з СРСР. 1982 року США заборони­ли дочірнім фірмам у Європі, які працювали за американськими ліцензіями, продавати свою продукцію в СРСР. Зауважимо, що Радянський Союз давав підстави для конфронтаційної позиції з боку США (окупація Афганістану, розміщення ракет середньої дії у країнах Східної Європи, польські події 1980 - 1981 років). У серпні 1983 року радянський винищувач збив над терито­рією СРСР цивільний пасажирський літак південнокорейської авіакамианії з 269 пасажирами на борту (в тому числі 60-ма американцями). У ці дні у США прокотилася хвиля протестів проти вандалізму Москви, обурені аме­риканці палили перед ООН радянські прапори, розбивали вітрини магазинів, які торгували радянськими товарами. Чимало громадян і політиків вимага­ли від президента країни рішучих дій.

Проте вже наприкінці 1983 року Р.Рейган заявив, що дотримуватиметься, з одного боку, політики переговорів з Радянським Союзом, з другого - наро­щування виробництва нової зброї. Щодо другого пункту своєї заяви амери­канський президент був послідовним.

Програма модернізації американських ядерних озброєнь, вартість яких оцінювалася в 180 млрд. доларів, передбачала завершення будівництва міжконтинентальних ракетних систем MX, випуск 100 стратегічних бомбар­дувальників та підводних човнів " Трайдент", вдосконалення радарно-супут-никової системи попередження ядерного удару, продовження наукових по­шуків з метою виведення ядерних оборонних засобів у космос.

У березні 1983 року у своєму виступі по телебаченню, який дістав назву " Промова про зоряні війни". Р.Рейган наголосив на необхідності " стра­тегічної оборонної ініціативи" (СОІ), тобто розгортання у космосі системи протиракетної оборони, яка здатна знищувати балістичні ракети ворога в момент їх запуску або в польоті. СОЇ здобула підтримку низки західноєвро-. пейських партнерів США.

У жовтні цього ж року США під приводом можливого державного перевороту і виникнення загрози життю американських громадян (студентів-медиків) висадили десант морських піхотинців на о.Гренаду. Тут з допомо-

гою СРСР споруджували аеродром із злітною смугою в 3 км. Реакція амери­канців була ейфористичною. Тоді ж почалося розміщення в Західній Європі 572 американських ракет-носіїв ядерної зброї.

^v Проте вже в кінці 1984 року Р.Рейган зробив офіційну заяву про перс­пективи розвитку американо-радянських відносин: США, на думку прези­дента, досягли такого рівня, коли готові вступити в переговори з СРСР. Він виділив три основні вузлові проблеми у стосунках з СРСР: 1) відмова від використання сили і погрожування силою у розв'язанні міжнародних конфліктів; 2) скорочення світових запасів зброї; 3) налагодження більш про­дуктивних робочих відносин між обома країнами.

Причина такого різкого повороту була очевидною: 1984 рік - рік черго­вих президентських виборів. Військова конфронтація двох наддержав хви­лювала американську спільноту. Справжній же поворот у американо-радянсь­ких стосунках відбувся після 1985 року, коли генсек КРПС М.Горбачов про­голосив так звану " перебудову". Відтоді відбулося п'ять зустрічей Р.Рейгана М.Горбачова. Перша у листопаді 1985 року у Женеві була свого роду зустр-іччю-знайомством. Але керівники обох держав підписали заяву про те. що у ядерній війні не може бути переможців і альтернативи мирному співіснуван­ню немає. Наступні зустрічі -у жовтні 1986 року в Рейк'явіку; в грудні 1987 року - у Вашингтоні, яка ознаменувалася підписанням Договору про повну ліквідацію ракет середньої та малої дії (від 500 до 5, 5 тисяч км) та їхніх пускових установок, додаткових споруд і обладнання. Мова йшла про ліквіда­цію двох класів ракетно-ядерного озброєння СРСР та США. 1 червня 1988 року договір набрав юридичної сили.

1990 року американський президент з дружиною прибув з офіційним візитом до Москви. Цього ж року сторони розпочали переговори про своро-чення звичайних озброєнь у Європі, які завершилися підписанням відповід­ного договору. Безпосереднім результатом американо-радянських переговорів стало розширення співпраці обох держав у торгівлі, космосі й науці, надан­ня американської допомоги Вірменії, що постраждала від землетрусу.

" Поміркований курс" Дж. Буша (1989-1993 роки). Своєрідність пре­зидентських виборів 1988 року полягала в тому, що вони по-суті перетвори­лися у всенародний референдум американців щодо статусу-кво рейганівсь-кої моделі управління державою. Так само вперше за останні 40 років теза про радянську воєнну заірозу не стала головною темою передвиборних де­батів у США, як і питання про негаразди в економіці через сприятливу еко­номічну кон'юктуру. яку залишив Р.Рейган своєму спадкоємцю. Обидва пре­тенденти - від республіканців Дж.Буш - віце-президент у рейганівській ад­міністрації та від демократичної партії М.Дукакіс - колишній губернатор штату Массачусетс - зосередилися передовсім на соціальних та морально-етичних проблемах (зміцнення інституту сім'ї, скасування смертної кари.

доступність для всіх соціальних послуг, заборона абортів, боротьба з нарко­манією). Чимало залежало від особистих якостей претендентів, симпатій виборців. Вразливим місцем у передвиборній боротьбі для претендента від демократичної партії були його сімейні проблеми. Дж.Буша американці добре знали, як віце-президента. Він мав славу " свого хлопця", відповідну роль зіграли тут короткі телевізійні кліпи: Буш у колі родини, з онукою, з падчер­кою свого сина тощо.

Треба відзначити активну участь Дж.Буша в діяльності адміністрації Рейгана як віце-президента. Відомо, що за Конституцією США посада віце-президента передбачає спадковість повноважень на випадок звільнення пре­зидентської посади. Він також головує в сенаті і бере участь у голосуванні, якщо голоси сенаторів поділяються порівно. Проте історично склалося так, що статус віце-президента США визначається не тільки статтями Консти­туції, а й залежить від президента і в кожній конкретній ситуації може бути різним. Президент може доручити своєму заступникові важливі та відпові­дальні справи і, навпаки, має право тримати його на віддалі від урядових заходів.

Виконання Бушем своїх обов'язків упродовж двох термінів (рідкість в історії США!) засвідчує важливу роль, яку вій відігравав в адміністрації. Ще до вступу на посаду віце-президент уклав з Рейганом угоду про характер своєї діяльності. Відповідно до цієї домовленості він на регулярних особис­тих зустрічах з президентом міг висловлювати свою точку зору з будь-яких питань внутрішньої та зовнішньої політики. Окрім цього, йому надавали копії конфіденційних документів, які були у розпорядженні президента, а також дозволялося бути присутнім на всіх нарадах, які відбувалися у Білому домі, що робило його одним з найвпливовіших осіб у найвищих коридорах влади. Дж. Буш очолював низку урядових комісій, керував групою співробіт­ників Білого дому, яка займалася розблокуванням міжнародних конфліктів. Він виконував роль своєрідного координатора (часто і арбітра) у процесі вироблення і погодження рішень між Радою національної безпеки, Міністер­ством оборони і держдепартаментом. Віце-президент користувався знач­ним авторитетом в американських політичних колах.

На посаді віце-президента Дж.Буш уник помилок, уміло примножував ряди своїх прихильників серед виборців та політиків і тому наприкінці дру­гого терміну президентства Р.Рейгана в очах мільйонів американців став майже єдиною можливою кандидатурою для зайняття Білого дому. Лояльність до Р.Рейгана, свого колишнього політичного суперника, а пізніше патрона і соратника, забезпечила Бушу його активну підтримку в ході виборчої кам­панії. Все це разом узяте вирішило політичну долю Дж.Буша, його було обрано 41-м президентом США. Свої голоси йому віддали 54 відсотки ви­борців, Дукакісу - 46.

Джордж Герберт Уолкер Буш народився 12 червня 1924 року в м. Мілтон (штат Массачусетс), у заможній родині. Його батько Прекотт Шелдон Буш-був шанованим банкіром, з 1952 по 1963 рік-сенатором. Мати Дороті Уокер походила з багатого нью-йоркського видавничого клану. Джордж виховував­ся в аристократичній обстановці. Разом з тим у родині панували строгі, май­же суворі правила: постійна праця, скромність і особиста чесність. Джордж відвідував академію Філіпса в Андовері - один з найпрестижніших навчаль­них закладів на східному узбережжі. З 1942 по 1945 рік служив доброволь-.-цем у військово-морській авіації США - літав на бомбардувальнику. У 18 років Дж. Буш, один з найкращих пілотів ВПС США, вже був нагороджений орденом і трьома бойовими медалями. Після війни навчався у престижному Йєльському університеті і був одночасно капітаном університетської бейс­больної команди.

Ще 1945 року одружився з Барбарою Пірс, а 1948 року подружжя пе­реселилося у Техас. Родина розрослася: у ній - чотири сини і донька, десять онуків. Ділову кар'єру Дж.Буш розпочав у нафтовій кампанії. 1953 року він заснував власну нафтобурову компанію. У Техасі почалося його сходження на політичний Олімп: спочатку брав участь в акціях місцевої організації республіканської партії; згодом продав своє підприємство і повністю пере­ключився на політичну діяльність. Упродовж 1966-1971 років вш - конг­ресмен; 1971-1972 років — голова національного комітету республіканської партії; 1973-1974 років - представник ЄНІ А в ООН; 1974 - 1975 років - на дипломатичній службі у Китаї; 1976-1977 -директор Центрального розві­дувального управління; нарешті, з 1982 по 1989 рік - віце-президент США в адміністрації Р.Рейгана. Таким чином, Дж.Буш досконало вивчивши політич­ну систему США, набувши досвід дипломатичної, політичної і партійної ро­боти, був цілком підготований до виконання функцій президента США.

Зайнявши Білий дім, 41-й президент США оточив себе людьми, схожи­ми на нього: поміркованими, врівноваженими і професійними політиками. Але несподівано виявилася одна з рис нового президента, він не мав яскра­вого лідерського хисту Не було в нього даних, щоб наелектризовувати, моб­ілізувати громадськість чи тим більше маніпулювати нею. Основний прин­цип діяльності Буша, особливо у внутрішній політиці, можна сформулювати так: " Головне - жодних різких рухів". І як переконаний консерватор, 41-й американський президент не відзначався кипучою діяльністю.

У спадщину від Рейгана він отримав і проблеми: дефіцит бюджету, дер­жавні борги і банкрутство ряду банків, які збагатилися у роки буму на зрос­танні цін на землю і житло. Загалом результат внутрішньої політики Дж.Бу­ша скромний: були прийняті закони про охорону навколишнього середови­ща та допомогу інвалідам. Не виконав він однієї із своїх передвиборних об­іцянок - не підвищувати старих і не запроваджувати нових податків. Зага-

лом економічна політика і економічний розвиток були ахіллесовою п'ятою для адміністрації Дж.Буша: вони переживали застій, зовнішньоторговель­ний дефіцит, передусім з Японією, продовжував зростати і число безробіт­них збільшилося на 3 млн. осіб. Це, власне, коштуватиме 41-му американсь­кому президентові повторного обрання у 1992 році.

Улюбленим заняттям " Поипі" (скорочене ім'я Дж.Буша) була зовнішня політика. Можливо, йому трохи пощастило. Розвал комуністичної системи у СРСР та Східній Європі дав американським лідерам унікальний шанс, і вони скористалися ним, щоб міцно ввійти в історію. Сорок перший президент не дуже вірив у миролюбство більшовицьких Рад, але підписав дві угоди щодо обмеження озброєнь — СТАРТ-1 і СТАРТ-2 (1991 та 1993 pp.). Глава Білого дому узяв активну участь у процесі об'єднання Німеччини 1990 року.

Під час панамської кризи Дж.Буш намагався вплинути на генерала Ан-тоніо Мануеля Норьегу, але той не пішов на жодні поступки, і тоді у грудні 1989 року президент США віддав наказ про вторгнення до Панами. Генера­ла Норьегу було захоплено в полон, вивезено до Сполучених Штатів і, зви­нувачено у зв'язках з терористами та наркобаронами, засуджено.