Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Номіки, економічного дива та міжнародної співпраці (1960-1975 роки). 12 страница






Після краху режиму Чаушеску в Румунії гостро лунало гасло " вкрали революцію" у зв'язку з тим, що Іон Ілієску і " другий ешелон" комуністич­ної номенклатури, яка прийшла до влади, не спромоглися на радикальні пол­ітичні та економічні реформи. Натомість творили в Румунії сурогат перебу­дови: країна топталася на місці, розрослася корупція, падав життєвий рівень населення.

У листопаді 1996 року відбулися чергові президентські та парламентські вибори. Перемогу в обох випадках здобула опозиційна Демократична кон­венція (ДФНП, який назвав себе " Партією соціальної демократії", перей­шов в опозицію). Президентом було обрано Еміля Константинеску, юриста за освітою. За нього проголосувало 55 відсотків виборців. Народився він 19 листопада 1939 року в м.Тігін (нині м. Бендери в Республіці Молдова). Коли весною 1940 року СРСР висунув Румунії ультиматум - віддати Бессарабію, батьки президента, зібравши свої небагаті пожитки, і подалися за Прут. Е.Кон-

. 373


стантинеску - відомий вчений, доктор наук у галузі'мінералогії, автор бага­тьох наукових праць. З 1992 року - ректор Бухарестського університету.

Ще 1990 року Е.Констатинеску, будучи безпартійним, очолив опо­зиційні громадські організації - " Університетську солідарність" та " Громадсь­кий альянс", які 1991 року об'єдналися в Демократичну конвенцію, до якої ввійшли націонал-цараністи. Під час виборів 1996 року активно розігрува­лася " територіальна" карта (йшлося про приєднання до Румунії Бессарабії).

2 червня 1997 року у місті Констанца (Румунія) президент України Л.Кучма та президент Румунії Е.Констинтинеску підписали Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, який заклав надійні міжнародно-правові підвалини для подальшої розбудови співпраці між двома державами і народами.

Таким чином, у листопаді 1996 року до влади в Румунії прийшли праві консервативні партії. Своє правління вони розпочали під гаслами боротьби із " залишками комунізму" та реставрації довоєнних принципів у сфері при­ватної власності. В їхній діяльності взяв гору ринковий фетишизм. Було зроб­лено ставку на прискорену вестернізацію країни, її інтеграцію в Європейсь­ке економічне товариство та НАТО. Така політика виявилася для Румунії новим ринковим шоком, який зруйнував тендітну макроекономічну рівнова­гу, якої було досягнуто у попередні роки. Загалом на час реформ, незважаю­чи на те, що приватний сектор домінував (60 відсотків ВВП), відчутною ста­ла деіндустріалізація (скорочення промислового виробництва на 56 відсотків), падіння майже в 2 рази життєвого рівня румунів, які на президентських ви­борах восени 2000 року знову віддали перевагу І.Ілієску та його Партії соц­іальної демократії.

3. Угорщина

Період " народної демократії" (1944-1948 pp.). Великі територіальні придбання, отримані з допомогою Німеччини шляхом Віденських арбітражів, визначили врешті-решт статус Угорщини в роки другої світової війни як со­юзника антикомінтернівського блоку. Хортистському режиму вдалося напе­редодні і в роки війни консолідувати націю, домогтися її лояльності та підтримки. Звідси маємо слабкість, або навіть відсутність антифашистсько-горуху Опору. Компартія була розгромлена, загнана у глибоке підпілля, ча­стина комуністів емігрувала до СРСР. Щоправда, доля угорських емігрантів у Радянському Союзі виявилася трагічною. Сталін знищив більше угорців, ніж їх загинуло в угорських тюрмах за хортизму.

Наближення Червоної армії до угорських кордонів підштовхнуло хор-тистське керівництво до пошуку альтернативних союзників. Ці спроби були попереджені німецькими військами, які в березні 1944 року окупували Угор­щину, внаслідок чого ставлення різних угорських політичних сил до Німеч-


чини набрало негативного відтінку. Це засвідчили також спроби М.Хорті налагодити восени 1944 року контакти із Заходом та СРСР. 15 жовтня 1944 року він оголосив про вихід Угорщини з війни, укладення перемир'я з дер­жавами антигітлерівської коаліції. Проте того ж самого дня угорські фаши­сти на чолі з Ференцом Салаші з допомогою гітлерівських сил здійснили державний переворот. М.Хорті примусили зректися регентства і вивезли до Німеччини, де утримували до квітня 1945 року. Згодом угорський регент перебрався до Португалії.

У жовтні 1944 року зазнав невдачі план організації загальнонаціональ­ного антифашистського повстання, яке передбачало взаємодію з частинами ЧА і проголошення незалежної демократичної Угорщини.

Радянська Червона армія приступила до звільнення угорської території зі сходу та з півдня. Гітлерівська пропаганда лякала угорців, називаючи ра­дянські війська " червоним страхіттям", " червоним дияволом". В цьому була левова доля правди, оскільки в міру просування угорською територією роз­гортали свою діяльність підрозділи НКВС, почалися арешти угорців, які мали німецькі прізвища, депортації чоловічого населення, що, за деякими дани­ми, сягали 40-60 тисяч осіб.

В лютому 1945 року радянські війська здобули столицю Будапешт, а у квітні - всю Угорщину.

У зайнятому Червоною армією м. Сегеді ще у листопаді 1944 року був створений з ініціативи Москви Угорський національний фронт незалежності (УНФН), до якого ввійшли комуністи, соціал-демократи, партія дрібних сільських господарів (ПДСГ), національно-селянська (НСП) та буржуазно-демократична (БДП) партії, профспілки. Фронт, у свою чергу, ініціював у східних районах Угорщини, контрольованих ЧА, вибори до Тимчасових на­ціональних зборів (парламенту) Співвідношення місць у цьому маріонетко­вому парламенті було на користь комуністів, яким належало 72 мандати, ПДСГ-55, СДП-38, НСП-16, БДП-12, так званим " вільним" профспілкам - 19, безпартійним - 19. Перше засідання тимчасового парламенту відбуло­ся 21 грудня 1944 року у м. Дебрецені. Наступного дня на його основі був утворений Тимчасовий національний уряд з 3 комуністів, 2 - соціал-демок­ратів, 2 членів ПДСГ, 1- НСП, 4-х колишніх високопоставлених хортистів. Один із них Бела Міклош - генерал угорської армії, який в останній період війни виступив проти гітлерівців та салашистів, очолив уряд. Входження хортистів до урядової коаліції мало на меті надати їй загальнонаціонального характеру.

Новий уряд підписав 28 грудня 1944 року перемир'я з СРСР, а 20 січня наступного року оголосив війну Німеччині. Тоді ж була створена Союзна контрольна комісія, яка здійснювала контроль над виконанням умов пере­мир'я та налагодженням господарського і суспільно-політичного життя в


країні.

Угорщина за роки війни зазнала великих людських втрат: загинуло 600 тисяч осіб, їй було завдано значної матеріальної шкоди: 90 відсотків про­мислових підприємств лежали в руїнах, підірвано майже всі залізничні мос­ти. Упродовж 1941-1945 років втратила 40 відсотків свого національного багатства.

Відбудовчі роботи супроводжувалися широкою демократизацією гро­мадського життя: відновили свою діяльність практично всі довоєнні партії, окрім фашистських та профашистських.

Найчисельнішою опозиційною партією була Партія дрібних сільських господарів (восени 1945 року нараховувала 700 тисяч членів). Вона була го­могенною за своїм складом - 80 відсотків її членів репрезентували селян­ство, добре була представлена молодь. ПДСГ відстоювала антифашистські і антикомуністичні гасла, орієнтувалася на будівництво у країні західної лібе­ральної моделі і діяла під гаслом " Бог, батьківщина, приватна власність". її очолював Ференц Надь.

Буржуазно-демократична партія віддзеркалювала інтереси міської се­редньої та дрібної буржуазії, ліберальної інтелігенції. Восени 1945 року на­раховувала 50 тисяч осіб. Ці партії складали правий спектр угорських пол­ітичних сил.

До лівого крила належали: Угорська комуністична партія, чисельність якої зросла з 2, 5 тисяч у жовтні 1944 року до 30 тисяч в лютому 1945 та 150 тисяч в травні цього ж року; Угорська соціал-демократична партія (300 ти­сяч членів), ліве крило якої виступало за співпрацю з комуністами; Націо­нально-селянська партія (утворена 1939 року) чисельністю в 170 тисяч осіб уособлювала інтереси незаможного селянства, частина її членів виступала за націоналізацію землі, обмеження великого капіталу та союз з комуніста­ми.

Перші заходи Тимчасового уряду мали загальнонаціональний та де­мократичний характер. Такою була і аграрна реформа, проголошена декре­том від 18 березня 1945 року. На той час 53 відсотки угорців жили в сільській місцевості. Відповідно до березневого декрету здійснювалася конфіскація земель зрадників, керівників нілашистського руху, націонал-соціалістичної партії, інших фашистських організацій, воєнних злочинців; поміщицькі зем-леволодння, що перевищували 50 га, відрізалися за відповідну компенса­цію; господарства в 200 і навіть 300 хольдів (40-60 га) залишалися недотор­канними за умови, що їхні власники брали участь в антифашистському русі Опору; за одержану землю селяни сплачували викуп упродовж 10-20 років. Загалом велике землеволодіння в Угорщині було ліквідоване. 1, 6 млн. га зе­мель розподілили між селянами (640 тисяч господарів); 1, 3 млн. га - пере­дано до державного фонду.


Приблизно з літа 1945 року, після того як було виконано більшу части­ну завдань загальнонаціонального характеру (демократизація громадського життя, аграрна реформа), дороги ліберальних та робітничих партій розійш­лися.

Про реальне співвідношення політичних сил в Угорщині засвідчили парламентські вибори, які відбулися в листопаді 1945 року. На відміну від Польщі, Румунії та Болгарії, угорські вибори були майже вільні. Праві партії перемогли: лише ПДСГ завоювала 57 відсотків голосів виборців, тоді як компартія - 17, соціал-демократи - 17, НСП - 7 відсотків. Успіх правих на парламентських виборах призвів навіть до визнання Угорщини Сполуче­ними Штатами та Великобританією. Слід наголосити, що присутність в Угорщині радянських військ з самого початку забезпечував місцевим кому­ністам неспівставний їхній чисельності і вазі політичний вплив у суспільстві. З допомогою ЧА вони заволоділи ключевими позиціями в політиці, захопи­ли силові структури, які використовували не тільки для підтримки порядку і зовнішнього захисту держави, але й для методичного і послідовного витіс­нення та фізичного знищення небажаних їм політиків та демократичних партій. У цих умовах силові органи і особливо політична поліція ставали важливим фактором у політичній боротьбі за владу, вони кардинально впли­вали на розв'язання питання " хто кого? ", розгорнувши проти демократич­них партій та їхніх лідерів, представників церкви кампанію дискредитації, судового переслідування тощо. У самій компартії також точилася боротьба між тими комуністами, які пройшли у роки другої світової війни комінтерн­івський вишкіл (" москвичами"), та тими, хто перебував в Угорщині і діяв підпільно (" підпільниками").

Саме під тиском радянського окупаційного командування угорські ко­муністи отримали у новому уряду посади віце-ирем'єра та силове мінстер-ство (внутрішніх справ). За даним сценарієм будуть розгортатися події в інших східноєвропейських країнах. Уряд очолив один із лідерів ПДСГ Зол-тан Тілді. Найвагоміша акція новго уряду стосувалася скасування монархії і проголошення в Угорщині 1 лютого 1946 року республіканського ладу. Пер­шим президентом Угорської республіки було обрано Золгана Тілді, а пре­м'єром - Ференца Надя (ПДСГ).

В цих умовах комуністи розробляють власний сценарій захоплення вла­ди: 1. Весною 1946 року шляхом інтриг та обіцянок створюють Лівий блок, який складався з комуністів, лівих соціал-демократів, НСП, профспілок; 2. В грудні 1946 року органи внутрішньої безпеки, очолювані комуністами, виявили " антирадянську змову", до якої було причеше вище державне кері­вництво Угорщини, - прем'єр-міністр Ф.Надь та голова парламенту Бела Варга (перший знаходився за кордоном і вже не повернувся на батьківщину, Б.Варзі вдалося своєчасно виїхати з країни); 3. Упродовж 1945-1946 років


відбулися судові процеси над керівниками угорської фашистської партії та колабораціоністами; 4. Далі - арешти в ПДСГ, одного з її лідерів Белу Кова­ча було відправлено 1947 року у радянський Гулаг, інших організаціх, що її підтримували, чистка від членів цих партій в державних установах.

В нових умовах, в серпні 1947 року, відбулися нові парламентські ви­бори. Лівий блок завоював 203 депутатські мандати, що складало 50 відсотків місць у законодавчому органі (з 411 місць). Так само в умовах репресивних заходів ліве крило ПДСГ (68 мандатів) приєдналися до урядового Лівого блоку. Комуністи отримали і тепер меншість голосів - всього 22 відсотка голосів. Опозиція (шість партій) завоювала 140 мандатів.

Після тритижневої дискусії було сформовано новий уряд, в якому по­сади віце-прем'єра і чотирьох міністерств залишилося за комуністами, за ПДСГ- прем'єра і трьох міністерств, за СДП -другого віце-прем'єра і трьох міністерств, за НСП - двох міністерств.

1947-1948 роки стали роками " перелому". Були витіснені з політично­го життя або розпущені опозиційні партії. В цих же роках прийнято закони про націоналізацію банків та промислових підприємств. Весною 1948 року до державного сектору перейшли підирємства з числом працюючих в' 100 осіб, 1949 року - з кількістю в 10 працівників. Директорами націоналізова­них заводів та фабрик призначали комуністів. Союз угорських промисловців оголосив саморозпуск. Власникам конфіскованих підприємств надавалася компенсація у вигляді робочого місця. В червні 1948 року були об'єднані -за вказівкою Москви - компартія та соціал-демократична партія в єдину Угорську партію трудящих, яку очолив Матіяііі Ракоші. В серпні наступного року прийнято Конституцію Угорської Народної Республіки.

Таким чином, встановлення в Угорщині влітку 1948 року диктатури пролетаріату фактично призвело до припинення діяльності всіх демократич­них партій і утвердження комуністичного єдиновладдя. Угорська партія тру­дящих стала єдиною політичною силою країни. Партія комуністів заволод­іла ще на етапі народної демократії (1944-1948 років) силовими структура­ми - міністерством оборони, внутрішніх справ, політичною поліцією (орга­ни держбезпеки). Ці органи перетворилися у своєрідну " державу у державі", які контролювали всі сфери життя суспільства. На вершині владної пірамі­ди, як і в СРСР, стояв генеральний секретар партії, якому підкорялися всі державні структури. Угорська партія трудящих, маючи монопольну владу, оголосила перехід Угорщини до будівництва соціалізму за відомою радянсь­кою тріадою: індустріалізація, колективізація, культурна революція з репре­сіями, судовими процесами, культом місцевих партійних вождів.

Особливості соціалістичного будівництва наприкінці 1940-х -1953 роках. Після завершення так званої народно-демократичної (соціалістич­ної) революції, що означало зосередження в руках комуністів - Угорської


партії трудящих - усієї повноти влади, розпочався в Угорщині період побу­дови соціалістичного суспільства. Найхарактернішою його рисою стало механічне і тотальне копіювання та запровадження сталінської моделі дер­жавного соціалізму і методів управління. Національні особливості власної країни були забуті. Патерналізм " старшого брата", тобто СРСР, його опіка, а вірніше втручання з допомогою радників у внутрішні справи Угорщини перетворилися у норму партійного й державного життя.

Сталінська теорія загострення класової боротьби провокувала у суспільстві почуття істеричної пильності, пошуку класових ворогів серед усіх категорій громадян і. в першу чергу, серед комуністів. Атмосфера свав­ілля, переслідування і тотальної підозри сприяли не без допомоги радянсь­кого керівництва зміцненню особистої влади генерального секретаря ЦК У ПТ Матіяша Ракоші та його оточення.

Матіяш Ракоші (1892-1971) був людиною незвичайною. Народився він у родині дрібного єврейського торгівця у Трансільванії, яка входила в ті часи до складу Угорщини. Батько поміняв 1904 року прізвище Розенфельд на Ракоші. Матіяш з дитинства відзначався допитливістю, успіхами у на­вчанні. Після гімназії навчався і працював у Гамбурзі, згодом у Лондоні. Мав непересічні здібності до мов, вільно володів провідними європейськи­ми мовами, добре знав російську, міг розмовляти турецькою. Рано виявив інтерес до революційної діяльності, вступив до соціал-демократичної партії Угорщини, у Лондоні став членом лейбористської партії.

З початком першої світової війни був призваний до австро-угорської армії, 1915 року потрапив у російський полон і швидко перетворився у ліде­ра військових, провадив серед них просвітницьку та агітаційну роботу. Один з фундаторів угорської комуністичної секції РКП(б).

3 1918 року - на батьківщині, активний функціонер Угорської Радянсь­кої республіки 1919 року. Після повалення радянської влади в Угорщині опи­нився у Відні, а згодом у СРСР. У 1921-1924 роках - функціонер виконкому Комінтерну. 1925 року повернувся на батьківщину для підпільної партійної роботи. Цього ж року заарештований і засуджений до тюремного ув'язнен­ня. Восени 1940 року - звільнений з в'язниці і депортований до СРСР. Разом з іншими угорськими комуністами (Е. Гере, М.Фаркаш, Й. Реваї) очолив угорську компартію в еміграції, організовував радіопередачі на Угорщину, робив спробу підняти на батьківщині збройне повстання, організувати парти­занські загони.

В січні 1945 року в обозі Червоної армії повернувся до Угорщини. У 1945-1948 роках-генеральний секретар ЦК КПУ 3 червня 1948 по 1956 рік генеральний (з 1952 року - перший) секретар Угорської партії трудящих. У 1952-1953 роках -голова Ради Міністрів Угорської Народної Республіки. 18 липня 1956 року усунений з усіх посад (1962 року виключений з партії).


переїхав в липні 1956 року до СРСР. З середини 1957 року жив у Красно­дарському краї, Киргизії, Арзамасі, а потім у Горькому, де і помер у лютому 1971 року. В 1992 році його прах перепохований у Будапешті.

Перелік жертв періоду культу М.Ракоші - великий. Було сфабриковано немало " справ" проти " націоналістів", " тітовських агентів", інших " ворогів народу".

Першим у цьому трагічному мартиролозі сталінсько-ракошистського терору був Ласло Райк (1909-1949). Він народився у сім'ї багатодітного дрібного власника. Здобув вищу філософську освіту у Будапештському уні­верситеті, спеціалізувався на угорській та французькій філогогії (за тодіш­ньою традицією філософські факультети включали в себе історію, філосо­фію та філологію). Стажувався у Франції. Ще в університеті примкнув до Союзу комуністичної молоді, а у 1931 році став членом компартії Угорщи­ни. Захопившись марксистсько-ленінською літературою та революційною діяльністю, залишив 1932 року університет. Цього ж року був заарештова­ний і засуджений до трьох місяців ув'язнення. Згодом за рішенням партії переїхав до Чехословаччини для конспіративної роботи.

З літа 1937 року Ласло Райк - учасник інтербригад в Іспанії, член іспанської компартії. В лютому 1939 року після падіння Іспанської республ­іки був інтернований у Франції. Влітку 1941 року за німецько-французькою угодою всіх інтернованих із союзних з Німеччиною країн переправили до третього рейху як робочу силу. Серед них був і Ласло Райк. Німецькі комун­істи організували йому втечу, і через Відень він дістався батьківщини. Тут був знову інтернований. Згодом звільнений. Провадив нелегальну комуні­стичну діяльність. У грудні 1944 року Ласло Райка заарештувала нілашис-тська влада і відправила у німецький концтабір Маутхаузен. Після виходу на волю у квітні 1945 року обіймає в Будапешті високі посади в струкутрах компартії, зокрема заступника генерального секретаря. У березні 1946 року його призначили міністром внутрішніх справ. Беззастережно, як і інші кер­івники партії, втілював у життя накреслення М.Ракоші, був ортодоксальним ракошистом. Незважаючи на молодість, заслужив довіру Москви, став по­тенційним конкурентом " угорського Сталіна". Разом з тим Ласло Райк не сприймав деякі ракошистські методи, зокрема, спрямовані на дискредита­цію та переслідування Партії дрібних сільських господарів. Якраз тоді наби­рала обертів внутрішньополітична боротьба в УПТ між " москвичами" та " підпільниками". М.Ракоші приступив до реалізації зловісної сталінської тези про загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму, прагну­чи заодно позбутися своїх конкурентів.

Лайсло Райк з його суперечливими і неоднозначними біографічними даними був оптимальною постаттю, яка могла зацікавити Москву для пока­зового політичного процесу. На допомогу угорським місцевим органам без-


пеки було відряджено групу " досвідчених" радянських кадебістів із завдан­ням: " Організувати процеси...Не дискутувати, а знімати голови." Першим тривожним симптомом для Ласло Райка стало призначення його міністром закордонних справ і таким чином усунення від контролю за МВС, хоч за ним збереглися всі партійні посади.

У вересні 1949 року розпочався розроблений за радянським сценарієм 1930-х років судовий процес над Ласло Райком. Йому інкримінували співпра-цію з хортизмом, шпигунство на користь Франції, гітлерівської Німечини, США і, нарешті, Югославії. У зв'язку з цим процесом до кримінальної відпровідальності було притягнуто 93 особи, з них 15 страчено, інших ув'яз­нено на різні терміни. Згодом у справі " Райка" стратили ще 10 осіб. Харак­терно, що М.Ракоші не забував своїх помічників, він щедро заохочував тих, хто вірно йому служив і допомагав зміцнювати культ вождя. Так, за успішну організацію суду над Л.Райком угорський генерал держбезпеки Г.Петер і його радянський колега генерал Ф.Бєлкін були відзначені високими угорським та радянськими нагородами. Ця нагорода, щоправда, не змогла врятувати від " пролетарської секіри" і самого Г.Петера. М.Ракоші таким чином приховав на деякий час сліди своїх злочинів.

Організовані ракошистами сфальшовані судові процеси, а також серія позасудових розправ над учасниками антифашистського руху Опору при­звели до того, що за гратами опинилася більшість видатних діячів угорсько­го робітничого руху. Серед них слід згадати ув'язнених у травні 1951 року заступника генсека УПТ Яноша Кадара, міністра закордонних справ Дюлу Каллаї, міністра народної освіти Тезу Лошонці, Ференца Доната та інших. За найновішими даними, в ракошистських тюрмах загинуло 6, 4 відсотка учасників руху Опору з тих, хто залишився живим після війни, 28, 4 відсот­ка відбували тюремне ув'язнення..

Говорячи про злочини і свавілля, здійснювані під прикриттям лицемір­ної демагогії про захист вищих державних інтересів (при цьому - від імені пролетаріату), слід підкреслити, що таким способом М.Ракоші зміцнював свої позиції. В серпні 1952 року він обійняв, окрім посади генсека УПТ, ще й посаду прем'єр-міністра. Будучи першою людиною в партії та державі, угорський вождь безпосередньо керував роботою органів державної безпе­ки. Ще під час суду над Ласло Райком було створено позасудову трійку в складі М.Ракоші, Е.Гере і М.Фаркаша, яка займалася питаннями боротьби з власним народом.

Необмежена влада М.Ракоші поєднувалася з прийняттям волюнтарис­тських рішень в народногосподарській та культурній сферах, що призвело країну до економічних та соціально-політичних струсів. Після виконання трирічного економічного плану (1947-1949) угорцям було запропоновано п'ятирічку (1950-1954), перший рік якої був успішним. Це вибило угорське


керівництво з рівноваги: переоцінивши можливості країни, воно і постави­ло перед нею неральні завдання. Волюнтаристську політику ракошистів найяскравіше відзеркалює гасло: " Перетворимо Угорщину в країну сталі та чавуну". Це у той час, коли Угорщина не мала власних сировинних запасів для досягнення поставленої мети. Курс було взято на випереджаючий розви­ток чорної металургії, гірничодобувної галузі. Про необґрунтованість еко­номічної політики М.Ракоші засвідчувало постійне коректування народно­господарських планів у бік їх збільшення. Завдання п'ятирічки переглядали­ся десятки разів: так промислове виробництво мало збільшитися на 200 відсотків замість запланованих 80, обсяг виробництва важкої промисловості - на 280 замість 104 відсотків. У деяких галузях накреслювали просто-таки стрибкоподібне зростання: чорна металургія мала зрости за п'ятирічку не на заплановані 15 відсотків, а на 162. У результаті виявилися значні диспро­порції у народному господарстві Угорщини, були занедбані легка промис­ловість, виробництво товарів першої необхідності.

Волюнтаризм в економічній політиці особливо важко позначився на розвитку сільського господарства. Щоб забезпечити поступовість та доб­ровільність колективізації, 1948 року було затверджено положення про по­етапне кооперування, визначалося три типи сільськогосподарських коопе­ративів. Процес кооперування виявився надто повільним: 98 відсотків ор­ної землі в 1949 році залишалися у приватному секторі. Для його динамі-зації режим вдався до сталінських насильницьких методів. Продподатки з селян з року в рік росли. Це, у свою чергу, згубно відбивалося на економіці та суспільстві загалом. На 1952 рік понад 65 відсотків селянських госпо­дарств опинилися в стані занепаду. За свідченнями колишнього міністра сільського господарства Андраша Хегедюша, щодо селян, особливо замож­них та середняків, влада вживала репресивних заходів - депортації, ув'яз­нення, конфіскації землі та майна. За документальними даними, через рако-шистські суди упродовж 1949-1954 років пройшли 800 тисяч селян, 460 ти­сяч з яких були ув'язнені.

Переслідувань і утисків зазнавали й інші верстви населення Угорщи­ни. Так, після 1949 року у Будапешті та інших великих містах інтернували тисячі городян, а протягом лише весни - літа 1951 року з столиці виселили 13, 7 тисяч осіб.

Знаючи про порожні полиці магазинів, багатолюдні черги за продук­тами харчування, про злиденний одяг людей, М.Ракоші, за свідченнями його оточення, пояснював це тим. що селяни начебто згодовують хліб худобі, кур­кулі приховують зерно, дрібна буржуазія наживається - словом, скрізь діє класовий ворог.

Контрастом до сумної картини бідності було бездумне, механічне збільшення армії, введення нової військової форми радянського взірця, на


що йшла левова частка бюджету. Болісно сприймали угорці ігнорування вла­дою національних традицій, заборону великих релігійних свят та відзначен­ня дат, пов'язаних з революцією 1848 року, найменування вулиц і майданів на честь російських письменників, діячів культури тощо. Такої неповаги до свого народу й сліпого копіювання радянщини не було у жодній зі східноє­вропейських країн.

Ракошистська політика з безнастанним озиранням на СРСР і постійною діяльністю в Угорщині його спеціальних радників (не в останню чергу з беріївського апарату), поступово дискредитувала в очах угорського суспіль­ства не тільки керівництво УПТ, саму партію та ідеї соціалізму, а й Радянсь­кий Союз і радянську модель організації нового, соціалістичного життя. Та­ким чином, на весну 1953 року в країні нагромадилося чимало труднощів і проблем як в економіці, так і в суспільному житті, які загрожували вибухом народного невдоволення..


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал