Причини виникнення та сутність глобальних проблем

З’ясуємо спочатку сутність глобальних проблем.

Діалектика розвитку нашої цивілізації не лише посилює взаємозалежність економічних, соціально-політичних та інших інтересів різних країн, але й загострює ряд проблем, які безпосередньо зачіпають інтереси всього людства. Від їх своєчасного розв’язання залежить існування планетарної цивілізації. Проблеми ці отримали назву глобальних (від лат. globus (terrae) - куля земна), тобто таких, що охоплюють не якусь одну країну або групу країн, а планету в цілому.

Глобальні проблеми — це ряд загальносвітових явищ, що торкаються життєвих інтересів всього людства, своїми негативними наслідками становлять небезпеку розвитку всієї цивілізації і можуть бути вирішені спільними діями всіх країн світу.

Вони зачіпають людське життя не лише в певних регіонах світу, а мають планетарний характер. Отже, глобальні проблеми є всезагальними – як за їх об’єктом – земна куля, так і за суб’єктом їх вивчення і розв’язання – світова спільнота, держави світу. Від їх розв’язання залежить подальше існування людства, можливість соціоекономічного і культурного прогресу. Взагалі термін " глобальні проблеми" можна назвати символом ХХ ст.

Виникла навіть самостійна галузь знань – глобалістика.

Глобалістика — це самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації.

Глобальні проблеми мають яскраво виражений економічний аспект – вони впливають на структуру відтворення, на динаміку економічних процесів, на пошуки ефективних форм і методів управління. Успішне вивчення глобальних проблем можливе лише в межах аналізу всієї системи світового господарства.

Незважаючи на всю різноманітність, глобальні проблеми мають загальну специфіку, що виділяє їх на фоні інших проблем світової економіки. Специфіка глобальних проблем полягає в наявності ряду спільних рис:

1. Кожна з проблем і всі разом принципово важливі для майбутнього людства. Затримка з їх вирішенням являє собою смертельну загрозу цивілізації або деградацію умов життя і виробничої діяльності на Землі;

2. У них проявляється поглиблення і ускладнення світогосподарських зв’язків та інтернаціоналізація інших суспільних процесів на Землі;

3. Їх розв’язання можливе лише за умови об’єднання зусиль усіх держав і народів. Знайти рішення глобальних проблем – значить забезпечити умови виживання всіх народів і подальший розвиток цивілізації.

Особливістю глобальних проблем є те що кожна з них обумовлює іншу, ці проблеми не знають державних меж і кордонів. Тому, як предмет наукового дослідження і з точки зору необхідності іх розв’язання, вони потребують співпраці вчених не лише різних галузей – біології, фізики, хімії, геології, географії, кібернетики, гуманітарних наук, але й різних країн.

Причинами виникнення глобальних проблем вважають: перенаселення планети, сучасну науково-технічну революцію, зростання промислового виробництва тощо.

Американські науковці (В.Вайскопер, Д.Блейні) основними причинами, наприклад, військових конфліктів, мілітаризації економіки, що загрожує людству ядерною війною, вважають природно-історичні умови розвитку людини, її психологію, природне прагнення до насильства. Причину ж екологічної кризи й можливої екологічної катастрофи американець Ф. Слейтер, швейцарець Д. Дерест та ін. вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування.

За всієї різноманітності причин, що породжують глобальні проблеми є певне коло спільних для них причинно-наслідкових зв'язків.

Найбільш загальною причиною цих проблем є швидке зростаннянародонаселення в останні десятиріччя, демографічний вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах. Так, на початку нашої ери на всій планеті проживало 200 млн. чол. У 1830 р. (через 18 століть) населення становило 1 мільярд. Через 120 років - у 1930 р. кількість населення на планеті сягала 2 млрд. чол., а в 2000 році вже 6 млрд. чол., тобто за 70 років населення зросло в 3 рази.

Для того, щоб прогодувати, одягнути, забезпечити житлом зростаючу кількість населення, необхідно постійно нарощувати виробництво промислової та сільськогосподарської продукції, збільшувати обсяги видобування корисних копалин. Це, в свою чергу, загострює проблему забезпечення людства продовольством, сировиною; порушує екологічний баланс й унеможливлює збереження навколишнього середовища.

Крім того, оскільки демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах, то в тих країнах, де має місце найбільший приріст, при наявності слабкого розвитку продуктивних сил, спостерігається масовий голод, злиденність, бідність. Так, якщо темпи приросту населення в країнах, що розвиваються, у XX ст. становили в середньому 2, 5% за рік, то у промислово розвинутих країнах вони не перевищували 1%. Це призвело до того, що в Азії, Африці та Латинській Америці майже 1 млрд. осіб живе в умовах абсолютної злиденності, приблизно 250 млн. дітей хронічно недоїдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно вмирає понад 40 млн. осіб.

Демографічний вибух зумовлює загострення таких глобальних проблем, як сировинна, екологічна, продовольча, енергетична, та інші. Поруч з названими загальними причинами виникнення глобальних проблем, що діють як тенденції, необхідно виділити причини специфічні, що значно загострюють ці проблеми в сучасних умовах і роблять цілком реальним економічні наслідки, загрозливі для існування людства на планеті, у результаті їх нерозв’язання.

Важливою специфічною причиною загострення глобальних проблем є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної речовини, що залучається в процес виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1, 5%. Тому, щоб задовольнити потреби суспільства в кінцевому продукті, щорічно з надр планети видобувається близько 100 млрд. тонн руди, корисних копалин і будівельних матеріалів. Ресурси ці не поновлюються, що ставить ресурсну проблему в ряд найактуальніших.

Однією з соціальних причин загострення глобальних проблем є непродумана регіональна політика держав, відсутність економічного суверенітету республік у колишньому СРСР, національної власності на свої природні ресурси, засоби виробництва тощо. Так, в Україні власність держави (українського народу) на засоби виробництва становила лише 5%, не існувало власності на природні ресурси. Хижацьке ставлення загальносоюзних міністерств і відомств до землі, отруєння її пестицидами, надмірна загазованість (на території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів) тощо призвели до того, що тут значно зросла смертність. Загалом внаслідок поглиблення екологічної кризи щорічні витрати ВНП України становлять 15—20%, або 15 млрд. крб. (у цінах 1990 р.). Втрати від аварії на Чорнобильській АЕС до 2000 р. сягнули приблизно 130 млрд. крб. (у цінах 1990 р.) без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням людей. Зокрема, внаслідок цієї аварії забруднено понад 10 млн. га земель, у тому числі 9 млн. га сільськогосподарських угідь. Забруднення Дніпра в 4—5 разів перевищує гранично допустимі норми. Але його воду змушені пити 35 млн. жителів України.

Причиною загострення глобальних проблем є також урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією. В результаті вже тепер лише на 0, 3% території планети (великі міста) сконцентровано 40% всього населення.

Важливою причиною загострення глобальних проблем є також варварське ставлення людини до природи, що найбільше виявляється в хижацькому винищенні лісів, знищенні природних річок і створенні штучних водоймищ, забрудненні шкідливими речовинами прісної води. Щороку у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних. Тропічні ліси вирубуються зі швидкістю 5, 5 га за хвилину. За одну хвилину на планеті знищується 20 га лісу. Злочинно халатне відношення людей до природи спостерігається і у втраті величезних масивів землі.

Життя людей на нашій планеті безпосередньо залежить від стану родючих ґрунтів. В умовах техногенної цивілізації прогресують процеси ерозії та засолення ґрунтів. Так, втрати продуктивних ґрунтів становлять 6-7 млн. га за рік. За останні 100 років людство втратило 200 млн. кв. км землі, а на сьогодні щорічно втрачає близько 6-7 млн. га родючих земель. В результаті тільки ерозії з сільськогосподарських угідь щорічно вивітрюється 26 млрд. т. ґрунту. За прогнозами ООН, за таких обставин людство на початок ХХІ ст. втратить третину ґрунтів. Відповідно, засуха і опустелювання сприяють голоду та зубожінню, в наслідок чого загинуть мільйони людей на планеті.

Важким є екологічний стан Світового океану, який в умовах техногенної цивілізації ризикує загинути як глобальна екологічна система. Загальна вага забруднюючих відходів, що скидаються в Світовий океан, дорівнює мільярдам тонн на рік. Це нафта і нафтопродукти - 5-10 млн. т., залізо - 320 млн. т., ртуть 5 млн т. та інші шкідливі для живого речовини. Внаслідок ядерних військових випробувань, затоплення підводних човнів тощо, води Світового океану забруднені радіоактивними відходами. Внаслідок величезного забруднення, океанська та морська флора та фауна гине. За даними дослідників, щорічно знищується 250 тис. дельфінів, а загалом за останні 20 років кількість живих організмів в морях і океанах зменшилась майже в чотири рази.

Внаслідок промислових, техногенних аварій постійно збільшується зона екологічних катастроф. Вони спричиняються, наприклад, внаслідок витоку в морський простір нафти в результаті аварій величезних нафтових танкерів, як це було в Балтиці, Баренцовому, Ірландському морях та інших місцях. Нафтова плівка, щільно покриває водну поверхню, створюються умови, що стимулюють гігантське розмноження водоростей, які подвоюються у розмірах менш ніж за добу - " червоні припливи". Біля берегів Скандинавії спостерігали такі " червоні припливи" висотою у 2 м та шириною до 50 км. Ці гігантські колонії водоростей інтенсивно споживають кисень, що призводить до задухи і загибелі всієї морської флори та фауни. Отже, спостерігаються сучасні зони екологічних катастроф. Але ситуація залишається загрозливою, тому що в таких морях, як Балтійське, Баренцове, Каспійське і Чорне діючими є 15 тис. нафтових та газових свердловин.

Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що в 1990 р. в атмосферу було викинуто 6 млрд. т вуглекислого газу промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0, 5%, а за останні 150 років зріс на 25%, причому на 12% - за останні 30 років. Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їхню частку припадає третина всіх викидів СО2. У пило-газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин. Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні 100 років підвищилася на 0, 6%. Внаслідок цього підвищився рівень світового океану на 10%, а швидкість наступу океану на сушу постійно зростає і становить 1, 1 см за 10 років. Непродумане ставлення людини до природи виявляється також у надмірному використанні шкідливих мінеральних добрив та пестицидів.

Збільшення кількості екологічних непорозумінь у міжнародних стосунках спричиняє та обставина, що 20 відсотків людей, які мешкають в розвинутих країнах, використовують 80 відсотків світових ресурсів та продукують 90 відсотків світових забруднень. Промисловість США, наприклад, спалює кисню значно більше, ніж його відтворюють ліси, розташовані на американській території.

Таким чином, узагальнюючи вищезазначене, до основних причин виникнення і загострення глобальних проблем належать:

1) швидке зростання народонаселення в останні десятиріччя (демографічний вибух) – найбільш загальна причина, яка характеризує технологічний спосіб виробництва;

2) низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій;

3) швидка урбанізація, зростання гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

4) варварське ставлення людини до природи;

5) хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів. Навколишнього середовища, лісів, водних ресурсів;

6) деформація соціально-економічної системи у колишньому СРСР та деяких інших країнах Східної Європи;

7) непродумана регіональна політика держав.