Характеристика сучасних теорій особистості

Одним із фундаторів гуманістичної психології є американський дослідник К.Роджерс. Він вважав, що в кожної людини є прагнення стати компетентною і здібною настільки, наскільки це можливо для неї біологічно. Основним положенням його теорії є самооцінка, уявлення людини про себе, „Я-концепція", що породжується у взаємодії з іншими людьми. Але формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і виникає дилема — чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Здатність до гнучкої самооцінки, уміння завдяки досвіду переоцінити систему цінностей, що виникла раніше, — усе це визначається К.Роджерсом як важлива умова психічної цілісності особистості та її психічного здоров'я в різних життєвих ситуаціях.
А.Маслоу досліджував проблеми особистісного росту і розвитку. Його теорія є своєрідною альтернативою біхевіоризму і психоаналізу, які заперечували творчість, любов, альтруїзм та інші людські цінності.
Центральним поняттям гуманістичної психології є самоактуалізація.
Особистість, що самоактуалізується, не досконала, вона може переживати і негативні відчуття. Самоактуалізація — не відхід від проблеми, а рух від проблем уявних і простих до проблем реальних і складних.
Рівня самоактуалізації досягають не всі особистості. Характеристиками особистості, яка досягла рівня самоактуалізації, є невимушеність у поведінці, ділова спрямованість, вибірковість, глибина та демократичність у стосунках, незалежність, вияви творчості тощо.

23. Проблема періодизації особистісного розвитку Розвиток психіки - діалектичний, суперечливий, стрибкоподібний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у вигляді спіралі. Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс.), криза одного року,, криза 3 років, криза 7 років, підліткова криза (11- 12 років), юнацька криза.

24.Періодизація розвитку за Ельконіним
Періодизація розвитку за Ельконіним:

1. Немовлячий вік- 0-1 рік-спілкування з матір’ю;
2. Ранній вік – 1-3 роки- предметна гра;
3. Дошкільний вік- 3-6, 7 років- сюжетно-рольова гра;
4. Молодший шкільний вік- 6, 7-10 років-навчання, учбова діяльність;
5. Підлітковий вік- 10, 11-14, 15 років- інтимно-особистісне спілкування з однолітками;
6. Рання юність- 14, 15-17, 18 років- учбово-професійна д-сть, самовизначення.

25. Етапи соціалізації Соціалізація особистості являє собою процес формування особистості у певних соціальних умовах, опанування людиною соціального досвіду, у ході якого людина перетворює соціальний досвід у власні цінності й орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми і шаблони, що прийняті в суспільстві або групі. Норми поведінки, норми моралі, переконання людини визначаються тими нормами, що прийняті в даному суспільстві.
Виділяють такі стадії соціалізації:
1. Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує).
2. Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне ставлення до суспільних норм поведінки). У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення “світ і я” характеризується як проміжна соціалізація, тому що усе ще не стійке у світогляді і характері підлітка. Юнацький вік (18-25 років) характеризується як усталено концептуальна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особистості.
3. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, “вписатися” у суспільство). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством.
4. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки опановує соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність.
5. Післятрудова стадія соціалізації розглядає похилий вік як вік, що робить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням.

27. Поняття про групу. Значення груп. Класифікація груп та їх характеристика Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей, незалежно від того, який характер зв'язків існує між її членами. Класифікація груп:
Реальні групи - це об'єднання людей на грунті реальних відносин — ділових або особистих. Так, реальною групою є учнівський клас, сім'я, товариство друзів тощо.
Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою - віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не мають між собою реальних відносин та зв'язків і навіть можуть не знати один одного.
Великі групи представлені: державами, націями, народностями, партіями.
Мала група —це достатньо стійке об’єднання людей.
Офіційна (формальна) група виникає як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Формальними є студентська група, сім'я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Ділові відносини між її членами визначаються посадовими обов'язками кожного і регулюються певним розпорядником.
Неофіційна група - це спільність людей, що виникла стихійно на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і переконань або з інших мотивів. Так, неофіційними групами є групи осіб, що товаришують, шанувальники туризму, риболови тощо.
Референтна (еталонна) група - це реально існуюча або уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості, під її впливом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.
Група належності — це така група, до якої людина реально належить.

Значення соц. груп:
1) кожна група формує особливу локальну картину світу, виходячи з якої індивід лише може визначати ситуацію;
2) кожна людина розглядає світ з точки зору, що поділяється індивідами, які безпосередньо її оточують;
3) індивіду важко порушувати очікування тих, з ким він себе ідентифікує;
4) саме у таких групах формуються світоглядні ідеали та орієнтири людини, почуття і симпатії до інших, поняття „совісті”, „правильності”, розумності і т.д.;

28. Психологічна характеристика малих груп. Міжособистісна інтеграція та динамічні групові процеси. Мала група - це безпосередньо контактуючі індивіди, об’єднані загальними цілями і спільною метою.
Основні х-стики: а) обмежена кількість та взаємодія всіх членів між собою; б) спільна для всіх мета та діяльність; в) емоційна близькість між членами групи; г) групова ідентичність; д) структурованість та групова диференціація. Найважливішим критерієм розвиненості групи є рівень розвитку міжособистісних і внутрішньогрупових відносин, що пов’язує групову ідентичність з процесами групової динаміки та соціально-психологічним кліматом.
Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати в статиці - на даний момент часу, і в динаміці, тобто в процесі розвитку. Міжособистісна інтеграція (особисті взаємини).Процес інтеграції повязан:

— нерівність соціальних стартових можливостей (освіта, культурний розвиток); — комунікативна непідготовленість; — індивідуальні властивості (пасивність, лінь, втрата відчуття індивідом соціальної реальності, завищена чи занижена самооцінка, деіндивідуалізація тощо). Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Групова динаміка— сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

29. Поняття ролі, статусу та позиції особистості у групі. Лідерство, керівництво та їх Будь-яка особистість не існує поза соціумом, вона обов'язково є членом певної соціальної групи, соціальної спільності, тобто кожна особистість має своє, чітко визначене місце в суспільстві.

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Позиція (лат. positio — розміщую, ставлю) — стійка система відносин людини з певними аспектами дійсності, що виявляється у відповідній поведінці та вчинках; узагальнена характеристика поглядів, уявлень, установок людини, групи у статусно-рольовій структурі.

Лідерство — це складний соціально-психологічний процес групового розвитку, коли окремий індивід виконує роль лідера, тобто об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка очікує, приймає і підтримує його дії. У результаті цього процесу відбувається виникнення та диференціація групової структури, її оптимізація і вдосконалення. Лідер — це такий учасник групи, який у значимих ситуаціях здатний здійснювати суттєвий вплив на поведінку учасників групи.

Керівник на всіх рівнях складної ієрархічної системи керування соціальними організаціями виступає як провідна особа, оскільки саме він визначає цілеспрямованість і продуктивність роботи колективу, підбір кадрів, психологічний клімат й інші аспекти діяльності кожної конкретної виробничої групи.

30. Спілкування як суб’єкт-субєктна взаємодія. Будь-яка людська діяльність неможлива поза спілкуванням.О. О. Леонтьев

Поняття " спілкування" вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

- як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн); - як один із різновидів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв)

У " Психологічному словнику" спілкування визначається як " взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру".Крім взаємної спрямованості дій людей під час спілкування, найважливішою його характеристикою є те, що кожна особа у взаємодії однаковою мірою постає як суб'єкт, як особистість. В ході спілкування люди звертаються одне до одного, розраховуючи отримати відгук. Суб'єктами спілкування є люди (не менш, ніж двоє) чи групи людей, які беруть участь у процесі взаємодії.Уже комплекс пожвавлення — це, з одного боку, вияв ставлення немовляти до матері, а з другого — привертання уваги матері до себе. У відповідь мати не лише виявляє ніжність, а й розкриває дитині свої можливості. Отже, навіть у найпростішому вигляді спілкування — це взаємини, в процесі яких його суб’єкти заявляють про себе і висловлюють своє ставлення один до одного. Однак суб’єкт-суб’єктні стосунки не існують безвідносно суб’єкт-об’єктних. у будь-якому разі вони є способом вияву суспільних стосунків між людьми і несуть у собі не тільки інформацію, а й суспільні цінності, соціальні норми

Спілкування - явище глибоко соціальне.