Спрямованість особистості та її характеристики

Провідною характеристикою особистості більшість дослідників вважають її спрямованість, хоча тлумачать її сутність по-різному. Так, для С.Л.Рубінштейна спрямованість — це „динамічна тенденція", для О.М.Леонтьєва — „системотвірний мотив", для Б.Г. Ананьева - „основна життєва спрямованість". Дослідження спрямованості особистості здійснюється шляхом вивчення всієї системи психічних властивостей і станів особистості: потреб, інтересів, схильностей, мотиваційної сфери, ідеалів, ціннісних орієнтацій, переконань тощо. Таким чином, спрямованість є системотвірною властивістю особистості, яка визначає її психічний склад. Спрямованість особистості — це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно незалежних від конкретних ситуацій.Спрямованість особистості є соціально зумовленою і формується шляхом виховання. Вона включає ієрархічно пов'язані між собою форми:

— потяг - найпростіша біологічна форма спрямованості;
— бажання — усвідомлена потреба і потяг до чогось певного;
— прагнення — це бажання при включенні вольового компонента;
— інтерес — пізнавальна форма спрямованості на певний предмет;
— схильність — це інтерес при включенні вольового компонента;
— ідеал — предметна мета, конкретизована в образі чи уявленні;
— світогляд — це система філософських, етичних, естетичних, природничо-наукових та інших поглядів на навколишній світ;
— переконання — вища форма спрямованості, яка розуміється як система мотивів особистості, які спонукають її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.У спрямованості особистості провідна роль належить усвідомлюваним мотивам. Потребнісно-мотиваційна сфера лише частково характеризує спрямованість особистості, є фундаментом, на якому формуються життєві цілі особистості.Важливими характеристиками особистості є її самооцінка та рівень домагань. Самооцінка — це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, здібностей, якостей та свого місця серед інших людей. Відомо, що самооцінка особистості не завжди є результатом чітко усвідомленої проекції реального „Я" та „Я" ідеального. Ось чому можна виділити такі різновиди самооцінки: завищену, нормальну, або адекватну та занижену. Завищена самооцінка — це переоцінка особистістю самої себе, що частіше за все призводить до егоцентризму, надмірності, агресивності, підозрілості, втрати контакту з оточуючими (друзями, близькими, рідними, співробітниками тощо). Занижена самооцінка характеризується невпевненістю в собі, у своїх можливостях, байдужості, підвищеному рівні тривожності, відмові від ініціативи, що призводить до недооцінки особистістю самої себе та до формування комплексу неповноцінності. Адекватна, або нормальна самооцінка свідчить про оптимальне співвідношення можливостей та здібностей людини і адекватного усвідомлення оточуючої дійсності. Як завищена, так і занижена самооцінка можуть бути результатом внутрішнього конфлікту особистості, який виявляється у внутрішніх (зорієнтованих на самого себе) та зовнішніх (орієнтованих на оточення) формах. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особистості. Рівень домагань — це бажана самооцінка особистості (рівень образу „Я"), яка виявляється через міру труднощів у досягненні поставленої мети.Формування рівня домагань породжує конфлікт двох тенденцій: з одного боку - прагнення підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, а з іншого - знизити домагання, щоб уникнути невдач. У випадку успіху рівень домагань, як правило, підвищується, людина проявляє готовність розв'язувати більш складні задачі, у разі неуспіху, відповідно, знижується.

21. Структура особистості. Варіативність підходів до визначення структури Структура особистості за Петровським (теорія персоналізації):

1.Внутрішньоіндивідна, або інтраіндивідна, підструктура (темперамент, характер, здібності).

2. Зовнішньоіндивідна, або інтеріндивідна, підструктура, яка проявляється в спілкуванні, взаємодії з іншими людьми.

3. Надіндивідна, або метаіндивідна, підструктура. Особистість виноситься за межі фізичного тіла, це «внески», які робить людина в інших людей. Тут можна говорити про квазіособистість – нереальну людину, образ якої справив великий вплив на інших людей, наприклад, Ісус Христос. Х-ка за Фрейдом Психіка людини складається з 3-х компонентів, рівнів: “Воно”, “Я”, “Над-Я”.“Воно” (id) – несвідома частина психіки, яка містить у собі біологічні вроджені інстинктивні потяги (сексуальні). “Воно” насичено сексуальною енергією “лібідо”Бувши несвідомим й ірраціональним, “Воно” (інстинкти) спрямовує поведінку людини відповідно до “принципу задоволення”. Задоволення і щастя – головні цілі людини в житті.“Я” (ego) – свідомість, розумна, раціональна частина психіки. “Я” формується під впливом суспільства, яке висуває свої вимоги до людини. Тому “Я” підпорядковується “принципу реальності”.“Над-Я” (super-ego) – слугує носієм моральних стандартів, це та частина особистості, яка виконує роль судді, критика, цензора, совісті.