Церква Різдва Христового

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають понад двісті років. Найвірогідніше, що мурована церква Різдва Христого збудована у ХІV ст. До відкриття Я. Пастернаком 1936 р. фундаментів літописного Успенського собору в Крилосі церкву вважали княжою катедрою.

Один з дослідників галицьких храмів Ю. Лукомський стверджує, що об’ємно-просторова композиція церкви Різдва Христового мала колись хрестоподібний план, була трибанна з традиційним входом із заходу. Згодом церкву добудували із заходу, півночі й півдня. Прибудова була зумовлена зведенням впритул до церкви костелу Чесного Хреста. Сусідство з монастирем ускладнило обрядовий обхід навколо храму, притаманний візантійському обрядові. Внаслідок прибудови західна стіна стала глухою, а з північного та південного боків було зроблено двоє дверей.
У ХVІ ст. церкву Різдва Христового згадано в історичних джерелах як головну культову споруду ремісничих об’єднань, цехів. польський король Сигізмунд ІІІ 1593 р. затвердив статут гончарного цеху в Галичі, згідно з яким церква Різдва Христового була його власністю. А вже за рік храмом опікуються братства.

Упродовж ХVІ–ХVІІІ ст. церкву Різдва Христового кілька разів руйнували татари і вона прийшла навіть в запустіння, але вже у другій половині ХVІІІ ст. її починають відбудовувати і вона набуває сучасного вигляду. Один із дзвонів для дзвіниці вилито 1785 р. Тоді ж зроблено дерев’яний різьблений позолочений одноярусний іконостас, виготовлено три металевих панікадила.

Церкву реставрували 1825 р. Керував відбудовою архітектор Берґер. Власне тоді з північного і південного боків ліквідували контрфорси, у притворі розмістили відсутні раніше хори.
Подальша історія церкви пов’язана з особою отця Миколи Винницького (1869–1929), який 1895 р. став співпрацівником, а за 7 років – парохом Галицької парохії. Він і допоміг архітекторові Л. Левинському реставрувати (1904–1906) храм. Після реставрації церква набула сучасного вигляду. До початку ХХ ст. вона була покрита двосхилим дахом із бароковим західним фронтоном. До західного фасаду прилягала дерев’яна дзвіниця. Під час реставрації (1904–1906) споруджено нову баню, відновлено інтер’єр. Після закінчення робіт церкву освятив 1906 р. митрополит Андрей Шептицький.

За політичними поглядами настоятель церкви Різдва отець Микола Винницький був москвофілом. На початку Першої світової війни він співпрацював з організацією «Карпаторуський освободительний комітет», яка пропагувала об’єднання з Росією. Австрійська влада жорстоко переслідувала москвофілів. Разом із 127 жителями Галича отець Микола потрапив до австрійського концтабору в місті Талергофі. За кілька років йому, одному з небагатьох, вдалося повернутися додому. З ініціативи священика і в пам’ять про жертви австрійського геноциду біля церкви 1929 р. було зведено пам’ятник, на якому викарбувано прізвища 20 жителів Галича, замучених у Талергофі.
У церкві 1960 р. провели ще один ремонт, ґрунтовно оновлено внутрішній інтер’єр. Олійний живопис на євангельські сюжети виконали брати Михайло і Петро Щупаки.
На відміну від княжих білокам’яних соборів церква Різдва Христового побудована з місцевого м’якого каменю – мергелю і цегли на вапняному розчині. Вона – цінна пам’ятка архітектури пізнього середньовіччя і одна з найдавніших церков Галицького деканату.