Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Галицький (Старостинський) замок






Замок у місті Галич, Івано-Франківська область, Україна.Руїни замку розташовані на високому пагорбі Галич гори на правому березі річки Дністер над містом – в минулому служив фортифікаційною спорудою оборонного значення.

Передісторія зведення

Галицький замок споруджено в середині XIV ст. Однак його попередника вперше згадують 1114 р. як укріплену цитадель. Археологи вважають, що спочатку це була дерев’яна споруда, яка згодом переросла у міцний замок галицьких князів (ХІІ–XIV ст.). Польський історик Є. Геленіуш у праці “Розмови про Польську Корону” розповідає: “Галич над самим Дністром має замок старовинний, про початки якого не говорять ні хроністи, ні традиції…” – а далі стверджує, що з занепадом столиці, “один тільки замок над Дністром нагадував давнє значення міста…” Про те, хто і коли знищив княжий дерев’яний замок точно невідомо. Знаємо тільки, що відбудова замку, як оборонного форпосту Галицького староства, розпочалася у середині XIV ст., після того, як Галичина і Західна Волинь відійшли до Польщі. Одні історичні джерела приписують будівництво дерев’яно-земляного замку Казимирові Великому, інші стверджують, що твердиню спорудив волинський воєвода Любарт у 1350-1352 рр. У кожному разі відомо, що Галицький замок відбудовували майже ціле сторіччя і з кінця XIV до XV ст. він був одним із найбільших в Галичині. Тоді його залога налічувала понад тисячу осіб. У замку було кілька десятків малих гармат, чимало вогнепальної зброї

Подальша історія

Галицький замок 1490 р. штурмувала селянська армія під проводом Мухи. У 1509 р. дерев'яний замок витримав облогу волохів, але наприкінці XVI ст. він згорів. На його місці звели нерегулярний за планувальною конфігурацією, наближений до трикутника замок з пісковику та цегли. Він складався з двох частин, розміщених на двох терасах: верхнього укріплення, власне замку, і нижнього подвір'я, оточеного мурами з п'ятьма баштами і трьома в'їзними брамами, та ще й додатково обнесеного земляним валом і глибоким ровом. Протягом 1594-1621 рр. укріплення витримувало напади турків. З 1590 по 1633 рік на Галич 29 разів нападали османці, найбільш руйнівними були напади в 1594, 1612, 1624 роках. За описом 1627 року замок був оточений з трьох боків валами, на яких височіли п'ять оборонних башт (деякі з них були мурованими), і мав три в'їзні брами. Під час визвольної війни українського народу (1648–1654 рр.) твердиню тримала в облозі армія Семена Височана, а влітку 1649 р. фортецю здобули війська Богдана Хмельницького. Після неодноразових спустошень і руйнувань необхідно було відновлювати і ремонтувати замкові будівлі. Перебудову замку провів у XVII ст. галицький староста А. Потоцький, який виділив на це 42 тис. злотих. У Постанові сейму від 1658 року зазначено, що А. Потоцький власним коштом відреставрував його: “від землі спорудив нові мури і обвів їх шанцями і редутами чужоземним способом”. План реконструкції розробив італійський інженер Франсуа Корразіні.

 

Перебудований замок мав трикутну форму, охоплював територію 1, 7 га, мав дві тераси, три муровані башти по кутах, дев’ять комор, архів гродських і земських актів, канцелярію, приміщення суду. В замку була каплиця св. Катерини. Наступного удару зазнав Галицький замок під час турецько-польської війни 1676 р. Війська Ібрагіма Шайтан-Паші взяли твердиню. Залога, якою керував комендант Лаховський, майже без бою віддала замок, який турки пограбували і висадили у повітря частину оборонних стін та веж. Згодом замок відбудували, але через розбудову нового міста-фортеці Станіславова галицька твердиня поступово втратила своє оборонне значення і запустіла. Згідно з розпорядженням губернатора 1767 р. частину вцілілих мурів розібрали, а матеріал використали для будівництва міста біля пристані. Руїни, що залишилися від давньої фортеці, бовваніли над Галичем аж до кінця ХХ ст.

Сучасний стан

До наших днів від замку кінця XVI ст. дійшли руїни мурів п'ятигранної наріжної (західної) башти на рівні другого ярусу та рештки оборонної стіни з бійницями. На території замку збереглися також численні підвальні приміщення. Нині Галицький замок охороняє держава. Згідно з Генеральним планом розвитку Національного заповідника “Давній Галич” на 2001-2015 рр. тут ведуть реставраційні роботи. У проекті реставрації цієї національної пам’ятки передбачено відновити вцілілі мури, південнозахідну вежу та каплицю св. Катерини, відтворити оборонну стіну між вежею і каплицею.

 

 

Фундамент Успенського собору ХІІ с т.

Перша літописна згадка про храм Святої Богородиці (Приснодіви Марії), або ж Успенський собор, пов’язана з похованням тут 1187 р. князя Ярослава Осмомисла. Інші письмові джерела розповідають про урочистості з нагоди церемонії вокняження в Галичі Данила Романовича у 1208 і 1239 рр., а також про коронування королевича Коломана на короля Галичини 1215 р.
Маємо і таку згадку літописця. Під час здобуття Галича 1219 р. Мстиславом Удатним в соборі закрився угорський королевич Коломан: “…зробив укріплення на церкві пречистої владичиці нашої Богородиці, яка, не стерпівши осквернення храму свого, і оддала його (Коломана) в руки Мстиславові”. Ця подія відбулася тоді, коли князь Мстислав, перемігши угорського полководця Філю, вступив у Галич: “І вибігли тоді (угри) на склепіння церковні, а інші на вірьовках піднялися, а коней їхніх половили. Укріплення ж було зроблене на церкві, і ті стріляли, і каміння метали на городян, (але) знемагали от спраги, бо не було води в них. А коли приїхав Мстислав, то вони здалися йому і їх зведено було з церкви”. Щось подібне сталося і 1254 р., коли князь Ізяслав оборонявся в Галичі від Данилового сина Романа.

Маємо ще згадки про Галицьку катедру, що стосуються ХІV-ХVІ ст., але точної дати руйнування Успенського собору не знаємо. Та й місцерозташування головної святині княжого Галича довший час було невідомим. Її руїни шукали і в теперішньому Галичі, й на високому березі Лімниці, і в Крилосі, на місці Успенської церкви. Дуже близько до розгадки таємниці собору підійшов дослідник Й. Пеленський, який 1911 р. зробив пробні розкопки біля Успенської церкви в Крилосі. Але остаточно пам’ятка локалізувала лише 25 липня 1936 р. експедиція Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, якою з благословення митрополита Андрея Шептицького керував славетний археолог Я. Пастернак. Два роки поспіль учений закладав розвідкові траншеї на Крилоському городищі, й тільки сонячний липневий день названого вище року став сенсаційним – лопата робітника Д. Михальчука натрапила на масивний мур з тесаних кам’яних блоків. Це був перший слід фундаментів старого катедрального собору княжого Галича. Виявилось, що його фундаменти за розмірами (32, 5х37, 5м) лише на півтора метри за шириною та довжиною менші від найбільшого київського храму св. Софії. А за багатством оздоби та просторовим розташуванням він не поступався жодній найвизначнішій святині того часу. Фундамент собору був викладений переважно з грубо оброблених блоків крейдяника та вапняка, стіни – з тесаних блоків алебастру та вапняку. Чисельні знахідки архітектурних деталей та скульптурного декору дають нам уявлення про вигляд величного галицького собору. Входи до храму оздоблювали перспективними порталами, у зовнішньому декорі застосовувались зубчасті фризи, півколонки з капітелями, карнизи-ґзимси.

Внутрішня частина галицького собору також була оздоблена не менш парадно і продумано. Підлога Успенського храму була вимощена плитами алебастру і пісковику в поєднанні з керамічними плитками, оздоблені рельєфними зображеннями рослин і фантастичних тварин. Судячи з фраґментів штукатурки зі слідами фресок, храм всередині мав розписи. Баня собору й опуклі поверхні склепінь були покриті свинцевою бляхою, а дах – червоною черепицею. Ймовірно, у храмі Успіння було зображення Оранти.

У притворі храму, під час розкопок 1937 р., Ярослав Пастернак виявив кам’яний саркофаг з тлінними останками князя Ярослава Осмомисла. Більшість науковців дотримується думки, що собор збудовано за князювання Ярослава Осмомисла до 1157 р. і пов’язують цю подію зі створенням у Галичі самостійної єпископії. Давні рукописи, які збереглися до наших днів – Галицьке Євангеліє 1144 р. і Добрилове Євангеліє 1164 р. – переконують, що при соборі існувала бібліотека та скрипторій-майстерня для переписування книг. До цього культурно-освітнього комплексу входила і «школа Осьмомисла», про яку із захопленням та похвалою згадують давньоруські літописці.

Після монголо-татарської навали 1241 р., коли Данило Галицький почав будувати нову столицю – місто Холм і новий катедральний собор Йоана Злотоустого, Успенський собор став швидко підупадати. Востаннє літописець згадує храм 1254 р., а в письмових джерелах він фігурує ще на початку ХІV ст. Дуже суттєвим чинником повного запустіння храму стало знищення самого міста, зменшення у ХІV-ХV ст. міського населення, яке вже не мало коштів, щоб утримувати в належному стані цю монументальну споруду. А за указом 1455 р., який видав польський король Казимир ІV, заборонено було будувати, ремонтувати й відновлювати давньогалицькі храми – повністю поховала надії галичан на відбудову Успенського собору. Із його залишків пізніше збудовано неподалік Успенську церкву, каплицю Св. Василія та частково Галицький замок у сучасному Галичі.

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал