![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Хоругви – честь,а спис наш – здобуття.⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 13
Добудемо у боротьбі осанну, А в перемозі – право на життя! Сама залишилась, немов в дитинстві, привід поруч, Тенетами оточує тюрма! У голові моїй ще безхребетний зворуш, Хто в справі цій за мене ще стогна? Блукаю поміж стін – два метри на три метри. Я є людина, в клітці людожер. Мені доказують щось невгамовно вперте, А я сміюсь – залізна відтепер. Надія я! Так мамой нареклася. Надією продовжую життя. В надії приклонюсь іконостасу. Бо в мене з Господом одна на двох мета. Не плачте по мені, сестричко, мати, рідні. Бо я надія є, надійтеся усі. Пробачте нелюдам за зруху їх та злидні, Якщо помру залишусь у душі. Я є надія! Ваш я порятунок! А ви мене…А я за вас як тінь… Даруючи життю вже інший візерунок, Стою на захисті, та й нездоланна втім. Знову черги – знов в Єрусалимі Розпинають мертвого Христа, Аве Отче! Ми, заклавши Сина, Плаху возвели в святі міста! Не набридло два тисячоліття Розпинати безлічі Христів? Не набридло? - Повінь розмаїття Від спокуси вже почервонів! Не набридло, ми до всього звичні, Ми не бачили ще світу без війни, На церквах, кладовищах цинічно, Урочисто ставимо хрести, Не набридло, а коли знайдеться Той, що скаже – Ми повинні крізь, Що пожовклим, неповажним серцем До Христа в мольбі не піднялись, До живого, котрий Всесвіт знає, Та й навіщо дурню, навпаки, Як раніше, тільки ритуали Виконати прагнем залюбки. Немає доброго нам пана, Немає правди на землі: Ще рік пройшов, а вже в омані Ганьблять нові володарі. Так скільки треба нам майданів, Отих людських кривавих жнив, Щоби знайти такого пана, З яким народ у правді жив? Щоб зрозумів, що ми невтомні В своїй одвічній боротьбі; Такий знайдеться, безумовно, Чи живі будем ми тоді? Я той, хто вже втомився від життя, Та, наче легень, вірить в сяюче майбутнє, Я той, чия палка, негаснуча мета Колись розтанула у повсякденних сутнях. Непотребом наповнений мій міх, Чому шкода лишити при дорозі Кохання, мрії, перворідний гріх, Немов без них вже жити я не змозі. Чи замалий отой палкий юнак, Щоб мотузок байдуже розв`язати, Та приголомшити, що щастя не в літах, У справжніх почуттів немає в світі дати. А чим ми жити будемо, малий, - Пожурю сам себе за необачний вчинок, Хоч вже не бачу обрій золотий У намальованих своїй зневірой стінах. Чи вистачить ще сили розхитать Чуттям кохання шкаралупу душу? – Тримайся, хлопче мій, та бий, дзвони на ґвалт, Бо я сліпий, я чути тебе мушу. У кожного в житті настане свій майдан, Дай Бог, так станеться, до мене прийде проща, І я, так станеться, життя своє віддам - Ціна йому – любов, для мене – найдорожча.
|