Фінансова підтримка інноваційної діяльності.

Тема 5. Інновації як об’єкт інвестиційної діяльності

Критерії оцінки інноваційних проектів підприємств.

Особливості оцінки ефективності інтелектуальних інвестицій.

Фінансова підтримка інноваційної діяльності.

3. На практиці оцінка інноваційних проектів суб'єктів господарювання проводиться на основі критеріїв, що враховують основні фактори впливу на їх ефективність:

◊ перспективи впровадження науково-технічних рішень;

◊ патентну чистоту продукції і патентоспроможність технічних рішень, що використовуються;

◊ перспективність застосування очікуваних результатів у майбутніх розробках.

Критерії оцінки інноваційних проектів:

· виробничі: забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами та необхідним устаткуванням; технологічність нововведень; забезпеченість виробництва кваліфікованим персоналом; екологічні вимоги;

· ринкові передбачають: відповідність проекту потребам ринку; комерційний успіх від провадження проекту; рівень реклами для просування запропонованого продукту на ринок; конкурентоспроможність продукції за ціною та якістю, захищеністю від старіння тощо;

· економічні критерії містять дані про: необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; передбачуваний річний прибуток; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту;

· соціальні та екологічні визначають: вплив реалізації проекту па рівень зайнятості населення; вилив виробничих процесів, задіяних у реалізації проекту, на навколишнє природне середовище тощо.

Економічна ефективність інноваційних проектів залежить від таких чинників:

1. При оцінці ефективності інновацій необхідно враховувати не лише загальний обсяг доходу (корисного результату), який очікується за весь строк корисного використання нововведення, але і його приріст, порівняно з аналогами.

2. Залежність від життєздатності проекту.

3. Вибір найкращого варіанту із можливих.

4. Методи оцінки ефективності інновацій мають враховувати державні інтереси, інтереси виробників, споживачів та бюджетів.

5. Показники інтегрального (загального) ефекту від створення, виробництва та експлуатації нововведень дають можливість не лише дати загальну (комплексну) оцінку ефективності нововведення, але й визначити внесок кожного з учасників інвестиційної діяльності

6. Обумовлює використання двох норм доходу на капітал: норму для приведення одноразових витрат до розрахункового року, яка приблизно має відповідати нормі прибутку, яку гарантує банк інвесторам за депозитними рахунками; друга норма доходу узгоджує інтереси інвесторів та виробників нововведень.

Основні показники оцінки інноваційного проекту:

1. Показник прибутковості інноваційного проекту: П/В; (П-прибуток; В-витрати).

2. Показник чистої прибутковості: ЧП/В (ЧП-чиста прибутковість).

3. Обсяг реалізованої інноваційної продукції, товарів, послуг: О/В (О-обсяг продукції).

4. Кількість працюючих, задіяних у виконанні проекту КП/В.

5. Бюджетна ефективність інноваційного проекту: БЕ/В.

При виконанні усіх етапів календарного плану ефективність інноваційного проекту дорівнюватиме 1, а при невиконанні одного з етапів – 0.

4. Оцінка інтелектуальних інвестицій має здійснюватися у певній методичній послідовності. Спочатку проводиться обстеження об'єктів інтелектуальної власності, тобто аналізуються технічні описи, креслення, схеми, зразки виробництва продукції тощо. Потім проводиться правова експертиза та ідентифікація майнових прав об'єктів інтелектуальної власності, виявляються виключні права, що передаються ліцензіату без збереження за ним права на видачу ліцензій іншим особам, а також невиключні права, які передаються ліцензіату із використанням права видачі ліцензії іншим особам. Далі здійснюється правова експертиза для перевірки наявності документів (патентів, охоронних свідоцтв, ліцензійних договорів тощо), які підтверджують правомірне володіння суб'єктами майнових прав.

Для визначення ефективності інтелектуальних інвестицій найчастіше використовується метод розрахунку додаткового прибутку від впровадження у виробництво об'єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність може існувати у вигляді:

• документації – зафіксована на матеріальному носії інформація про технології – нормативна, науково-технічна, конструкторська документація, звіти про результати патентно-кон'юнктурних, наукових і науково-прикладних досліджень, конструкторських і проектних робіт, державних випробувань окремих складових технологій тощо;

• ноу-хау – інформація, отримана завдяки досвіду та випробуванням, яка не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій, але є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг, і є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можна було перевірити її відповідність критеріям незагальновідомості та істотності;

• технології – результатів інтелектуальної діяльності, сукупності систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, послідовність та строк виконання операцій щодо виробництва та/або зберігання і реалізації продукції, надання послуг.

Інтелектуальними інвестиціями вважаються вкладення у наукову (творчу) діяльність – діяльність, спрямовану на одержання та використання нових знань: фундаментальні наукові дослідження, прикладні наукові дослідження.

Основними об'єктами інтелектуальних інвестицій є: наукові відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції (технічні), торговельні марки.

5. Основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є:

а) кошти Державного бюджету України;

б) кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим;

в) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ:

г) власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

е) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Активну участь у фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку економіки відіграють державні установи: Кабмін України, Державну інноваційну фінансово-кредитну установу.

Основними завданнями ДІФКУ є:

· фінансування за рахунок власних та залучених коштів науково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт;

• фінансування заходів щодо розвитку інноваційної інфраструктури;

• залучення коштів, у тому числі іноземних, для фінансування науково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт, науково-технічного пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів і програм;

• розроблення та здійснення комплексу заходів передінвестиційного характеру;

• налагодження співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку України і реалізація спільних інноваційних та інвестиційних проектів і програм.

Велику роль у фінансуванні інноваційної діяльності відіграють позичкові кошти, до яких належать:

◊ кредити комерційних банків;

◊ позикові кошти від розміщення облігацій інноваційного підприємства;

◊ податковий кредит;

◊ комерційний кредит постачальників матеріальних ресурсів при покупці цих ресурсів з відстроченим платежем;

◊ фінансовий лізинг.

Специфікою діяльності банків у інноваційній сфері є те, що:

по-перше, вона забезпечує акціонерам можливість одержання високого процента на вкладений капітал;

по-друге, при сприянні банку акціонери мають можливість оперативно і якісно вирішувати питання власного науково-технічного розвитку й одержати від цього додатковий прибуток, а також організувати широкомасштабне впровадження розроблених ними нововведень і безпосередньо брати участь в одержанні прибутку від їх експлуатації;

по-третє, через банк акціонери можуть одержати па пільгових умовах кредит для вирішення не тільки науково-технічних, а й інших виробничих цілей власного розвитку;

по-четверте, завдяки обліку потреб у науково-технічній продукції та можливостей наукового потенціалу регіону банк забезпечує високий рівень інформованості акціонерів з таких питань. Це дає можливість з більшою ефективністю планувати та здійснювати власні програми науково-технічного і соціально-економічного розвитку.