![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Поняття і функції страхування
У фінансово-правовій теорії, що обслуговувала адміністративно-командну економіку, було сформульовано та обґрунтовано тезу про те, що страхування є складовою частиною загальнодержавних фінансів. Це положення в минулому мало важливе значення для українського суспільства. Воно дозволяло значну частину страхових сум використовувати як доповнення бюджетних ресурсів держави, що в кінцевому рахунку не могло не привести до фактичної деградації власне страхування. Насправді страхування є системою особливих грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відносинами, а тому йому об'єктивно належить особлива роль в інфраструктурі ринку. Кошти, мобілізовані шляхом страхування, утворюють особливі фонди цільового призначення — страхові фонди. Відомі різні форми організації страхових фондів. Найдревніша і водночас найпростіша з них полягає в тому, що страховий фонд утворюється в межах окремо взятого господарства чи підприємства. Ця форма називається самострахуванням. Самострахування — децентралізована форма організації страхового фонду. Такий фонд утворюється господарюючим суб'єктом лише за рахунок власних ресурсів і тільки для особистих потреб. При цьому завдана непередбачена шкода не компенсується, а тільки рівномірно розподіляється на весь період часу утворення страхового фонду. Значно пізніше з'явилась інша форма страхового фонду — централізована. Такий фонд є єдиним для певного кола суб'єктів господарювання. Він утворюється в централізованому порядку з централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональних та місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних господарств. Шкода, що відшкодовується з цього фонду, не лягає на той самий суб'єкт господарювання, де вона мала місце. Ці дві форми страхування до цих пір мають місце в Україні, проте вони не дуже поширені, оскільки за ефективністю значно поступаються третій формі організації страхових фондів — централізованому страхуванні за рахунок децентралізованих джерел. Суть цієї форми полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальних страхових організаціях, проте утворюється він в децентралізованому порядку, шляхом збору спеціальних внесків в цей фонд від суб'єктів господарювання — юридичних та фізичних осіб. Ця форма організації страхового фонду і є страхуванням у його найбільш розвинутому, сучасному вигляді. Тобто, страхування ще можна визначити як форму організації централізованого (в певному масштабі) страхового фонду за рахунок децентралізованих джерел (страхових внесків страхувальників). Це визначення охоплює всі види страхування — добровільне і обов'язкове, договірне і недоговірне. Основними суб'єктами страхування є: страховики — юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, що мають державний дозвіл (ліцензію) на здійснення страхових операцій, відають утворенням і витрачанням коштів страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування. В умовах ринкового господарства найпоширенішими є страхові компанії у формі акціонерних товариств або сумісних підприємств. Концентрація капіталу на акціонерній основі забезпечує фінансову незалежність страхових організації; страхувальники — юридичні і фізичні особи, що мають страховий інтерес і вступають у відносини зі страховиками за приписом закону, Ьтшого нормативного акту або на підставі двосторонньої угоди у формі договору страхування. На підтвердження укладеного договору страхування страховик видає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому містяться правила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і припинення договору та інші умови, що регулюють відносини сторін. Суспільна сутність і призначення страхування найяскравіше та найповніше проявляються у його функціях. Найважливішими серед них є відновлювальна, попереджувальна, ощадна та контрольна функції. Основною функцією страхування є відшкодування збитків від страхових випадків, відновлення продуктивних сил чи добробуту страхувальника (страхувальників). В юридичній літературі ця функція традиційно іменується відновлю вальною (в спеціальній літературі із страхування ця функція страхування найчастіше іменується ризиковою функцією). Саме в межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій. Попереджувальна функція страхування спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику. В страхуванні життя категорія страхування в найбільшій мірі зближується з категорією кредиту при нагромадженні у відповідності з договорами страхування на доживання обумовлених страхових сум. Збереження грошових сум з допомогою страхування на доживання пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного добробуту. Тим самим страхування має і ощадну функцію. Контрольна функція страхування полягає в строго цільовому формуванні коштів страхового фонду. Дана функція випливає з усіх вищевказаних специфічних функцій і проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах, в умовах страхування. У відповідності з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за правильним проведенням страхувальних операцій. Роль страхування у забезпеченні безперервності та збалансованості суспільного виробництва проявляється в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування; в показниках розвитку страхової справи; в повноті та своєчасності відшкодування шкоди від настання страхових випадків; в залученні тимчасово вільних коштів страхового фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій, в поповненні за рахунок частини прибутку від страхових та інших господарських операцій доходів державного бюджету країни.
|