Антанта Об’єкти протиріч Четверний союз

Перша світова війна: об’єкти протиріч

Україна опинилася в епіцентрі подій, пов'язаних з Першою світовою війною, внаслідок того, що займала вигідне географічне положення і мала значний військово-економічний потенціал і людські ресурси.

Напередодні Першої світової війни абсолютна більшість українських зе­мель перебувала у складі Російської й Австро-Угорської імперій. У планах обох держав було розширення підле­глих територій, передусім за рахунок українських земель.

Росія планувала приєднати Східну Галичину, Північну Буковину та «Кар­патську Русь» (Закарпаття). Російський уряд вважав, що має моральне право і навіть зобов'язання перед слов'ян­ськими народами захищати їхні інтер­еси. Проте дипломатична риторика панславізму ^[1] приховувала загарб­ницькі цілі. Насправді ж під гаслом об'єднання «єдинокровних братів- русинів» планувалося відсунути кордони Російської імперії до карпат­ських перевалів.

Австро-Угорщина не тільки не допускала можливості втратити регіони, на які претендувала Росія, - вона прагнула власного терито­ріального розширення за рахунок Волині та Поділля. Австро-угорські дипломати декларували «цивілізаційну» місію об'єднання Заходу і Сходу Європи. Посол Австро-Угорщини у США К. Думба в поданому на адресу американського уряду меморандумі визначав цілі його дер­жави на Балканах і на Сході як «переважно комерційні й культурні за характером. Вони є політичними тільки з огляду на географічне розташування дуалістичної імперії, що накладає на її державних ді­ячів тягар підтримки територіальної єдності та забезпечення умов поширення промислової продукції». Дипломат зауважував посилен­ня слов'янського елементу у «політичному й економічному житті ім­перії».

Німеччина серед інших завдань майбутньої війни висунула і таке: розчленування Росії на частини, загарбання Польщі, Білорусі, України, прибалтійських губерній для розселення там своїх колоністів. Прагнучи утвердити себе як домінуючий міжнародний чинник, Німеччина пла­нувала створення Мітельєвропи («Середньої Європи»), до якої прагнула інкорпорувати (від лат. іпсогрогаііо - приєднання, включення) й Австро- Угорщину.

Габсбурзькі плани щодо Балкан і кайзерівські стосовно Близького Сходу привертали особливу увагу до «українського питання». Австро- Угорщина хотіла відтіснити Росію від своїх кордонів та від узбережжя Чорного моря, звівши «охоронний вал» на шляху здійснення її пансла­вістської політики, усунути небезпеку інтервенції на Балканах і в Туреч­чині. Тому створення буферних держав із західних частин Російської ім­перії, зокрема й України, набувало особливого значення.

На приєднання до своєї території українських земель Бессарабії і частини Буковини за сприятливого розвитку воєнного конфлікту споді­валася Румунія.

Сили, що розраховували на відродження польської державності в ході війни, беззастережно включали до майбутнього утворення галицькі та західноукраїнські землі як «історично польські».

Лише українців ніхто не запитував, чого вони прагнуть та чого чекають від урядів європейських країн.