Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства

Найважливішим показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої проявляється у можливості підприємства у будь-який момент розрахуватися за своїми зобов'язаннями (пасивам) за допомогою (за рахунок) майна (активів), яке є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити свої борги - заборгованості перед постачальниками, перед банком з повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджет­ними централізованими фондами зі сплати податків та платежів, перед робітниками з виплати заробітної плати та інше.

До активів підприємства відносяться виробничі запаси, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти тощо. Ці активи називаються ліквідними через те. що їх можна відносно швидко продати (стягти) і за отримані грошові кошти погасити наявні боргові зобов'язання.

Ліквідність суб'єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості. По суті, ліквідність суб'єкта господарювання - це ліквідність його балансу. Ліквідність же балансу підприємства - це зв'язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів.

Ліквідність балансу підприємства визначається рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

В активи, які беруть участь у розрахунках, включаються грошові кошти і цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріальні запаси цінностей і незавершене виробництво, основні фонди, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення та устаткування. Не включа­ються до активів заборгованість засновників за їх вкладами в основний фонд, збитки.

До складу пасивів, які беруть участь у розрахунках, включаються кредиторська заборгованість, короткострокові і довгострокові кредити та позичені кошти, джерела формування власних оборотних активів, цільове фінансування та цільові надходження, резерви майбутніх витрат та платежів, а також інші пасиви.

Найбільш ліквідні активи - грошові кошти та цінні папери підприємства повинні бути більші або дорівнювати терміновим зобов'язанням (кредиторській заборгованості). Активи, що швидко реалізовуються, дебіторська заборгованість та інші активи повинні бути більшими або дорівнювати короткостроковим пасивам (короткостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що повільно реалізовуються, - запаси та втрати за виключенням витрат майбутніх періодів повинні бути більшими або дорівнювати довгостроковим пасивам (довгостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що важко реалізовуються нематеріальні активи, основні фонди, незавершені капітальні вкладення та устаткування повинні бути меншими або дорівнювати сталим пасивам (джерелам власних коштів).

При виконанні зазначених вище умов баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним. У випадку, якщо одна або декілька із вказаних умов не виконуються, ліквідність балансу більшою або меншою мірою відрізняється від абсолютної. При цьому нестача коштів в одній групі активів компенсується їх залишком в іншій групі у вартісному виразі.

Залежно від того, якими платіжними засобами підприємство має можливість погасити свої зобов'язання, розраховують декілька показників ліквідності (платоспроможності).

Перш за все, найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття. Він показує рівень покриття ак­тивами підприємства своїх зобов'язань. Визначається коефіцієнт покрит­тя відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов'язань. Розрахувати його можна за формулою:

де К_п - коефіцієнт покриття;

ПА - поточні активи;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Нормативне значення коефіцієнта більше 1.

У даному випадку підприємство може своєчасно погасити свої зобов'язання. При значенні коефіцієнта менше 1 - підприємство має неліквідний баланс.

Крім коефіцієнта покриття для оцінки рівня ліквідності розрахо­вують коефіцієнти швидкої і абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізовуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості) на поточні зобов'язання. У вигляді формули це можна подати так:

де К_шл - коефіцієнт швидкої ліквідності;

ГК - грошові кошти;

ДЗ - дебіторська заборгованість;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Середнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності знаходиться у межах 0, 5 0, 6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем по­криття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов'язань. Для розрахунку даного коефіцієнта можна використовувати таку формулу:

де К_ал - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

ГК - грошові кошти;

КВФ - короткострокові фінансові вкладення;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності більше 0, 2 є достатнім, щоб підприємство своєчасно розраховувалось за своїми боргами з кредиторами. Зниження рівня даного коефіцієнта означає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

При значенні коефіцієнта абсолютної ліквідності (К) менше 0, 2, а коефіцієнта покриття менше 0, 5, підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.

Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань про­тягом року.

Часом платоспроможність помилково ототожнюється лише з наявністю грошових коштів на рахунках в установах банків і в касі підприємства.

Проте наявність грошових коштів в установах банків і в касі характеризує не платоспроможність, а поточну готовність (можливість) підприємства розрахуватись за зобов'язаннями.

Вважається, що наявність грошових коштів підприємства ікі рахун­ках у банках повинна відповідати різниці між поточною кредиторською і дебіторською заборгованістю.

Наприклад, якщо кредиторська заборгованість у підприємства на 1 листопада 1999 року складає 750 тис. грн., дебіторська - 450 тис. грн., а залишок грошових коштів на рахунках у банку - 120 тис. грн, то рівень поточної платіжної готовності складатиме:

120000: (750000-450000) • 100% = 40%.

В цьому зв'язку однією з важливіших проблем підприємства є підвищення рівня поточної платіжної готовності.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж поточні. Нездатність підприємства задовольнити ви­моги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів до бюджету, позабюд­жетних фондів та ін. в зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна та інших активів, характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним на основі виявлення незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура балансу - це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами в зв'язку з недостатнім рівнем ліквідності майна.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є: коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового левереджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт по­криття (платоспроможності) та ін.

Коефіцієнт автономії - показник, який характеризує частку влас­ного капіталу у загальній сумі всіх пасивів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Розраховується коефіцієнт автономії як відношення суми власного капіталу до підсумку балансу підприємства, що у вигляді формули можна показати так:

де К_авт – коефіцієнт автономії;

ВК – власний капітал;

ПБ – пасив балансу.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії складає більше 0, 5. Дана величина показника дозволяє припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності - показник, який характеризує відношення власних і позичкових коштів підприємства, тобто він показує скільки позичкових коштів привернуло підприємство в роз­рахунку на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Виз­начення коефіцієнта фінансової стабільності можна здійснювати за

формулою:

К_фс – коефіцієнт фінансової стабільності;

ВК – власні кошти;

ПК – позикові кошти.

Нормальним (нормативним) вважається стан, коли даний коефіцієнт більший 1. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт фінансового левериджу - показник, який характеризує відношення довгострокових зобов'язань і джерел власних коштів підприємства, тобто, він показує, скільки довгострокових зобов'язань приходиться на одиницю джерел власного капіталу. Розрахунок коефіцієнта фінансового левериджу можна провести за формулою:

де К_фл - коефіцієнт фінансового левериджу;

ДЗ - довгострокові зобов'язання;

ВК - власні кошти.

Нормальним (нормативним) вважається такий стан, коли даний коефіцієнт менший 0, 1. В цьому випадку фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів підприємства, тобто він показує, скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується даний коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період таким чином: від підсумку за розділом 1 пасиву балансу віднімається підсумок за розділом 1 активу балансу і отримана різниця ділиться на суму підсумку розділу 2 активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування оборотних засобів ділиться на фактичну вартість оборотних засобів, які є на підприємстві. У вигляді формули це буде мати такий вигляд:

де К_звз – коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

П₁ - сума підсумку за розділом 1 пасиву балансу;

АрА₂- сума підсумків за розділами, відповідно, 1 та 2 активу ба­лансу.

Нормальним вважається такий стан, коли даний коефіцієнт більший 0, 1. Це в даному випадку означає, що оборотні активи, які є у підприємства, покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості буде означати, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження вкаже на не­стачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Коефіцієнт покриття (платоспроможності) - показник, який характеризує рівень достатності оборотних коштів (поточних активів) підприємства для погашення своїх поточних зобов'язань протягом року. Визначається він відношенням усіх поточних активів (за виключенням витрат майбутніх періодів) до поточних зобов'язань підприємства. Для розрахунку коефіцієнта покриття можна використовувати таку формулу:

де К_п – коефіцієнт покриття (платоспроможності);

ПА – поточні активи;

В_мп – сума витрат майбутніх періодів;

ПЗ – поточні зобов’язання.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань. Нор­мативне значення коефіцієнта більше 1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж поточні зобов'язання. В даному випадку у підприємства добрий фінансовий стан і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов'язання.

Інформаційною базою для оцінки фінансового стану підприємства служать: дані " Балансу підприємства", ф. №1; дані " Звіту про фінансові результати", ф. №2; дані " Звіту про рух грошових коштів", ф. №3; дані " Звіту про власний капітал", ф. №4; статистична та інша звітність.

7.3 Показники фінансової стійкості підприємства

Під сутністю фінансової стійкості підприємства розуміють за­безпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування.

Фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли об'єм його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тоб­то підприємство є платоспроможним. Або, фінансова стійкість підприємства це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел форму­вання активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позичених джерел коштів для їх формування.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства викорис­товується система абсолютних та відносних показників. Найбільш узагаль­нюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і затрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів і витрат.

За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і затрат розрізняють декілька видів фінансової стійкості підприємства:

- абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джере­ла формування оборотних активів покривають запаси і затрати. Наявність власних джерел формування оборотних активів визначається за балансом підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів;

- нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси і втрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами;

- нестійкий фінансовий стан, коли запаси і затрати покрива­ються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

- кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покрива­ються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство знаходиться на межі банкрут­ства. Для визначення фінансової стійкості і встановлення типу фінансової ситуації проаналізуємо дані таблиці 9.1.

Згідно з даними таблиці 9.1 тип фінансової ситуації підприємства як на початок, так і на кінець звітного періоду кризовий, бо наявність власних і позикових джерел покриває запаси і затрати, які є на підприємстві, всього на 20, 5%, тобто, для покриття запасів і затрат, які є на підприємстві, не вистачає близько 80% власних і позичкових коштів.

Досить важливого значення для роботи підприємств в умовах ринкової економіки набуває їх фінансова незалежність від зовнішніх по­зичкових джерел. Запас джерел власних коштів означає запас фінансової стійкості підприємства за такої умови, що його власні кошти переви­щують позичкові.

Стійкість фінансового стану підприємства оцінюється за відношенням власних і позичкових коштів, за темпами накопичення власних коштів у результаті поточної фінансової діяльності, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних активів власними джерелами.

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів, які розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих коефіцієнтів з ба­зисними величинами (середньогалузевими, показниками більш міцних у фінансовому відношенні підприємств, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості підприємства, яке аналізується.

Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позичкових коштів є: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт власних та позикових коштів), коефіцієнт фінансового левереджу (залежності від довгострокових зобов'язань), коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт відношення позикових і власних коштів, коефіцієнт маневреності робочого та влас­ного капіталів.

Таблиця 7.1

Запаси, затрати та джерела їх покриття

(аналіз фінансової стійкості)

Зміст та порядок визначення вказаних коефіцієнтів такі, коефіцієнт автономії показує частку власного капіталу у загальній сумі всіх джерел фінансування підприємства, які використовуються ним для здійснення статутної діяльності.

Розраховується коефіцієнт автономії як відношення суми за підсумком розділу 1 пасиву балансу до суми підсумку балансу. У вигляді формули це можна показати так:

де К_авт – коефіцієнт автономії;

ВК – власний капітал;

ПБ – підсумок балансу.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії - більше 0, 5. Дана величина показника дозволяє припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними коштами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантій погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства;

коефіціент фінансової стабільності (співвідношення власних і позичкових коштів) показує, скільки позичкових коштів привернуло підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Розраховується він діленням суми власного капіталу до залученого капіталу. У вигляді формули це можна подати так:

де К_фс – коефіцієнт фінансової стабільності;

ВК - власний капітал;

ЗК - залучений капітал.

Нормальним (нормативним) вважається стан, коли даний коефіцієнт більший 1. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами - характеризує рівень забезпечення підприємства власними коштами. Розраховується даний показник як відношення суми фактичної наявності джерел влас­них і прирівняних до них коштів (за виключенням сум заборгованостей за розрахунками з учасниками, доходів майбутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструктуризованого боргу) до суми обо­ротних активів, які має підприємство. Розрахунок даного коефіцієнта у вигляді формули можна показати таким чином:

де К_звк - коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

П — разом перший розділ пасиву балансу;

А₁, А₂-підсумки за розділами 1 і 2 активу балансу.

Нормальним вважається стан підприємства, коли коефіцієнт забезпеченості власними коштами більший 0, 1.

Фінансова стійкість підприємства оцінюється і коефіцієнтом співвідношення залученого і власного капіталів. Цей показник показує, скільки позичкового капіталу залучило підприємство на одну гривню вкладеного в активи власного капіталу. Розраховується він співвідношенням всієї суми залученого капіталу до суми власного капіталу. У вигляді формули розрахунок даного коефіцієнта можна показати таким чином:

де К_звк - коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів;

ЗК- залучений капітал;

ВК- власний капітал;

Нормальним є такий стан підприємства, коли даний коефіцієнт мен­ший 1. Якщо коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів перевищує одиницю, фінансова стійкість і автономність підприємства досягає критичної величини.

Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства, є коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів. Він показує, скільки довгострокових позичкових коштів ви­користано для фінансування активів підприємства поряд із власними коштами. Розраховується даний коефіцієнт діленням суми довгостроко­вих кредитів та інших позикових коштів на суму власних та позичкових коштів. У вигляді формули це можна подати так:

де К_дзпк - коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів;

ДЗ — довгострокові зобов'язання;

ВК - власні кошти;

Чим менше позичкових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, тим сильніша його фінансова стійкість.

Важливе значення для вивчення фінансової стійкості підприємства має і розрахунок коефіцієнта залучення довгострокових позичкових коштів у сумі довгострокових активів. Розраховується цей коефіцієнт як відношення суми довгострокових позичкових коштів до суми до­вгострокових активів. У вигляді формули це записується так:

де К_дзвк - коефіцієнт залучення довгострокових позичкових коштів у сумі довгострокових активів;

ДЗ - довгострокові зобов'язання;

ДА - довгострокові актинії;

Даний коефіцієнт показує, скільки довгострокових позичкових коштів і кредитів банку припадає на одиницю довгострокових активів підприємства.

Ступінь залежності підприємства від кредиторів можна визна­чити розрахунком коефіцієнта концентрації залученого капіталу. Визначається він співвідношенням суми довгострокових і короткостро­кових вкладень до суми активів підприємства. У вигляді формули це можна подати таким чином:

де К_дзвк - коефіцієнт концентрації залученого капіталу;

ДКВ - довгострокові і короткострокові вкладення;

А – активи.

З іншого боку для визначення ступеня концентрації власно­го капіталу визначається аналогічний коефіцієнт - коефіцієнт концентрації власного капіталу. Для цього використовується така формула:

де К_квк – коефіцієнт автономії;

ВК – власний капітал;

ПБ – підсумок балансу.

Чим вищий даний коефіцієнт, тим стабільніший фінансовий стан підприємства.

Для визначення частки активів, що відноситься до власного капіталу, визначається коефіцієнт фінансової залежності. Його можна розрахувати за формулою:

К_фз – коефіцієнт фінансової залежності;

А – активи підприємства;

ВК – власний капітал.

Для визначення фінансової стійкості підприємства можуть розраховуватися додатково і інші показники забезпеченості підприємства відповідними джерелами і коштами, які забезпечують його роботу.

7.4 Оцінка ділової активності підприємства

Основною метою створення підприємства є виробництво відповідної продукції, послуг, їх реалізація, отримання доходів та прибутку. Кож­не з підприємств приймає рішення стосовно того, що виробляти? Для кого виробляти? Як виробляти? Отже, щоб приймати ефективні рішення і мати можливість впливати на середовище, в якому дово­диться діяти підприємству, йому необхідно здійснювати пошук най­кращих взаємозв'язків між обсягом та складом економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів. З цього випливає таке співвідношення, щоб вартість вико­ристаних ресурсів була меншою ніж вартість проданих товарів, тобто підприємство мало змогу отримати прибуток, що в кінці кінців є метою кожного підприємства.

Отримання прибутку кожним підприємством передбачає, насампе­ред, в якому обсязі, за якими напрямками та як ефективно використову­ються існуючі в наявності матеріальні ресурси (майно) підприємства, що по суті буде виражатися в оцінці його ділової активності.

Ділова активність підприємства характеризується значною кількістю абсолютних і відносних результативних показників використання ресурсів та обсягами виробництва (обсягом виробництва продукції, послуг, чистим доходом, фінансовими результатами, продуктивністю праці, фондовіддачею використовуваних активів, оборотністю обо­ротних активів, дебіторської та кредиторської заборгованості, власного капіталу тощо).

Таблиця 7.2.

Показники ділової активності підприємства та методика їх розрахунку

Перелік показників, які характеризують ділову активність підприємства, та методика їх розрахунку надано у таблиці 7.2.

Аналіз розрахованих показників повинен бути метою висновків щодо стійкості платоспроможності, ефективності використання активів та власного капіталу, забезпеченості фінансовими ресурсами, своєчасності розрахунків тощо.

Крім того, у процесі аналізу повинні бути виявлені тенденції і фак­тори зниження ефективності використання активів, зменшення обсягів виручки та прибутку від реалізації продукції, причини наявності стійкої простроченої дебіторської та кредиторської заборгованості, браку влас­них джерел формування оборотних активів, високий ступінь залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування тощо.

Кінцевим висновком аналізу названих показників у динаміці по­винен бути висновок про стан ділової активності підприємства.

7.5 Комплексна оцінка фінансового стану підприємства

Перехід економіки України до ринкових відносин відбувається у складних умовах падіння виробництва та інфляції. Це негативно впливає на організацію фінансових відносин підприємств, знижує можливості збільшення фінансових ресурсів, і як наслідок, фінансування вирішень економічних і соціальних питань. В цих умовах дуже важливим для підприємств виступає проведення комплексної оцінки фінансового стану з метою виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів.

Факторами задовільного фінансового стану підприємства можуть бути:

- наявність у необхідних обсягах фінансових ресурсів;

- прибутковість;

- стійка платоспроможність;

- своєчасність розрахунків тощо.

Факторами незадовільного фінансового стану підприємства можуть бути:

- нестача власних оборотних активів;

- наявність збитків;

- наявність стійкої заборгованості за платежами тощо. Загальними кінцевими показниками комплексної оцінки фінансового стану підприємства є його дохідність та рентабельність.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютним показником дохідності являється прибуток, а відносним - рівень рентабельності.

Сума отриманого прибутку - це показник, який характеризує результативність роботи підприємства, фінансовий результат його підприємницької діяльності. Прибуток - один з основних джерел фінансових ресурсів підприємства і держави.

Прибуток, як кінцевий фінансовий результат діяльності господарюю­чих суб'єктів, формується в результаті взаємодії багатьох факторів. Так, загальний обсяг прибутку формується за рахунок прибутку від продажу продукції, робіт, товарів, основних засобів, нашої них цінностей, доходів від надзвичайних операцій. Тому при аналізі формування загального при­бутку необхідно визначній питому вагу та рівень зміни його складових. Потім проаналізувати зміну основної складової загального прибутку прибуток від продажу продукції, визначити рівень впливу на його розмір окремих факторів:

- зміни структури і обсягу проданої продукції;

- зміни рівня її собівартості;

- зміни рівня реалізаційних цін.

На основі проведеного аналізу розкрити резерви збільшення при­бутку від продажу продукції.

Для комплексної оцінки фінансового стану підприємства потрібно розрахувати і відносні показники:

- рентабельність виробничих витрат;

- рентабельність основної діяльності;

- рентабельність операційної діяльності;

- рентабельність звичайної діяльності;

- рентабельність господарської діяльності;

- рентабельність підприємства;

- рентабельність усіх активів;

- рентабельність оборотних активів;

- рентабельність власного капіталу.

А також такі показники, як обіговість оборотних активів, обіговість власного капіталу, коефіцієнт забезпечення запасів і затрат джерелами активів для їх формування тощо.

Розрахунок названих показників (коефіцієнтів) наведено у таблиці 7.3.

Таблиця 7.3.

Розрахунок показників ефективності виробництва

Найбільш узагальнюючим абсолютним показником, який характеризує фінансовий стан підприємства є відповідність чи невідповідність (надлишок чи нестача) джерел власних коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між величиною джерел власних коштів і величиною запасів і витрат.

У випадках відповідності чи перевищення власних джерел форму­вання оборотних активів наявності запасів і витрат - у підприємства стійкий фінансовий стан. При нестачі власних джерел для покриття запасів і витрат у підприємства нестійкий фінансовий стан.

Частку власних джерел формування оборотних засобів у покритті запасів і витрат визначають таким чином:

Частка власних джерел Власні джерела формування оборотних активів

формування оборотних = ----------------------- ------------------------------- =

активів Запаси і витрати

У випадку зниження частки власних джерел формування оборот­них активів у покритті запасів і витрат, підприємству для стабілізації фінансового стану необхідно збільшити частку цих джерел в оборотні активи, а також знизити залишки цінностей шляхом реалізації в виробництві малорухомих і невикористаних запасів.

Питання до самоконтролю:

1. За допомогою яких показників оцінюється фінансовий стан підприємства?

2. Як здійснюється аналіз балансу підприємства?

3. Як оцінюється структура джерел фінансових ресурсів підприємства?

4. Що таке платоспроможність?

5. Які існують причини виникнення платоспроможності?

6. Що таке ліквідність?

7. Як класифікуються активи за ліквідністю?

8. Як класифікуються пасиви за строковістю?

9. Як оцінити ліквідність балансу?

10. Які показники характеризують ліквідність і платоспроможність підприємства?

11. Як оцінюється прибутковість підприємства?

12. На які групи можна поділити показники рентабельності?

13. Як відбувається оцінка ділової активності підприємства?

14. Що таке коефіцієнт покриття, і як він визначається?

15. Як розраховується коефіцієнт забезпеченості власними коштами?

16. Що показує коефіцієнт автономії і як він розраховується?

Розділ 8. Фінансове планування на підприємстві

8.1 Фінансове планування, його види та їх характеристика

В умовах переходу до ринкової економіки значно зростає матеріальна і моральна відповідальність керівників господарюючих суб'єктів за їх фінансовий стан. Фінансовий стан підприємств обґрунтовується рівнем виробничо-фінансової діяльності. Рівень же виробничо-фінансової діяльності підприємств значною мірою визначається рівнем управління ними. Вироблення управлінських рішень, оцінка та вибір найбільш ефективних варіантів, форм і засобів їх виконання здійснюються на основі планування розвитку економіки підприємства в цілому.

У складі загального планування розвитку економіки підприємств суттєва роль належить фінансовому плануванню.

Фінансове планування - це процес визначення об'ємів надход­ження відповідних видів фінансових ресурсів (прибутку, амортизації та ін.) та їх розподілу за напрямком використання у запланованому році (періоді).

Фінансове планування - необхідний елемент управління економікою. Якщо фінанси охоплюють усі сторони діяльності підприємств, то фінансове планування виражає ці сторони діяльності у відповідних фінансових показниках, використовуваних в управлінні економікою. Без фінансового планування не може бути досягнутий той рівень управління економікою, що забезпечує підприємству підвищення її ефективності, успіх на ринку, розширення матеріальної бази, успішне вирішення соціальних питань і матеріального стимулювання робітників. У зв'язку з цим, в умовах функціонування ринкових відносин потрібний значно вищий, ніж ми маємо сьогодні, науково обґрунтований рівень плану­вання фінансово-господарської діяльності підприємств.

Призначення фінансового планування - визначення обсягу фінансових результатів, а також сукупної потреби підприємства у фінансових ресурсах у розмірах, що забезпечують фінансування розши­рення виробництва, виконання фінансово-кредитних зобов'язань перед бюджетом, банками та ін., вирішення соціальних задач і матеріального стимулювання робітників підприємства. Крім цього, фінансове пла­нування сприяє запобіганню наднормативних і надпланових витрат товарно-матеріальних цінностей і фінансових ресурсів як за окремими видами проведених заходів, так і по підприємству в цілому.

Об'єктом фінансового планування є доходи і накопичення, їх фор­мування і розподіл, взаємовідносини з ланками фінансово-кредитної системи, фонди грошових коштів, їх формування та використання, капітальні вкладення й оборотні активи, планування їх обсягів і джерел фінансування, визначення джерел фінансування соціальної і культурно-побутової сфер підприємства.

Базується фінансове планування на виробничих показниках плану, плану продажу продукції та послуг, плану капітальних вкладень та розвитку соціальної сфери.

Основними завданнями фінансового планування є:

- визначення фінансових результатів від усіх видів діяльності підприємства;

- визначення джерел та обсягів фінансових ресурсів відповідно до потреб підприємства;

- виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів;

- раціональний розподіл отримуваних прибутків і накопичень за каналами їх використання;

- здійснення фінансового контролю за формуванням та викори­станням фінансових ресурсів і коштів;

- забезпечення посилення ролі фінансового планування в керуванні виробництвом і підвищенні його ефективності.

Основними стадіями (етапами) фінансового планування є:

- аналіз надходження і витрат фінансових ресурсів за їх видами і в цілому за попередній звітний період;

- складання проекту фінансового плану на запланований рік;

- розгляд і затвердження фінансових планів;

- виконання фінансових планів.

Основними методами фінансового планування є: метод коефіцієнтів; нормативний метод; балансовий метод.

Метод коефіцієнтів передбачає зміну планованих фінансових показників на визначену частку (коефіцієнт), виходячи з рівня їх ви­конання у попередньому звітному періоді.

Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм.

Балансовий метод передбачає погодження усіх витрат із джерелами їх фінансування.

У процесі фінансового планування складаються різноманітні фінансові розрахунки, таблиці, у яких визначаються результати від продажу продукції, робіт і послуг, здійснюється розподіл виявлених результатів, розраховуються нормативи власних оборотних активів та джерела їх покриття, визначаються обсяги витрат та джерела їх по­криття за капітальними вкладеннями і т. ін.

Заключним етапом фінансового планування є складання зведеної таблиці - фінансовий план (баланс фінансових ресурсів і витрат) підприємства.

Фінансове планування здійснюється за допомогою складання фінансових розрахунків і планів різного змісту і призначення залежно від задач і об'єктів планування. Виходячи з цього, фінансові плани можна класифікувати як на перспективні, поточні та оперативні.

Прикладом поєднання перспективного і поточного плануван­ня є бізнес-план, який прийнято розробляти при створенні ново­го підприємства або при обґрунтуванні виробництва нових видів продукції.

Бізнес-план являє собою документ, у якому викладені організаційні, виробничі та ринкові аспекти передбачуваного бізнесу, а також запропоновані планові розрахунки обсягів виробництва, інвестицій, що мають бути вкладені, та отриманих фінансових результатів від здійснення за планованого заходу.

Складання бізнес-плану необхідне для визначення обсягів та розроб­ки стратегії фінансування, залучення конкретних інвесторів до участі в створенні нового підприємства або фінансування нових виробничих програм. Інвесторами можуть виступати банки, інші юридичні, а також фізичні особи.

Структура бізнес-плану та його обсяг залежать від сфери діяльності, до якої відноситься бізнес, від розміру даного бізнесу, від суми інвестицій, необхідних для його організації, від обсягу й асортименту майбутнього продукту. Основна ж частина бізнес-плану має організаційний і вироб­ничий характер. Відповідні його розділи відображають відомості про продукцію, що планується до виробництва, її якості, рівні цін, ринки збуту, про результати маркетингових досліджень, про конкурентоспроможність продукції і фінансові результати від її продажу.

Приблизний склад та зміст розділів бізнес-плану такі:

Юридичний статус підприємства. Дається повна і скорочена назва підприємства, його юридична адреса, форма власності та право­вий статус, а також склад засновників та розмір їх часток у статутному капіталі.

Коротка історична довідка про діяльність підприємства.

Дається інформація про спеціалізацію підприємства, об'єм продукції, що випускається, вказується розмір земельних ділянок, виробничих площ та ін.

Характеристика виробленої продукті (послуг) і ринків збуту. На­водиться перелік та показники виробництва основних видів продукції (послуг) за звітний рік та прогноз на три роки, передбачається удоско­налення структури продукції, що виробляється, зазначається сучасне становище підприємства на ринках збуту та пропозиції щодо його поліпшення.

Характеристика конкурентного середовища. У цьому розділі зазначається галузь, наводиться інформація щодо підприємств, які виробляють аналогічну продукцію (послуги) та здійснюють її збут на тих самих ринках, що й підприємство-конкурент, дається загальна ха­рактеристика якісних і кількісних показників вироблюваної продукції та ін.

План маркетингової діяльності. Наводяться відомості про наявні на підприємстві маркетингові служби, подається схема та характеристи­ка існуючих каналів збуту і пропозиції покупця щодо їх вдосконален­ня, засобів реклами, ціноутворення, а також надаються відомості про діяльність підприємства щодо просування вироблюваної продукції на ринку збуту, про механізм розрахунків за придбану продукцію. Тут же наводяться характеристики постачальників сировини для підприємства із зазначенням її якості, кількості, ритмічності надходження та ціни.

План виробничої діяльності підприємства. Дається характеристика виробничого процесу на підприємстві, наводяться схеми виробничих потоків, зазначаються пропозиції покупця щодо вдосконалення вироб­ничого процесу на підприємстві на основі впровадження прогресивної техніки та технології.

Організаційний план. Подається інформація щодо існуючої організаційної структури підприємства та пропозиції покупця щодо її вдосконалення, наводяться дані щодо забезпечення підприємства робо­чою силою, про кваліфікацію робітників, про діючу систему заробітної плати, систему преміювання, їх середні розміри та ін.

Охорона навколишнього середовища. У цьому розділі наводиться інформація щодо стану навколишнього середовища, існуючих проблем, першочерговості їх розв'язання, щодо джерел фінансування проведення природозахисних заходів з визначенням термінів виконання.

Фінансовий план та програма інвестицій. Наводиться обсяг інвестиційних вкладень у підприємство та джерела їх отримання, прогнозні показники прибутку та збитку, а також балансу підприємства. Тут же надається баланс, звіт про фінансові результати та їх викори­стання, звіт про фінансово-майновий стан підприємства за останній звітний рік.

Складання бізнес-плану має істотне значення для підприємств у тих випадках, коли у них бракує власних фінансових ресурсів для виконан­ня того або іншого їхнього проекту. У цих випадках даний документ є одним з основних, який необхідний підприємству для звернення до інших інвесторів з проханням притягнення їх фінансових ресурсів для фінансування даного проекту або в банк, для одержання на дану ціль позичкових коштів.

8.2 Фінансовий план підприємства

Здійснюване на підприємствах планування виробничо-фінансової діяльності передбачає складання як виробничого, так і фінансового планів. Фінансовий план є складовою бізнес-плану підприємства. Він являє собою таблицю, у якій відображаються обсяги надходжень і напрямки використання фінансових ресурсів підприємства в запла­нованому році.

Призначення фінансового плану (балансу фінансових ресурсів і ви­трат) - визначення фінансових результатів від діяльності підприємства, а також сукупної потреби підприємства у фінансових ресурсах у розмірах, необхідних для фінансування передбачених обсягів роз­ширення виробництва, виконання фінансово-кредитних зобов'язань, вирішення соціальних задач і матеріального стимулювання робітників підприємства.

Необхідність фінансового плану полягає в тому, щоб дати можливість керівництву підприємства бачити, які фінансові ресурси, у яких обсягах і звідки надходять, на які цілі вони витрачаються, виявити резерви збільшення власних фінансових ресурсів, здійснювати режим економії та контроль за цільовим використанням коштів.

Складання фінансового плану кожне підприємство здійснює самостійно за встановленою формою. Фінансовий план державного підприємства складається з двох частин:

1 - формування чистого прибутку;

2 - джерела формування і надходження коштів та напрями їх ви­користання.

У першій частині фінансового плану передбачається розрахунок фінансових результатів від усіх видів діяльності підприємства, а також чистого прибутку і його розподіл.

Друга частина фінансового плану містить сім розділів:

- джерела формування і надходження коштів;

- приріст активів підприємства;

- повернення залучених коштів;

- витрати, пов'язані з унесенням обов'язкових платежів до бюд­жету і державних цільових фондів;

- покриття збитків минулих періодів;

- елементи операційних витрат;

- розрахунок податку на додану вартість.

Зміст розділів другої частини фінансового плану такий. У розділі " Джерела формування і надходження коштів" відображаються:

- чистий прибуток;

- нерозподілений прибуток минулих років;

- амортизаційні відрахування;

- довгострокові і короткострокові кредити банків;

- інші довгострокові фінансові зобов'язання;

- інші довгострокові зобов'язання;

- короткострокові кредити банків;

- суми авансів, отриманих від поставок продукції, виконання робіт і надання послуг;

- товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки плате­жу;

- цільове фінансування і цільові надходження:

а) у вигляді субсидій, асигнувань з бюджету;

б) коштів із спеціальних цільових фондів;

- інші джерела.

У розділі " Приріст активів підприємства" відображаються:

- обсяг капітальних інвестицій разом та за їх окремими видами:

а) капітальне будівництво;

б) придбання основних засобів;

в) придбання необігових і нематеріальних активів;

г) модернізація і реконструкція основних засобів;

- приріст обігових активів;

- довгострокові і поточні фінансові інвестиції та ін.

У розділі " Повернення залучених коштів" передбачається погашен­ня довгострокових і короткострокових кредитів банків, довгострокових фінансових та інших зобов'язань, повернення інших боргів.

У розділі " Витрати, пов'язані з унесенням обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів" указуються:

- суми сплати поточних податків і обов'язкових платежів до бюд­жету разом, із виділенням за їх видами - податку на прибуток, інших податків, внесків на державне пенсійне і соціальне стра­хування;

- інших обов'язкових платежів.

У п'ятому розділі зазначаються суми, що спрямовуються підприємством на покриття збитків минулих років.

У шостому розділі " Елементи операційних витрат" відображається вартість матеріальних витрат разом, у тому числі за джерелами прид­бання: за прямими договорами; на біржах; на інших умовах, а також надається розшифрування матеріальних витрат за їх видами: сировина і основні матеріали; напівфабрикати і комплектуючі вироби; паливо і електроенергія; будівельні матеріали; допоміжні та інші матеріали. Крім матеріальних витрат, в цьому ж розділі відображаються витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та інші операційні затрати.

У сьомому розділі фінансового плану " Розрахунок податку на до­дану вартість" відображається сума податкового зобов'язання з ПДВ, операцій, з яких стягується ПДВ, отриманих пільг, податкового кредиту і чиста сума податкового зобов'язання на поточний період.

У таблиці 8.1 представлений фінансовий план державного підприємства.

Таблиця 8.1

Фінансовий план державного підприємства (скорочено)

Частина 1. Формування чистого прибутку

тис. грн.

Частина 2. Джерела формування та надходження коштів

і напрями використання<