Порядок ліквідації підприємств

Ліквідація ж з погляду Закону України " Про банкрутство" - це припинення діяльності підприємства, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Окрім суду, господарського суду рішення про ліквідацію підприємства можуть приймати:

- власник (власники) або орган, уповноважений створювати підприємство, а стосовно до господарських товариств - вищий орган товариства;

- власник (власники) за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати таке підприємство.

При цьому у разі ліквідації господарських товариств необхідно мати на увазі їх тип (вид).

Якщо ліквідується акціонерне товариство, то для його ліквідації необхідно: рішення загальних зборів акціонерів, за яке проголосувало більше акціонерів, які брали участь у зборах. Збори визнаються пра­вомочними, якщо в них брало участь більше 60% членів товариства.

Якщо ліквідується товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, то для його ліквідації необхідно: рішення зборів учасників про припинення діяльності товариства, прийняте простою більшістю голосів. При цьому у зборах повинні брати участь не менше 60% членів товариства.

Крім того, ліквідація підприємств і господарських товариств здійснюється в усіх випадках за згодою антимонопольного комітету або його органу.

Підставами для ліквідації підприємств можуть бути:

- закінчення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні;

- рішення власника (власників), органу, уповноваженого створю­вати підприємство, або вищого органу товариства;

- рішення суду або господарського суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;

- рішення господарського суду про визнання підприємства бан­крутом;

- рішення суду про заборону діяльності підприємства;

- рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства через різні причини;

- інші підстави, передбачені законодавством України.

Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створю­вати підприємство, що прийняв рішення про ліквідацію підприємства, установлює порядок і строки проведення ліквідації підприємства.

У разі визнання підприємства банкрутом, його ліквідація здійснюється відповідно до ліквідаційної процедури, визначеної За­коном України " Про відновлення платоспроможності боржника і виз­нання його банкрутом".

Визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється у таких випадках:

- неподання до господарського суду плану санації боржника протягом шести місяців після винесення постанови про його санацію;

- звернення за рішенням зборів кредиторів (після розгляду звіту керуючого санацією) до господарського суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- неприйняття за результатами розгляду звіту керуючого санацією жодного з можливих рішень (передбачених пунктом 5 статті 21 Закону України " Про банкрутство") або неподання такого до го­сподарського суду протягом 15 днів із дня закінчення санації;

- виникнення підстав для дострокового припинення санації;

- відмова господарського суду у затвердженні звіту керуючого санацією;

- неподання до господарського суду звіту керуючого санацією у встановлений термін;

- не проведення розрахунків із кредиторами в терміни, встановлені за клопотанням комітету кредиторів господарським судом як остаточні строки для розрахунків боржника з кредиторами;

- звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) підприємства-боржника, стосовно якого вже прийнято рішення про ліквідацію і майна якого недостатньо для задоволення вимог кредиторів, до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такого підприємства.

Для ліквідаційної процедури, яка проводиться відповідно до Закону України «Про банкрутство», встановлено конкретний термін проведення, що не може перевищувати 12 місяців. Разом із тим остаточним цей термін не є, і господарський суд може його продовжити на шість місяців, якщо інше не передбачено самим Законом про банкрутство.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора.

Так, відповідно до статті 23 Закону України «Про банкрутство» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута і зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості бан­крута;

- відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в поряд­ку, передбаченому статтею ЗО Закону України " Про банкрут­ство";

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів чи інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

- виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється відповідно до статті 31 Закону України " Про банкрутство";

- припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом і розпорядження його майном (якщо, звичайно, вони не були припинені раніше);

- керівника банкрута звільняють з роботи у зв'язку з банкрут­ством підприємства, про що робиться відповідний запис у його трудовій книжці;

- припиняються повноваження власника (власників) майна бан­крута (якщо цього не було зроблено раніше).

У 5-денний термін (з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом) ліквідатор повинен забезпечити опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в офіційних друкованих органах. Таке опублікування здійснюється за рахунок банкрута.

Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:

- найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкру­том;

- найменування господарського суду, у провадженні якого знахо­диться справа про банкрутство;

- дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).

Кандидатура ліквідатора узгоджується з комітетом кредиторів.

Ліквідатором може бути не тільки особа, яка виконувала повно­важення розпорядника майна чи керуючого санацією, а й керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, го­сподарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства чи підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більше ніж 25 %, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства і за необхідності - органу місцевого самоврядування.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури.

Ліквідатор, із дня свого призначення, здійснює такі повноваження:

- приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів щодо забезпечення його збереження;

- виконує функції з управління та розпорядження майном бан­крута;

- здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно із законодавством;

- аналізує фінансовий стан банкрута;

- виконує повноваження керівника (органів правління) банкру­та;

- очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

- пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкрута;

- має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 Закону України " Про банкрутство" за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

- з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до Кодексу законів про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

- заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів;

- заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому Законом про банкрутство;

- вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб;

- передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;

- реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом про банкрутство;

- повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

- здійснює інші повноваження, передбачені Законом про бан­крутство.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі потреби - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо бан­крутом визнане державне підприємство, і представник органів місцевого самоврядування.

При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити ви­моги до третіх осіб, які відповідно до законодавства, несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Ліквідатор повинен забезпечувати належне оформлення і зберігання усіх фінансово-господарських документів банкрута про­тягом ліквідаційної процедури, а після затвердження звіту ліквідатора - передати до архівних організацій для подальшого зберігання.

Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені в

господарському суді:

- власником майна (органом, уповноваженим управляти майном)

- банкрута;

- особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута;

- кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів;

- особою, яка, посилаючись на свої права власника чи іншу підставу, передбачену законом або договором, заперечує правомірність віднесення майнових активів чи коштів до ліквідаційної маси.

До складу ліквідаційної маси включаються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються у комунальну власність відповідних територіальних громад.

Крім того, до складу ліквідаційної маси включається майно бан­крута, що є предметом застави (використовується виключно для пер­шочергового задоволення вимог заставо тримача).

Не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності та повного господарського відання.

Ліквідатор, виявивши частку, що належить банкруту у спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів у встановленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим (ліквідаційною комісією) у порядку, встановленому законодавством України.

Ліквідатор має забезпечити через засоби масової інформації повідомлення про порядок продажу майна банкрута, його склад, умо­ви і строки придбання.

Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки прид­бання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж

майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України " Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 р. № 2163-Х! 1, зі змінами і доповнен­нями, та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

Порядок продажу активів платника податків у рахунок погашен­ня податкового боргу затверджено Наказом Міністерства економіки України від 07.06.2001 р. № 123.

Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є почат­ковою.

Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за ра­хунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визна­ного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор починає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу. що укладаються між ліквідатором і покупцем. Усі кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника і не пізніше наступного робочого дня з дати їх над­ходження перераховуються на рахунки кредиторів для задоволення відповідних вимог у такому порядку.

У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута,
у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому
числі:

- витрати на оплату державного мита;

- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

- витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

- витрати на публікацію в засобах масової інформації про по­новлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

- витрати ліквідатора господарського керуючої о, іюн'я іані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит прово­дився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

- витрати на оплату праці ліквідатора - господарського ке­руючого.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом про банкрутство.

У другу чергу задовольняються вимоги:

- що виникли за зобов'язаннями банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства);

- що виникли за зобов'язаннями внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян шляхом капіталізації відповідних платежів згідно з Порядком капіталізації платежів для задо­волення вимог, що виникли за зобов'язаннями підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх жит­тю і здоров'ю, затвердженим Постановою КМУ від 06.05.2000 р. № 765;

- громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств чи інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кош­ти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли за зобов'язаннями у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п'яту чергу задовольняються вимоги з повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надход­ження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

Якщо коштів, отриманих від продажу майна банкрута, недостатньо для повного задоволення усіх вимог однієї черги, вимоги задоволь­няються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.

кредитор відмовляється від задоволення визнаної у встановле­ному порядку вимоги, ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Погашеними вважаються вимоги:

- заявлені після закінчення строку, встановленого для їх надання;

- не задоволені внаслідок недостатності майна. Майно, що за­лишилося після задоволення вимог кредиторів, передається за актом приймання-передачі власнику чи уповноваженому ним органу (майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу, кошти від якого будуть направлятися до Державного бюджету України) тільки після винесення господарським судом постанови про ліквідацію підприємства-банкрута.

- Після завершення всіх розрахунків із кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт і ліквідаційний баланс, до якого додаються:

- показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвен­таризації);

- копії договорів купівлі-продажу й акти приймання-передачі майна;

- реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

- документи, що підтверджують погашення вимог кредиторів та інші.

Господарський суд після слухання звіту ліквідатора і думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить постанову про за­твердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів майна банкрута не залишилося, господарський суд виносить постанову про ліквідацію підприємства-банкрута.

Копії постанови про ліквідацію підприємства-банкрута направля­ються:

- органу, що здійснив державну реєстрацію такого під­приємства;

- органам державної статистики для виключення підприємства з ЄДРПОУ;

- власнику (органу, уповноваженому управляти майном);

- органам ДПС за місцезнаходженням банкрута. Якщо майна банкрута вистачило для задоволення усіх вимог кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести постанову про ліквідацію такого підприємства, тільки якщо в нього залишилося майнових активів менше, ніж потрібно для його функціонування відповідно до законодавства. Скасування державної реєстрації позбавляє підприємство статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з ЄДРПОУ, тобто підприємство вважається ліквідованим.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягають сутність та принципи антикризового управління?

2. Що таке банкрутство та які передумови його виникнення?

3. Які існують види банкрутства?

4. Що таке криза та як класифікують кризові явища?

5. Які заходи передбачені чинним законодавством України щодо посилення ефективності застосування процедури банкрутства?

6. У чому полягає сутність діагностики банкрутства?

7. Що собою являють якісні критерії банкрутства?

8. Які критерії банкрутства використовуються і Україні?

9. Які цілі діагностики банкрутства на підприємстві?

10. В яких випадках справа про банкрутство може бути порушена за ініціативи органів Державної податкової служби?

11. На які етапи розбивається процес діагностики банкрутства?

12. У чому полягає сутність процедури банкрутства?

13. Які існують симптоми фінансової кризи?

14. Які підходи існують до визначення сутності санації?

15. Які існують стимули щодо здійснення фінансової санації?

16. Які головні умови прийняття рішення про санацію?

17. У чому полягають мета та завдання проведення санації?

18. За рахунок яких джерел може бути профінансована санація?

19. Хто приймає рішення про проведення санації?

20. Яким шляхом може здійснюватися санація?

21. У чому полягає сутність менеджменту санації?

22. Які існують вимоги до плану санації?

23. У чому полягає сутність ліквідації підприємства?

24. Що таке програми санації підприємства?

25. Яку структуру має бізнес-план фінансового оздоровлення?

26. У чому полягає сутність реструктуризації?

27. Що таке мирова угода?

Термінологічний словник

Акредитив - документ (договір), за яким банк-емітент за дорученпням клієнта (заявника акредитива), або від свого імені зобов'язаний виконати платіж на умовах акредитива на користь бенефіціара, або доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Акредитив покритий - акредитив, при відкритті якого бронюються за­соби платника на окремому рахунку в банку платника або в банку постачаль­ника.

Акредитив непокритий - акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому рахунку, а оплата за акредитивом, при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком платника за рахунок кредиту.

Акредитив безвідкличний - акредитив, який може бути змінено або ану­льовано банком за згоди постачальника, на ім'я якого він був виставлений (відкритий).

Акредитив відкличний - це такий акредитив, який може бути змінено або анульовано банком, що обслуговує платника (банком-емітентом), без попередньої згоди з постачальником (бенефіціаром) у випадках невиконання ним умов договору.

Активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Активи - це все наявне майно підприємства.

Активи оборотні — грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації і споживання протягом операційного циклу чи протягом не більше дванадцяти місяців з дати балансу.

Активи необоротні - сукупність матеріально-фінансових ресурсів, що ви­користовуються підприємствами у господарській діяльності в своїй натуральній формі тривалий час (більше року) і мають значну вартість окремого об'єкта.

Амортизація — поступове перенесення частинами (у міру фізичного зносу) вартості основних фондів на виготовлений за їх допомогою продукт (послуги).

Амортизація прискорена — метод більш швидкого, у порівнянні з норма­тивними строками експлуатації основних фондів, перенесення їх балансової вартості на витрати виробництва і обігу.

Банкрутство — неспроможність боржника відновити свою плато­спроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Вексель розрахунковий документ встановленої форми, що містить письмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму коштів своєму кредитору - власнику векселя (векйЬіетримачу) у встановле­ний термін.

Вексель переказний — розрахунковий документ, що містить наказ борж­нику (трасату) про сплату у встановлений термін зазначеної суми коштів третій особі.

Вексель простий - розрахунковий документ, що містить нічим не обу­мовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору -векселетримаччу зазначену в ньому суму боргу.

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винят­ком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Витрати валові - загальна сума витрат, здійснених платником податку на прибуток протягом звітного періоду, що виключаються із суми скоригованого валового доходу для вирахування суми оподатковуваного прибутку.

Гроші - специфічний товар, який виконує в суспільстві роль загального еквівалента.

Грошові кошти - кошти у вигляді грошей, які знаходяться у касі підприємства, на рахунках в установах банків, в акредитивах, у підзвітних осіб та ін.

Діяльність звичайна - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операцій що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Діяльність інвестиційна — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Діяльність операційна - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Діяльність основна – операцій пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення шдориємства і забезпечують основну частину його доходу.

Діяльність фінансова - діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та залученого капіталів підприємства.

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власника).

Дохід валовий - це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових затрат, крім оплати праці.

Дохід чистий - це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування затрат живої і уречевленоЯіфацір

Дохід чистий (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - різниця між доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіЗ£ по­слуг) і відповідними податками, зборами, знижками тощо.

Збиток — перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Зобов'язання - заборгованість підприємства, яка виниюшвнаслідок ми­нулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Зобов'язання довгострокові — зобов'язання* які повинні бути погашені підприємством після операційного циклу або через дванадцять місяців з мо­менту їх виникнення.

Зобов'язання податкове - загальна сума ПДВ, отримана (нарахована) платником податку і включена в ціну товару (робіт, послуг), що продаються в звітному (податковому) періоді.

Зобов'язання поточні - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом два­надцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Капітал підприємства - сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві його балансу.

Капітал власний - власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку.

Капітал додатковий вкладений (в акціонерних товариствах) - сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість (емісійний дохід).

Капітал додатковий інший — сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридич­них і фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Капітал неоплачений - заборгованість власників (учасників) за внесками до статутного капіталу.

Капітал пайовий - сукупність засобів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.

Капітал резервний - сума резервів, створених за рахунок прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або установчих документів.

Капітал статутний'^ зафіксована в установчих документах за­гальна вартість активів, що є внесками засновників (учасників) у капітал підприємства.

Капітальні вкладення - витрати (інвестиції) на створення нових, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих основних фондів.

Кредит - економічні відносини, пов'язані з акумуляцією і використанням за допомогою перерозподілу установами банків тимчасово вільних коштів на умовах повернення, платності, цільового використання, терміновості і забезпеченості.

Кредит банківський - основна форма кредиту, наданого комерційними бан­ками в грошовій формі госпорганам у тимчасове користування за плату на умовах повернення і цільового використання.

Кредит лізинговий - кредит, наданий позичальнику у формі розстрочки платежу за майно, узяте в оренду на умовах укладеного договору.

Кредит податковий - сума ПДВ, сплачена (нарахована) платником по­датку в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, робіт, послуг, вартість яких відноситься до складу витрат виробництва, а також основних фондів, що амортизуються.

Кредитний договір - документ, що укладається між банком і позичаль­ником про взаємні зобов'язання про видачу, використання і погашення кре­диту.

Кредитор — суб'єкт кредитних відносин, що одержав у тимчасове кори­стування кошти на умовах повернення, платності, терміновості і цільового використання.

Кредитування — спосіб видачі (надання) кредиторами (банками) коштів суб'єктам підприємницької діяльності (позичальникам) у тимчасове користу­вання, на суворо визначений термін, за плату, на умовах повернення і цільового використання.

Лізинг — довгострокова оренда майна на умовах розстрочки плати за нього.

Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, що передає в кори­стування об'єкти лізингу за договором ліздагу.

Лізинг оперативний — такий вид договору лізингу, відповідно до якого лізингоотримувач одержує в платне користування від лизингодавця об'єкт лізингу на термін, менший терміну, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної на момент складання договору.

Лізинг фінансовий - такий вид договору лізингу, у відповідності з яким лізингоотримувач одержує в платне користування від лизингодавця об'єкт лізингу на термін, не менше терміну, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної на момент складання договору

Норма оборотних активів - обчислена у встановленому порядку за кож­ним видом (групою) оборотних активів відносна або мінімальна їх величина, необхідна для розрахунку нормативу.

Норматив оборотних активів - мінімальний розмір власних оборотних активів (запасів і витрат) у грошовому виразі, необхідних підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції і розрахунків.

Нормування оборотних активів - процес розрахунку тієї частини обо­ротних активів (запасів і витрат), що потрібна підприємству для забезпечен­ня забезпечен­ня нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції і розрахунків.

Об'єкт оподатковування - це встановлена в законодавчому порядку база оподатковування відповідним податком.

Основні засоби - сукупність матеріально-речовинних цінностей, що функціонують у натуральній формі протягом тривалого часу у виробничій і невиробничій сферах.

Пасиви - джерела утворення активів, тобто кошти власні, позикові та залучені.

Пасиви сталі - це грошові кошти, що не належать підприємству, але в силу діючої системи розрахунків постійно знаходяться в його оберті.

Платіжне вимога-доручення — розрахунковий документ, що містить, з одного боку, вимогу одержувача засобів (постачальника товарів, послуг) до платника (покупця товарів, послуг) оплатити вартість поставленої йому продукції, послуг, а з іншого боку, доручення платника обслуговуючому його банку про перерахування з його рахунка відповідної суми коштів.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника банківського рахунка про перерахування відповідної суми коштів з його рахунка на рахунок одержувача коштів.

Платоспроможність - здатність підприємства вчасно і повністю по­гасити свої платіжні зобов'язання.

Податки (платежі) - обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня чи до державних цільових фондів, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподатку­вання.

Подія надзвичайна - подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюв^иметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Прибуток - грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарюючих суб'єктів.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витра­ти.

Причіпок валовий - різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Прибуток (збиток) від операційної діяльності — алгебраїчна сума вало­вого прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності - алгебраїчна сума прибутку (збитку), від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).

Прибуток загальний ~ прибуток від звичайної діяльності, скорегований на суму надзвичайних доходів та витрат.

Прибуток чистий - частка загального прибутку за виключенням з нього відповідних податків і зборів, які сплачуються до бюджету.

Прибуток нерозподілений - частка загального прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді, за мінусом сплачених податків і сум при­бутку, використаного за іншими каналами у даному періоді.

Рентабельність - відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства. Визначається у відсотках, як відношення прибутку до відповідних витрат (вартості).

Санатор - фізична або юридична особа, яка бажає взяти фінансову чи якусь іншу матеріальну участь (або бере таку участь) у санації підприємства, що зазнало фінансової кризи.

Сталі пасиви - грошові кошти, що не належать підприємству, але в силу діючої системи розрахунків постійно знаходяться в його обігу (мінімальна заборгованість із заробітної плати з нарахуваннями на неї тощо).

Факторинг - придбання банком (чи фактор - фірмою) права вимагати оплати фінансових зобов'язань, скуплених у різних осіб.

Фінансова інвестиція - господарська операція, яка передбачає прид­бання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Фінансова криза - кінцева стадія непрогнозованого процесу втрати потенціалу розвитку, коли структура капіталу та ліквідність підприємства погіршуються настільки, що це загрожує його подальшому існуванню.

Фінансові інвестиції-вкладення тимчасово вільних коштів у цінні папери, статутні фонди інших підприємств, а також розміщення таких коштів на депо­зитних рахунках комерційних банків з метою отримання доходу.

Фінансовий механізм - сукупність форм і методів організації фінансових відносин, планування і використання фінансових важелів, норм і нормативів, стимулів і законодавчого права.

Фінансова робота - це система економічних заходів з визначення фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємства, здійснення контролю за їх цільовим та ефективним використанням.

Фінансова санація - покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, відновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури капіталу та формування фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для про­ведення санаційних заходів вїфобничо-технічного характеру.

Фінансове планування — процес визначення обсягів надходження відповідних видів фінансових ресурсів та їх розподілу за напрямками викори­стання в планованому році.

Фінансовий план -таблиця, у якій відображаються обсяги надходжень і на­прямки використання фінансових ресурсів підприємства в планованому році

Фінансовий стан підприємствав рівень забезпечення підприємства відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійсзфння ефективної господарської діяльності і своєчасних розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Фінансові результати діяльності підприємства --.цс економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих суб'єктів, виражений у вартісній (грошовій) формі.

Фінансові ресурси - власний, позиковий і залучений грошовий капітал, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою одержання відповідного доходу, прибутку.

Фінанси підприємств - система грошових відносин, які виникають у процесі створення підприємств, отримання і розподілу грошових доходів і накопичень, формування і використання відповідних фондів.