Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Безпекою держави






В нинішній час визначився ряд великих досліджень про роль і місце інформації у забезпеченні національних інтересів суспільства і держави в різноманітних областях їхньої діяльності. Стало очевидним, що під впливом інформації всі сфери життя набувають нових якостей, але водночас зростає і потенційна уразливість суспільних процесів від інформаційного впливу. Інформація стала чинником, здатним призвести до великомасштабних аварій, військових конфліктів і поразці в них, дезорганізації державного управління, фінансових органів і наукових центрів. У цьому зв'язку, інформація стала вважатися стратегічним національним ресурсом, одним з основних багатств держави. Світовий обсяг виробництва інформаційної техніки і інформаційних продуктів в кінці 80-х років перевищив 500 млрд. американських доларів і до 1995 р. досяг одного трільйону доларів. В індустріально розвинених країнах це виробництво займає перше місце як по обсягу, так і по числу зайнятих в ньому людей. Під впливом інформації всі сфери життя суспільства, в т. ч. основна - економічна, набувають нових якостей - гнучкість, динамічність, тривалість[10].

Засоби інформаційного впливу полягають в спроможності ініціювати і контролювати речовинно-енергетичні процеси, параметри яких набагато порядків вище самої інформації. В цьому зв'язку вийшли на рівень суспільної свідомості і стали суспільними такі поняття як " інформаційний простір", " інформаційний вплив", " інформаційне протиборіння", " інформаційна зброя" та ін., що відбивають тенденції розвитку інформаційного впливу на (протистоячу) сторону, що конкурує, для забезпечення переваги в економічній, технологічній, військовій та ін. областях. При цьому агресивність діяльності полягає у впливі на інформаційні потоки (ресурси) з метою ускладнити прийняття обгрунтованих організаційно-управлінських рішень. В цьому зв'язку суттєвість стратегічного інформаційного впливу полягає в тому, що по рівню інформованості держави, що відставали в сучасному світі, приречені на відставання у відтворенні нових знань і примушені користуватися застарілими рішеннями, цілеспрямовано нав'язаними ззовні під виглядом новітніх досягнень в тій або іншій області. Тобто, держава з високим рівнем інформованості має можливість програмувати і спрямовувати в своїх інтересах розвиток слабко розвиненої в цьому відношенні держави під своїм постійним контролем. Заборона доступу колишнього СРСР до передових технологій країн " сімки" - один з прикладів відкритого застосування стратегічного інформаційного впливу часів " холодної" війни. Крім того, рівень інформаційної озброєності суспільства і вищого воєнно-політичного керівництва держави стали визначати ступінь ефективності державного і військового управління. " Хто володіє інформацією - той володіє ситуацією" - в цьому, що стало широко відомим, прислів’ї, досить точно висловлена роль інформації в сучасному житті суспільства і держави[11].

Чинність механізму тактичного інформаційного впливу простежується на можливості маніпулювання суспільною думкою за допомогою засобів масової інформації в умовах низької інформованості суспільства про істинний стан дій по тому або іншому питанню. Тобто, рівень інформованості суспільства стає одним з критеріїв оцінки могутності держави, найважливішим чинником виживання в боротьбі за економічну і політичну незалежність. В індустріально розвинених державах інформаційні технології, як першочергові, включені в державні стратегічні програми забезпечення національної безпеки, мають високий пріоритет по всім видам забезпечення, а їхнє виконання знаходиться під безпосереднім контролем парламенту країни.

Сучасні дослідники приходять до висновку, що підвищення ролі інформації може призвести до принципово нових форм війн: боротьба проти держав-конкурентів, що володіють високими інформаційними технологіями, з метою створення хаосу в їхніх інформаційних структурах і породження економічної катастрофи; збір економічної інформації про конкурентів і захист власних інформаційних ресурсів.

В будь-якому випадку гарантом національної безпеки країни є її економічний потенціал - сукупність всіх матеріальних і духовних сил суспільства, а також спроможність держави мобілізувати ці сили для відбиття агресії і забезпечення своєї безпеки. Інформація, охоплюючи всі сфери людської діяльності, по-перше, безпосередньо підвищує економічний потенціал країни, забезпечуючи зростання матеріальних і духовних сил суспільства і створюючи умові для найбільшого приросту мобілізаційних можливостей, роль яких постійно росте, особливо для держав, у яких оборонні військові доктрини.

По-друге, опосредовано, створюючи матеріальні і інтелектуальні ресурси країни для ефективного захисту від держав, що проводять агресивну інформаційну діяльність як на стратегічному, так і на тактичному рівнях. З Іншого боку науково-технологічний потенціал держави залежить від рівня інформаційного забезпечення праці вчених, інженерів і фахівців. Низький рівень цього забезпечення в нинішній час не дозволяє проводити дослідження на передових рубежах науки і техніки і, на думку ряду дослідників, є однією з причин " витоку мозку" з країни. Таким чином, по мірі розвитку науково - технологічного прогресу роль інформаційної безпеки суспільства і держави збільшується і її забезпечення одержує пріоритетний початок. Стало загальновизнаним, що чим вище рівень інтелектуалізації і інформованості суспільства, тим стйкіше її національна безпека, оскільки реалізація інтересів, досягнення мети держави всі більше здійснюється по засобах інформаційного, а не речовинно-енергетичного впливу[33].

Аналіз сучасних досліджень показує, що інформаційна безпека держави характеризується ступенем її захищеності і, отже, тривалістю основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техніки, освіти, культури, управління, суспільної свідомості і ін.) по відношенню до небезпечних (дестабілізуючих, деструктуризуючих інтереси держави) інформаційних діянь, що ущемляють національні інтереси як по впровадженню дезінформації, так і по витягу конфіденційної інформації. Вона стала визначатися тривалістю до подібних діянь. Окрім цього, інформаційна безпека суспільства характеризується захищеністю психики і свідомості людей від небезпечних інформаційних дій: маніпулювання, дезинформації, спонукання до самознищення та ін. Джерела інформаційних небезпек для суспільства і держави можуть бути природніми (об’єктивними) і неприродніми (навмисними).

Відомо, що в розвиток технологій і побудову взаємовідносин, притаманних «інформаційному суспільству», державою вкладено й дотепер вкладаються значні сили й кошти, створюються спеціальні центри, комісії, державні відомства. В основі зусиль лежить усвідомлення того, що формування й розвиток інформаційної інфраструктури, знаходження адекватних відповідей на виклики глобального інформаційного середовища стають необхідною умовою сталого розвитку структур громадянського суспільства, держави загалом і запорукою її повноцінного входження в ланцюги світової економіки.

Немає потреби доводити, що процес цей складний і що наслідки нашої діяльності не є винятково позитивними. Розуміти треба й те, що поряд із можливостями, які відкриваються в процесі інформатизації країни, перехід до функціонування в нас глобального інформаційно-комунікаційного середовища пов’язаний із низкою нових і загостренням старих загроз і викликів у всіх сферах людської діяльності, зокрема й політиці.

Про це переконливо свідчать історичні хроніки розвитку подій на Близькому Сході, де цілеспрямоване застосування сучасних технологій, соціальних мереж із засобами сучасних комунікацій стали основним ресурсом організаторів масових заворушень і революційних виступів людей проти існуючих політичних режимів за свободу і справедливість. Справжнє соціальне цунамі в новітній історії світу створили й комп’ютерні технології збирання і обробки інформації, які було застосовано в глобальній мережі сайтом WikiLeaks. Без перебільшення, розвиток інформаційно-комунікаційного середовища, із притаманними йому засадами демократії для життя суспільства, непомітно перетворюється на надто складне для розвитку країни явище, а її інформаційний простір – на середовище, де постійно ведуться проти неї війни[18].

Безумовно, важливою є і проблема інформаційної безпеки держави на всіх рівнях (від впливів чинників світової політичної системи до повсякденного життя індивіда). Проблеми захисту людини від негативного впливу інформації, боротьби зі злочинністю в сфері високих технологій турбують нас щоденно.

Актуальними також є проблеми забезпечення свободи громадян щодо висловлювань, намагання влади контролювати Інтернет, захист у мережі інтересів етнічних меншин і підростаючого покоління, збереження національної гідності і мови, культурної спадщини загалом в умовах «інформаційної глобалізації». Всі вони сьогодні активно експлуатуються засобами масової інформації, однак загальні проблеми захисту прав людини на інтелектуальну власність, забезпечення доступу до змістовної науково-технічної інформації й багато інших проблем, пов’язаних із інформатизацією, яка, власне, зумовлює розвиток суспільства і економіки, проблеми, які виникають, на жаль, турбують владу й суспільство значно менше. А саме тут, зокрема, формуються витоки проблем позитивно-сталого функціонування, скажімо, нашої науки, яка є становим хребтом державності[10].

Важливо зазначити, що інформаційна безпека -це принципово нове явище в житті суспільства і держави. Відсутність інформаційного захисту веде до втрати політичної незалежності, тобто до фактичного програшу війни невійськовими засобами, а саме - національні інтереси однієї держави перепідпорядковуються інтересам іншої держави, у якій більш високий інформаційний потенціал.

Також питанню протидії корупції, відкритості й прозорості інформації у цій сфері відведено досить значне місце в міжнародних актах. Конвенція ООН проти корупції взагалі називає прозорість у переліку основних принципів, закликає забезпечити прозорість під час прийняття на державну службу, фінансування кандидатур під час висунення на виборні публічні посади, проведення державних закупівель. Тобто все, чим сьогодні опікуються влада і народ України, має бути інформаційно прозорим.

Визнаючи це, необхідно терміново запроваджувати відкритість інформації як нормативний антикорупційний стандарт державного управління. Особливо необхідно сприяти прозорості в діяльності приватних організацій, утворених партійно-владною номенклатурою структур, включаючи, за потреби, заходи з ідентифікації юридичних і фізичних осіб, причетних до створення корпоративних організацій і управління ними, сприяти залученню широких верств населення до процесів прийняття владних рішень. Усе це нині активно обговорюється в ЗМІ. Вони демонструють широкий діапазон потреб проявів прозорості й відкритості в протидії корупції. І це, за певних умов, дає підстави вважати відкритість однією з найголовніших умов успішності антикорупційної політики[11].

Однак розв’язання цих проблем, проблем надання громадянам країни ширшого доступу до глобального інформаційно-комунікаційного середовища лише частково вирішує наші проблеми. Завдання містить занадто широке коло правових аспектів гарантії доступності певних видів інформації, методів захисту авторських прав і суспільного надбання інформаційної сфери, захисту об'єктів традиційної культури від «приватизації». Надання громадянам контенту права на отримання знання зручною мовою, подолання соціокультурних передумов «цифрового розриву» шляхом здійснення різноманітних освітніх програм – усе це на порядку денному нашого розвитку.

Більшість цих питань і проблем, пов'язаних із розвитком ТКСЗ, може бути вирішено й розв’язано лише спільними зусиллями всієї світової спільноти. Скажімо, намагатися розв’язувати проблеми спаму, кіберзлочинності, забороняти азартні ігри або пропаганду насильства і порнографії в окремо взятій країні малоефективно. Не завжди ефективним є розв’язання цих проблем виключно традиційними методами сегментованого національного законодавства, за допомогою міждержавних угод, адже ефективність майже всіх запобіжних заходів окремих країн залежить від того, чи мають вони підтримку в інтернет-спільноті. Саме тому заздалегідь безперспективними є спроби нашої влади регулювати, скажімо, питання свободи слова та захисту прав журналістів силами функціонерів цієї сфери, у вигляді різноманітних робочих груп, створених за допомогою міжнародних інститутів.

Усі питання розвитку засад громадянського й інформаційного суспільства слід розглядати в комплексі правових проблем такого широкого поняття, як «комунікація». Воно містить широкий спектр тлумачень, як-от: «інформаційна сфера», «контакт», «зв'язок», «повідомлення», «передача», «взаємодія», «сприйняття», «емоційно чуттєва взаємодія», «вербальне і невербальне спілкування», система зв’язку і стосунків між суб’єктами, процес обміну або передачі інформації, ідей, знань, технологій і ресурсів, механізмів, за допомогою яких у суспільстві реалізується влада.

Безперечно, формування засад і умов входження України до світового інформаційно-комунікаційного простору вимагає відкрито й чітко викласти питання щодо розв’язання проблем свободи слова, доступу до інформації, гарантій прав людей в інформаційній сфері взагалі (скажімо, захист персональних даних тощо).

Однак максимальне використання потенціалу ТКЗС і знаходження відповідей на виклики часу безпосередньо пов'язане з розв’язанням проблем розвитку національного інформаційного законодавства, створення наукових і освітніх осередків, укомплектованих фахово підготовленими вченими, а також вирішенням невідкладних завдань у багатьох суміжних сферах, скажімо, підприємництві, актуальність і «проблемність» якого в умовах нової економіки не викликає сумніву навіть у найскептичніше налаштованих коментаторів.

Протягом усіх років незалежності в Україні під впливом процесів інформатизації вже сформовано певну організаційну структуру державних органів управління інформаційною сферою, яка прямо або опосередковано забезпечує діяльність країни, зокрема у сфері створення й обігу політичної та економічної інформації, інтелектуальної власності тощо.

Активно впроваджуючи новітні інформаційні технології, Україна намагається збалансувати сукупність різноманітних чинників впливу інформації на взаємовідносини в усіх сферах соціальних і професійних інтересів особи, суспільства й держави, дедалі більше виявляючи, що сьогодні інформаційні відносини потребують нових методів правового й економічного регулювання. На жаль, масштаб проблеми формування і впровадження сучасних стандартів поводження з інформацією не дає нам можливості розв’язати її самостійно, без раціонального й науково обґрунтованого запозичення досвіду інших країн. На жаль, інформатизація як процес приведення будь-якої діяльності до міжнародних стандартів поведінки і можливостей техніки виявила значні недоліки успадкованої Україною загальної системи державного управління. Через недоліки правового регулювання, корумпованість влади і суспільства, низьку професійну якість та застарілі стандарти управлінської діяльності найістотнішою для нас виявилася загроза впливу держави і суспільства на розвиток інформаційної сфери. Самі органи державної влади через свої дії або бездіяльність відіграють тут значну роль, а тому є гостра управлінська потреба приведення національного інформаційного законодавства у відповідність до законів і стандартів провідних країн світу: США, Росії, Китаю, Фінляндії, Німеччини, загалом Європейського Союзу тощо. Таке опанування нових знань і традицій, безперечно, потребує часу, хоча унікальність, комплексність, системність і нагальність розв’язання проблем управління інформаційною сферою в державі спонукає до термінового прийняття неординарних ексклюзивних управлінських рішень.

Проблеми облаштування інформаційної сфери, інформаційних відносин для нас не нові, але в умовах постійного реформування державного управління, впливу засад партійного будівництва вони залишаються вкрай актуальними, особливо нині – в умовах світової кризи і соціальних потрясінь. Окрім необхідності вибудовувати засади громадянського суспільства, підставою для їх термінового розв’язання є те, що інформація й суспільство невіддільні одне від одного за своєю природою та онтологією. Пізнання людиною навколишнього світу і самої себе відбувається, як відомо, внаслідок сприйняття об’єктивної реальності й розуміння своєї ролі в житті суспільства і глобального світу, аж до постановки завдань щодо розкриття понять і змісту його складових, зокрема складових соціуму[17].

Ми дедалі більше розуміємо, що інформація і знання набувають особливої ваги, стають найважливішим ресурсом і капіталом розвитку країни, визначають прогрес не тільки у високотехнологічних сегментах нашої економіки, а й у культурі. Вони формують характер трансформації суспільного розвитку, різних політичних структур і інститутів. Зокрема, нову класократію (від лат. сlassis – розряд), теоретичні концепції і практичні дії якої підпорядковано виокремленню в суспільстві нової елітної соціальної групи (класу) інформократії (від лат. іnformation), обґрунтуванню їхньої авангардної, провідної, панівної ролі у відносинах з іншими групами суспільства, громадянами і державою загалом.

Влада людей, які намагаються сьогодні приватно оволодіти інформаційно-комунікаційними ресурсами країни, що ми їх отримали у спадщину як загальнонаціональну цінність, створену й накопичену суспільством протягом століть розвитку, розподілити інформаційні потоки. Спроби зробити все це приватною власністю починають сьогодні відчуватися в концепціях і діях деяких можновладців. Такі дії є, безперечно, загрозою національній безпеці, і це спонукає народ України розвивати засади громадянського суспільства, власну юридичну науку, впливати на розвиток технологій роботи з інформацією. На наш погляд, позитивне розв’язання згаданих проблем можливе виключно на засадах розвитку структур громадянського суспільства, що сприяє обмеженню в державі проявів корупції й запобігає становленню інформаційної диктатури з боку інших країн глобального світу[11].

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал