Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Безпеки під впливом чинника розвитку громадянського суспільства.






Новий імпульс державна інформаційна політика одержала у зв'язку з усвідомленням необхідності побудови інформаційного суспільства в Україні, як головної умови її політичного і соціально-економічного розвитку і зберігання сприятливого іміджу країни, її статусу у світі.

Нарікань на стан інформаційного простору України вистачає. Єдиного українського знакового простору по суті ще не сформовано, " точки відліку" для оцінки власного стану і навколишнього світу, важливість яких поділяло б усе суспільство, не віднайдено. Україна є фактично беззахисною перед зовнішнім інформаційним впливом - від російських програм (у яких нерідкі антиукраїнські випади) до американських бойовиків (що пропагують стереотипи культури, яка є результатом іншої історії, інших підходів до життя) і латиноамериканських серіалів (сумнівна художня якість яких давно є притчею во язицех).

Проблема полягає не в тому, що інші країни здійснюють на Україну інформаційний вплив - у глобалізованому інформаційному суспільстві це невідворотно. Проблема полягає в тому, що Україна не може протиставити такому впливу власного якісного продукту, якому наші громадяни віддали б перевагу перед іноземним.

Така невтішна ситуація пояснюється низкою причин. Причому причин саме внутрішньо українських: від радянської історії нас відділяє майже десять років, і відтак вплив " пам'яті старих часів" стає дедалі меншим.

По-перше, українською державою було практично провалено завдання сформулювати чітко виражену соціальну мету, яка мала б замінити ідею " побудови комунізму" і пов'язану з нею систему цінностей. Така мета не мала бути утопічною чи навіть конкретно сформульованою - варто було віднайти лише привабливу тему для суспільства, що прямує у майбутнє, запозичивши найкраще з минулого.

Однак пошук такої теми у виконанні чиновників, вихованих у радянські часи, звівся до антинаукових і протиприродніх пошуків " наукового націоналізму" або, навпаки, " гордості за досягнення української влади на шляху реформ". Не дивно, що такі сурогати були відторгнуті суспільством.

А за відсутності " точок відліку", ціннісних орієнтирів, багато членів суспільства (і зокрема молодь) намагаються віднайти їх у екстремальних групах ідентифікації - зокрема у тоталітарних релігійних сектах, різнорідних товариствах, кримінальному середовищі[38].

Однак чекати від держави визначення основи для ідентифікації суспільства і не обов'язково. Ініціативу могло б виявити громадянське суспільство, а держава, шляхом моніторингу основних тенденцій і врахування їх у законодавстві, могла б ненав'язливо сприяти урахуванню при творенні новітнього українського суспільства національних інтересів. Але держава виявилася неспроможною створити необхідні умови для вільного розвитку суспільної думки, відкритого діалогу у цьому питанні.

Через високе оподаткування видавничої діяльності, національне книгодрукування перебуває в стані стагнації. За даними Держкомітету з питань інформаційної політики, телебачення і радіомовлення, в Україні на одного мешканця виходить друком 0, 4 книжки на рік, у той час як у Росії (де режим оподаткування видавничої діяльності значно ліберальніший) цей показник становить 3, 2, Польщі - 9, 5, Німеччині - 12 книжок.

Від високого оподаткування потерпають і українські ЗМІ. Крім прямих фінансових втрат, складне і заплутане податкове і адміністративне законодавство робить пресу, радіо і телебачення потенційними жертвами державних контролюючих органів, що дозволяє владі здійснювати непряму цензуру і розправлятися з тими ЗМІ, які мають незалежну позицію. Більше того, українські ЗМІ є заручниками політики і з'ясовування стосунків між їх патронами; це шкодить як об'єктивності їх позиції, так і якості матеріалів: головним може бути виконання замовлення, а не ґрунтовний аналіз проблеми.

У цьому зв'язку звернення української аудиторії (як широкого загалу, так і професіоналів) до російських джерел пов'язане не з нездатністю їх українських аналогів виробити якісний продукт, а з відсутностю для цього умов, що ставить українські ЗМІ, аналітиків і творчі колективи у явно невигідне становище.

Підсумовуючи, зазначимо, що головними проблемами на шляху розвитку інформаційної сфери в Україні залишаються:

- надто велика вартість існування і функціонування друкованих і електронних ЗМІ, друкарських послуг, низький рівень оплати праці в галузі освіти;

- відсутність зацікавленості у випуску якісної національної інформаційної, аналітичної та творчої продукції, у тому числі навчальних матеріалів, дитячої літератури і програм, науково-популярних видань і програм, розважальних програм і т. ін.;

- незахищеність видань, студій, творчих колективів від переслідувань державних контролюючих і фіскальних органів;

- загроза судових позовів можновладців з метою " захисту честі і гідності" та упередженість судів у цих процесах;

- відсутність гарантій захисту прав журналістів та осіб, прирівняних до них (незалежних експертів тощо)[12].

Без вирішення цих проблем будь-які спроби " забезпечення інформаційної безпеки" не досягнуть мети.

Розв'язання більшості проблем у галузі інформаційної безпеки України лежить у річищі більш широких реформ, про необхідність яких давно ведеться мова на різних рівнях і в різних аудиторіях.

Так, питання убезпечення ЗМІ, друкарень, провайдерів Інтернет-послуг від постійних невмотивованих перевірок і зниження собівартості видавництва через пільгове оподаткування видавничої діяльності та інформаційних технологій мають бути вирішені в ході комплексної реформи податкової системи, проведення якої є завданням парламенту і уряду вже на найближчий час.

Також слід наголосити на необхідності внесення змін у законодавство про статус журналіста. По-перше, надати журналістам більших прав щодо доступу до будь-якої інформації у органах влади та місцевого самоврядування, яка не становить державної чи військової таємниці (щодо комерційних структур - комерційної таємниці). Вичерпний перелік інформації, що може бути віднесена до цих категорій, має визначатися відповідним законом.

Особливо слід підкреслити неприпустимість запровадження більш жорстоких правил реєстрації ЗМІ, нових зборів з них (як-от " за використання радіочастот"). Підстави притягнення журналістів і ЗМІ до відповідальності (за поширення явно неправдивої інформації, матеріалів, що шкодять суспільному здоров'ю і моралі, підривають конституційний лад чи розпалюють міжнаціональну ворожнечу) мають бути вичерпно визначені у законі.

Неприпустиме створення органів прямої чи непрямої цензури; повноваження Державної ради з телебачення і радіомовлення - органу, передбаченого у Конституції, - мають бути максимально докладно визначені законом.Ці кроки можливо і необхідно здійснити вже у найближчий час. Вони дозволять журналістам і ЗМІ в цілому почуватися більш безпечно, бути менш залежними від ласки чиновника чи бізнес-магната, що нормалізує розвиток ринку масової інформації в Україні.

Після здійснення таких заходів " первинного цивілізування" цього ринку можна запроваджувати механізми співпраці суспільства, держави і ЗМІ, що добре зарекомендували себе в країнах ЄС, зокрема громадського радіо і телебачення та підтримки ЗМІ державою.

Лише у такому випадку створення і діяльність цих інститутів не стане додатковим важелем впливу близьких до влади олігархів на ЗМІ чи годівничкою для чиновників, що розподіляють державні ресурси, а держава дійсно виконуватиме свої первинні завдання захисту вільної конкуренції на інформаційному ринку, як це відбувається в європейських країнах[27].

Саме " позитивним сприянням", а не заборонами, можна заохочувати розвиток потужного і самобутнього українського змістового простору, який буде достатньо захищеним від сторонніх недружніх інформаційних впливів.

Державою поставлено завдання формування такої інформаційної політики, яка б заклала основи для вирішення фундаментальних завдань розвитку суспільства, головними з яких є формування єдиного інформаційного простору України і її входження у світовий інформаційний простір, забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави. Крім того, увага приділяється формуванню демократично орієнтованої масової свідомості, становленню галузі інформаційних послуг, розширенню правового поля регулювання суспільних відносин, у тому числі пов'язаних з одержанням, поширенням і використанням інформації[40].

Державна інформаційна політика повинна бути інструментом зміцнення зв'язку центру і регіонів, що забезпечує проведення єдиної політики держави на всій території країни.

Не можна не відмітити те, що на сучасному етапі інформаційна політика України здійснюється в умовах, коли концепція інформаційної безпеки, на жаль, ще перебуває в стадії формування. Тобто, процес усвідомлення і проголошення доктрини національних інтересів нашої держави невиправдано довго затягнувся у часі.

Транскордонне проникнення будь-якої інформації, вдосконалення інформаційно-пропагандистських можливостей держав та інтенсифікація міжнародного діалогу дають підставу говорити про необхідність надати другого дихання такому інструменту громадської політики як публічна дипломатія.

Для того, аби бути справді дієвою та ефективною, публічна дипломатія має спиратися на власні національні інтереси та інформаційні ресурси офіційної зовнішньої політики, але в жодному разі не вироджуватися в елемент державної пропаганди. Організаційно публічна дипломатія має бути незалежною від владних структур[30].

Загалом основні принципи, норми та положення прийнятих законів сьогодні вже відповідають загально прийнятим міжнародно-правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав людини. Разом з тим, існування такої системи законодавчих актів ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації. Це пов'язано, перш за все, з реальним захистом прав журналістів та засобів масової інформації, дією законів та відповідальністю за їх порушення, зміцненням незалежної судової влади. А головне, на чому слід зробити особливий акцент - це забезпечення свободи журналістської діяльності, вільного доступу до інформації, формування відкритого суспільства.

Особливої уваги потребує разробка механізму взаємодії органу управління з постачальниками інформації на основі правових норм, раціональної організації інформаційних потоків, упорядкування процесів її збору і поширення (передачі). Поряд із цим варто передбачити відповідальність за достовірність, повноту й оперативність інформації, а також її обсяг і конкретну тематику[27].

Новим напрямком інформаційної роботи виконавчих органів влади є вивчення громадської думки з різних питань соціально-економічного і політичного життя суспільства, система привселюдного інформування громадян про діяльність державних органів. Інформаційне забезпечення є базою, на якій будується управлінська діяльність державного апарату. Саме тут інформація особливо виняткова як наукова категорія. Розглядаються проблеми вдосконалення управління в інтерпретації американських авторів, які вплив інформаційної революції на управління пов'язують з виникненням нових менеджерів, спроможних працювати з інформаційними технологіями, вміють застосовувати їх для нарощування виробництва, розуміють їх значимість для розвитку підприємства.

Інформаційні технології стають діючим інструментом у реформуванні суспільства. Сучасне суспільство наповнене і пронизане потоками інформації, що потребують опрацювання. Тому без інформаційних технологій, так само як і без енергетичних, транспортних і хімічних технологій, воно нормально функціонувати не може. Невміння використовувати їх може призвести до істотного відставання в перетворенні всіх сфер життя суспільства. З розвитком інформаційних технологій ростуть прозорість світу, швидкість і обсяги передачі інформації між елементами світової системи, з'являється ще один світовий чинник, що інтегрує та починає активно впливати на відкритість суспільства[35].

Державна інформаційна політика повинна стимулювати ріст виробництва засобів інформатизації, телекомунікації, інформаційних продуктів і послуг і одночасно платоспроможний попит на них. Практична реалізація державної інформаційної політики в сучасних умовах України вимагає широкої психологічної кампанії по підтримці її основних положень у суспільній думці, роз'яснень її соціальної спрямованості, доказу її обґрунтованості.

Інтеграція України в світовий інформаційний простір ставить перед національною наукою і практикою конкретні завдання щодо гармонізації законодавства різних країн, готових до співробітництва в інформаційній та інших сферах життя суспільства.

Грамотно розбудоване інформаційне забезпечення розвитку суспільства - основа організованості соціального простору, умова його спроможності перебудуватися у відповідності до обставин, що складаються. Особливо це стосується економіки. Проблеми економічної діяльності є провідними у формуванні основ інформаційного суспільства. Економіка - це телекомунікаційна інфраструктура, це технічна база, це виробництво та сервісна сфера, а також збільшення зайнятості спеціалістів, зменшення плинності кадрів, спеціалістів в галузі інформації за кордон.

Реформування системи управління суспільством вимагає становлення якісної інформаційно-аналітичної роботи. Необхідна координація діяльності всіх державних інститутів, які зайняті інформаційною діяльністю з метою найбільш ефективного використання інформаційного ресурсу. У цьому зв'язку принципово важливим є координування роботи всіх державних інститутів, що вже створені й успішно функціонують, це, насамперед, державні комітети, покликані здійснювати інформаційну політику, управління інформації та зв'язків з громадськістю Адміністрації Президента України, комітети Верховної Ради України, що відповідають за інформаційну політику. В Україні створюються і незалежні інформаційно-аналітичні центри, такі як Український центр економічних і політичних досліджень ім. А. Разумкова та інші. Суспільство чекає від цих політичних інститутів розробки ефективної інформаційної політики, їхня діяльність повинна бути доступна для суспільного контролю[6].

Становлення та здійснення інформаційної політики в Україні вимагає її правового забезпечення, приведення вітчизняного законодавства у відповідність до вимог часу. Особлива увага в інформаційній політиці повинна звертатись на інформаційні технології, вони стають діючим важелем у перетворенні суспільства. Інформаційні технології стають найважливішим інструментом політичної боротьби, у ході якої вирішуються питання, у тому числі, і про найбільш прийнятну для суспільства програму його реформування.

Аналіз інформації, як ресурсу влади, як засобу реформування суспільства неможливий без розгляду ролі ЗМІ як політичного інституту влади, які в процесі політизації всіх сфер життя суспільства виступають не тільки передавальною ланкою в складному механізмі політики, а і її творцем. Ньюс медіа тісно пов'язані з іншими політичними інститутами: політичними партіями, групами інтересів. Завдяки спонсорству, субсидіям, протекції, зв'язкам вони приймають участь в політичному процесі так само як і політичні партії і, в значній мірі, не залежать від держави. Ньюс медіа відіграють значну роль у вдосконаленні процесу соціалізації чи мобілізації «соціального капіталу»[31].

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал