Інформаційній сфері, пов’язані з громадянським суспільством

В Інформаційна безпека суспільства і держави характеризується рівнем захищеності, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, сфери управління, військової справи тощо) щодо небезпечних, дестабілізуючих інформаційних впливів. Інформаційна безпека особистості відображає рівень і якість її інформування щодо реального стану справ у всіх сферах життєдіяльності, захищеність її психіки та свідомості від небезпечних інформаційних впливів — маніпулювання, дезінформування тощо. Це такий стан правових норм та відповідних інститутів, що забезпечує постійну наявність достовірної інформації для прийняття обґрунтованих управлінських та політичних рішень і захист інформаційних ресурсів держави.

Значним кроком у створенні міжнародно-правових засад захисту інформаційної безпеки стало підписання в рамках Ради Європи Конвенції про кіберзлочинність, яке відбулося в Будапешті 23 лис-топада 2001 р. Україна ратифікувала цю Конвенцію у 2005 р. Особливістю цього міжнародно-правового акта є те, що він вста-новлює певну систему правил, щодо видів правопорушень з використанням інформаційних та телекомунікаційних технологій, які країни-сторони даної Конвенції зобов'язані імплементувати в національне законодавство. Аналізуючи структуру Конвенції можна виділити декілька груп правопорушень в цій сфері. Так, всі " кібернетичні" правопорушення класифікуються на групи, в рамках яких виділяються окремі їх види.

Перша група носить назву " Правопорушення проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем". До неї входять такі дії, як: незаконний доступ, нелегальне перехоплення; втручання у дані, втручання у систему, зловживання пристроями.

Другу групу складають " правопорушення, пов'язані з комп'ютерами", що яких відносять: підробку, пов'язану з комп'ютерами та шахрайство, пов'язане з комп'ютерами (мається на увазі створення або підміна даних із злочинною метою).

Третя група – " правопорушення, пов'язані зі змістом" до якої відносяться правопорушення, пов'язані з дитячою порнографією.

Нарешті, четверту групу складають " правопорушення, пов'язані з порушенням авторських та суміжних прав".

Таким чином, можна говорити про поступовий розвиток міжнародно-правових стандартів в галузі інформаційної безпеки, які мають важливе значення для інформаційної безпеки національних держав, враховуючи сучасні тенденції глобалізації та інформатизації. Існує нагальна необхідність більш ширкого сприйняття Україною цих стандартів, зокрема створених в рамках програм та планів Європейського Союзу з формування Єдиного європейьского інформаційного простору[22].

Залучення міжнародного та зарубіжного досвіду при формуванні національного державно-правового механізму інформаційної безпеки дозволить уникнути так популярного в нашій країні процесу " винаходження велосипеду", оскільки в світі існує досить багато країн з більш високим рівнем інформатизації, які раніше зіткнулися з тими проблемами, які постають перед Україною сьогодні. Найбільш прийнятні організаційно-правові підходи до проблеми реалізовані законодавством Сполучених Штатів Америки, Канади, країн-членів Європейського Союзу, Російської Федерації. При цьому йдеться як про запозичення конструктивного досвіду, так і про відмову від кроків, що призвели до негативних наслідків в інформаційній сфері.

Виходячи з цього слід зазначити, що певною мірою міжнародний досвід впливає на формування національного законодавства та на процеси створення дієвого механізму інформаційної безпеки[].

Відповідно до законодавства України поняття " інформаційна безпека" має таке визначення: " стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване поширення, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації."

Загрози національній безпеці в інформаційній сфері:

Однією з основних загроз інформаційній безпеці ЗУ " Про основи національної безпеки" називає " намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації".

До інших загроз віднесено:

прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

розголошення інформації, яка становить державну таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави[15].

На жаль, сучасне українське суспільство, зокрема соціальний прошарок, який має репрезентувати так звану національну українську еліту, поки що перебуває в стані морально-психологічного скніння (відчуваються наслідки ідеологічних диверсій часів холодної війни), ідеологічного і політичного розколу. При цьому процес пошуку загальнонаціональних об'єднуючих моральних та ідеологічних основ стратегії розвитку суспільства відбувається в умовах постійної жорсткої ідеологічної боротьби між іноземними конкурентами за геостратегічні позиції та належний вплив на правлячі кола України.

Низький загальний рівень інформаційної інфраструктури сприяє експансії іноземними компаніями ринку інформаційних послуг, що створює сприятливі умови для перерозподілу ефірного часу на користь іноземних програм, окремі з яких засмічують український інформаційний простір, тим самим деструктивно впливаючи на суспільство і державу, руйнуючи морально-етичні основи генофонду української нації.

Недостатній професійний, інтелектуальний і творчий рівень вітчизняного виробника інформаційного продукту та послуг, його неконкурентоспроможність не лише на світовому ринку, а й в Україні, призводить до того, що українська аудиторія, природно, віддає перевагу російським, американським, ізраїльським, польським, німецьким, французьким та іншим іноземним телесеріалам, розважальним та інформаційно-аналітичним програмам.

Недостатній контроль з боку держави за дотриманням законів України політичними силами, ЗМІ та окремими особами, які займаються підприємницькою діяльністю в інформаційній сфері, призводить до того, що нині трапляються непоодинокі випадки надання ефірного часу теле- та радіопрограмам, спрямованим на руйнування моральних цінностей, свідомості української нації, підривання морального і фізичного здоров'я громадян[25].

У цьому випадку свідомо чи несвідомо ЗМІ створюють додатковий негативний вплив на психіку населення, " готуючи" її до проведення інших заходів прихованого вигідного впливу іноземців.

Втрата довіри до влади з боку значної частини населення відбувається, як уже зазначалося, внаслідок застосування " брудних" політичних технологій. Нині в Україні досить поширена практика оприлюднення " замовних" статей з метою дискредитації окремих громадян і посадових осіб, про яких свідомо розголошуються неправдиві чи конфіденційні відомості.

Неправдива інформація і так званий компромат активно поширюються через Інтернет. Для цього навіть створюються спеціалізовані веб-сайти. Розміщена на них інформація поширюється дуже швидко і може завдати моральної чи політичної шкоди громадянам України.

Потенційні можливості для поширення конфіденційної інформації про особу (без її згоди) мають відповідні банки даних, сформовані в довідкових службах, житлово-експлуатаційних конторах, бібліотеках, різних державних органах, лікарнях та інших установах. Наявність такої інформації створює передумови для протиправних дій, зокрема шантажу окремих громадян.

Отже, свідоме поширення неправдивої чи конфіденційної інформації стає важливим чинником інформаційно-ідеологічної безпеки, який завдає безпосередньої шкоди фізичним та юридичним особам у сфері забезпечення їх конституційних прав.

Нав'язування особі, суспільству бажаних іноземній стороні рішень у життєво важливих сферах суспільної та державної діяльності відбувається шляхом застосування великого арсеналу сил і засобів: від ЗМІ до звичайних благодійних організацій, культурних обмінів між державами, а також різних місіонерських структур, що поширюють нетрадиційні релігійні вірування чи окультно-містичні традиції.

Ще одним чинником, який впливає на стан забезпечення інформаційної безпеки, є конкурентна боротьба за володіння ЗМІ та процеси їх монополізації і концентрації інформаційної та політичної влади. Фахівці зазначають, що у нинішніх умовах боротьба за вплив в електронних і друкованих мас-медіа, за контроль над кінокомпаніями, видавництвами та інформаційними агентствами спричиняє зосередження їх у руках однієї особи чи обмеженого кола людей. Саме це призводить до концентрації влади над споживачами, які одночасно є й виборцями, над політичними партіями та громадськими організаціями, профспілковими об'єднаннями (їм або може бути надана підтримка, або з ними боротимуться, або зовсім обійдуть увагою, начебто вони не існують узагалі), над іншими видавцями, яких можна загнати в кут, над журналістами, на яких можна " натиснути" тощо[16].

Формування й використання інформаційних ресурсів є однією з ключових проблем створення національного інформаційного простору. Загалом інформаційні ресурси формуються в результаті діяльності як органів державної влади, так і державних і недержавних підприємств, наукових, освітніх і суспільних організацій (Таб.1.1).

В світовій практиці питання формування поглядів та підходів на вирішення актуальних питань державного життя, в тому числі й інформаційної безпеки, традиційно вирішуються в форматі так званих Зелених та Білих книг, які створюються як державними так і недержавними інституціями. " Зелена книга" представляє собою зібрання конкретних проблемних питань, які потребують вирішення і виносяться на обговорення чи то в рамках органів державної влади, чи то в суспільстві в цілому. В свою чергу, за результатами такого обговорення формується " Біла книга", яка міс-тить конкретні рекомендації щодо шляхів та способів розв'язання зазначених проблем.

В цьому аспекті цікавим є досвід Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, яка підготувала аналогічний проект під назвою " Біла книга з питань інформацій-ної безпеки". В рамках даної Білої книги висвітлюються стан та перспективи вирішення всього комплексу питань, пов'язаних з інформаційною безпекою України.

Зокрема, в Білій книзі запроваджена класифікація основних складових інформаційної безпеки, та конкретних завдань щодо їх захисту. Основними об'єктами захисту в рамках інформаційної безпеки в даній класифікації виступають інформаційний простір, інформація з обмеженим доступом та інформаційні ресурси.

Відповідно виділяються основні системоутворюючі складові ін-формаційної безпеки, до яких належать:

1) Захист інформаційного простору;

2) Захист інформації з обмеженим доступом;

3) Захист інформаційних ресурсів.

Політика інформаційної безпеки реалізується як системою інститутів публічної влади, так і інститутами громадянського суспільства, до компетенції яких входить вирішення питань щодо створення безпечних умов функціонування і розвитку інформаційної сфери[10].