Загроз, пов’язаних із недостатнім ровитком громадянського суспільства.

Діяльність із забезпечення інформаційної безпеки здійснюється за допомогою різних способів, засобів і прийомів, які у сукупності й складають методи. Метод передбачає певну послідовність дій на підставі конкретного плану. Методи можуть значно змінюватися і варіюватися в залежності від типу діяльності, в якій вони використовуються, а також сфери застосування.

Важливими методами аналізу стану забезпечення інформаційної безпеки є методи описи і класифікації. Для здійснення ефективного захисту системи управління НБ слід, по-перше, описати, а лише потім класифікувати різні види загроз та небезпек, ризиків та викликів і відповідно сформулювати систему заходів по здійсненню управління ними.

У якості розповсюджених методів аналізу рівня забезпечення інформаційної безпеки використовуються методи дослідження при чинних зв'язків. За допомогою даних методів виявляються причинні зв'язки між загрозами та небезпеками; здійснюється пошук причин, які стали джерелом і спричинили актуалізацію тих чи інших чинників небезпеки, а також розробляються заходи по їх нейтралізації. У числі даних методів причинних зв'язків можна назвати наступні: метод схожості, метод розбіжності, метод сполучення схожості і розбіжності, метод супроводжувальних змін, метод залишків.Держава здійснює свої заходи через відповідні органи, а громадяни, суспільні організації і об'єднання, що мають відповідні повноваження, у відповідності із законодавством.

В основу забезпечення інформаційної безпеки держави повинні бути покладені наступні принципи:

· законність, дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави;

· взаємна відповідальність суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки;

· інтеграція систем національної і міжнародної безпеки[10].

Права та свободи суспільства в питаннях пошуку, володіння та розповсюдження інформації повинні регулюватися законодавчими актами, які видаються, щодо специфіки діяльності суспільних об'єднань та організацій або змісту інформації. Наприклад, адекватна інформованість суспільства про його матеріальні цінності досягається у сфері нормотворчості та право-застосування законодавства про захист комерційної таємниці. Права та свободи суспільства в духовній сфері повинні захищати законодавчі акти, які визначають порядок освіти та функціонування освітніх, просвітницьких, культурних, релігійних організацій, а також засобів масової інформації. В основі прав і свобод держави у сфері її інформованості з питань світової політики, економіки, науки, ресурсів, екології, оборони і т.ін. лежать діючі норми та принципи міждержавного права. Головним слід вважати принцип рівної безпеки. Стосовно до інформаційної сфери можна говорити про його трансформацію в принцип адекватної інформованості держав світового співтовариства, який передбачає право кожної держави на інформаційну безпеку, забезпечення інформаційної безпеки усіх членів співтовариства в рівній мірі, врахування інтересів усіх сторін без будь-якої дискримінації, виключення односторонніх переваг, відмова від дій, що наносять шкоду іншій державі.

Ефективність прийняття управлінських рішень визначається головним чином обсягом і швидкістю обробки інформації. Зростає значення інформаційних методів управління соціальними та економічними процесами, фінансовими і товарними потоками, аналізу та прогнозування внутрішнього і зовнішніх ринків. Інформаційні технології визначають структуру і якість озброєнь, оцінку рівня їх необхідної достатності, ефективність дій збройних сил. Спроможність ідентифікування науково-технічних та екологічних проблем, моніторинг їх розвитку і прогнозування можливих наслідків безпосередньо залежать від ефективності інформаційної інфраструктури.

Завдяки унікальному геополітичному розташуванню нашої країни, багатству духовного та історичного спадку українського народу, керуючись ідеями розвитку національного самоусвідомлення та цивілізаційної єдності української нації, Україна має стати сильною, непохитною, демократичною, інформаційно розвиненою державою, повноправним і впливовим учасником європейського життя, посісти гідне місце у глобалізованому світі.

Інформаційний суверенітет та інформаційна безпека України гарантуються і забезпечуються Конституцією України, Законом України " Про Інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України", Законами України “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про авторське право та суміжні права”, “Про державну таємницю”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”. “Про національний архівний фонд та архівні установи”, “Про охорону і використання пам'яток історії та культури”, “Про інформаційні агентства”, “Про зв'язок”, “Про рекламу”, “Про видавничу справу”, “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, “Про кінематографію”, “«Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”, “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України’, Основами законодавства України про культуру, іншими законодавчими актами, а також міжнародними договорами і конвенціями в галузі свободи слова та інформаційної діяльності, ратифікованими Україною[29].

Як свідчать наукові дослідження, система забезпечення інформаційної безпеки України не виконує окремих важливих функцій. Зокрема, неефективними є управління її діяльністю, організаційні зміни, що здійснюються в рамках адміністративної реформи, мають несистемний характер, проводяться без попереднього функціонального дослідження органів державної влади. Негативні тенденції розвитку національного інформаційного простору, кризовий стан економіки України та інші чинники зумовлюють ескалацію загроз, що може призвести (і призводить) до значних втрат політичного, економічного, воєнного та іншого характеру, завдання

Варто зупинитися на одному з найважливіших аспектів забезпечення належного захисту інформаційної безпеки – на координації діяльності державних органів, приватного сектору, громадських організацій та окремих громадян. Згідно зі статтею 17 Конституції України забезпечення інформаційної безпеки – справа усього українського народу[1].

Проблема координації є важливою сама по собі та набуває значення у зв’язку з тим, що, на відміну від багатьох інших галузей, у сфері інформаційних технологій постійно змінюється термінологія, ламаються традиційні уявлення про методи та засоби передачі, отримання, обробки та зберігання інформації, хоча часом за зміною вже сталих термінів простежується тільки робота маркетологів з просування власних проектів. Це призводить до того, що одне й те саме поняття описується завдяки різним термінам, і, навпаки, один і той самий термін несе різне значеннєве навантаження.

Першочергові заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України повинні включати:

• визначення складу, послідовності і порядку розробки законодавчих і нормативно-правових актів з питань інформаційної безпеки, а також механізмів їх введення в дію (правове забезпечення); • розробку державної цільової науково-технічної програми забезпечення інформаційної безпеки, створення інформаційної бази, спрямованої на реалізацію концепції інформаційної безпеки України (науково-технічне забезпечення); • розробку і створення організаційної структури системи інформаційної безпеки України;

• створення вітчизняної системи сертифікації технічних і програмних засобів інформатизації на відповідність вимогам інформаційної безпеки (організаційне забезпечення).

Реалізація інформаційних загроз на рівні особи призводить до порушення або обмеження доступу громадян до інформації загального користування. Це створює загрозу інформаційній безпеці особистості як з боку органів влади, так і з боку сторонніх осіб або угрупувань, порушує баланс стосунків між особистістю, суспільством і державою.

Наслідком впливу інформаційних загроз на соціальну спільноту є ускладнення соціальних процесів, що виявляється у загостренні суперечностей між різними соціальними прошарками, загостренні політичної боротьби, розпалюванні релігійних та етнічних суперечностей, зниженні загальної культури населення, розвитку бездуховності, зростанні злочинності, розповсюдженні антигуманних ідей[].

Для здійснення стратегічного аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища часто застосовують формальні процедури SWOT-аналізу(Табл.2.3.)

Головна мета SWOT-аналізу - забезпечити процес стратегічного планування інформацією про сильні та слабкі сторони даної стратегії щодо її можливостей та існуючих загроз. Сильні та слабкі сторони - це переважно внутрішні чинники, пов'язані з поточним станом системи, можливості та загрози існують зовні й більше стосуються майбутнього[33].