Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Тема. Правочини-4 год. 2 страница
|
|
Критерії оцінювання під час поточного контролю
Об’єктом оцінювання навчальних досягнень здобувачів вищої освіти є знання, вміння та навички, його інформаційна, соціальна, комунікативна компетентність. Оцінюватися може виконання будь-яких навчальних завдань, під час роботи над якими здобувачі вищої освіти демонструють власне аналітичне мислення: розгорнуті і стислі усні відповіді, письмові роботи, доповіді, реферати, участь в дискусіях тощо.
При визначенні навчальних досягнень студентів аналізу підлягають: характеристики відповіді здобувача вищої освіти: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча; якість знань, правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність; ступінь сформованості загально навчальних та предметних умінь і навичок; рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо; досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв’язувати проблеми); самостійність оцінних суджень.
Поточний контроль знаньє невід’ємною частиною всього навчального процесу і засобом виявлення ступеню засвоєння здобувачем вищої освіти програмного матеріалу.
Поточний контроль роботи повинен:
- допомагати здобувачеві вищої освіти в організації його роботи;
- привчати до систематичного опрацювання матеріалу і підготовки до сприйняття наступних тем з програми дисципліни;
- виявити ступінь відповідальності здобувача вищої освіти та його ставлення до роботи, причини, що перешкоджають виконувати навчальну програму;
- стимулювати активність та інтерес у вивченні науки; виявити обсяг,
- глибину і якість сприйняття матеріалу, який вивчається; визначити недоліки і прогалини у знаннях та шляхи їх усунення;
- виявити рівень опанування навичками самостійної роботи.
Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти [22]
| Оцінка за шкалою силабусу | Кількість набраних балів | Критерії оцінювання |
| A | 90-100 | ВІДМІННО – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок |
| B | 82-89 | ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками |
| C | 74-81 | ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок |
| D | 64-73 | ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків |
| E | 60-63 | ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії |
| Fx | 35-59 | НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно попрацювати перед тим, як перездати |
| F | 0-34 | НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота, |
Методичні вказівки (рекомендації̈) для викладачів, які проводять семінарські / практичні заняття [23]
У сучасному вищому навчальному закладі семінарське є засобом розвитку у здобувачів вищої освіти культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання.
Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки слухачів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих здобувачі вищої освіти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).
Семінарські заняття проводяться згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Тривалість семінарського заняття може бути як двох- так і чотирьохгодинна (одна чи дві пари).
Семінарське заняття – це завжди безпосереднє контактування з слухачами, встановлення довірливих відносин, продуктивне наукове спілкування. Викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують здобувачів вищої освіти на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів.
Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу здобувачів вищої освіти на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей.
Основними завданнями семінарського заняття є:
- розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;
- поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмету;
- сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.
Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи здобувачів вищої освіти та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавчих і відомчих актів.
Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово) і здобувачів вищої освіти, а також бесіда. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності.
Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи здобувачів вищої освіти. Ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу здобувача вищої освітирозгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і слухачі.
Під час проведення семінарських занять викладач:
- повторює і закріплює знання здобувачів вищої освіти;
- демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;
- готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;
- контролює засвоєння матеріалу.
Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах.
Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:
- вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу слухачів з даної тематики);
- обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань здобувачів вищої освіти з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у здобувачів вищої освіти, організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);
- заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності здобувачів вищої освіти).
Здобувачі вищої освіти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Слухачі та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи слухачів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття.
В кінці заняття викладач підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.
Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:
6. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.
7. Оголошення теми і мети, порядку проведення.
8. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.
9. Підведення викладачем загального підсумку заняття.
10. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.
Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок:
- ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);
- неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж, імітаційні вправи).
Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність здобувачів вищої освіти як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.
Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:
6. Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності слухачів.
7. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.
8. Перетворення виступу здобувачів вищої освіти на діалог «викладач – слухач» на фоні інертності аудиторії.
9. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.
10. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.
Що ж до проведення семінарських занять із використанням новітніх освітніх технологій, методів проблемного навчання, то це потребує, по-перше, свого окремого висвітлення, по-друге, значного досвіду роботи і педагогічної майстерності.
Додатки [24]
Лабораторна робота № 3.Загальна характеристика цивільних правовідносин
Скласти короткий конспект:
1. Поняття та види суб’єктивних прав.
Розглядаючи дане питання слід дати визначення суб’єктивного цивільного права, звернути увагу на відмінність його від цивільного права в об’єктивному сенсі та цивільної правоздатності. Реалізація суб'єктивного права пов'язана з реалізацією можливостей уповноваженої особи. Розходження між змістом суб'єктивного права і його здійсненням виражається насамперед у тому, що зміст суб'єктивного права містить у собі тільки можливу поведінку уповноваженої особи, у той час як реалізація права є здійснення реальних конкретних дій пов’язаних з перетворенням цієї можливості у дійсність. Охарактеризувати елементи змісту суб'єктивного цивільного права.
2. Види суб’єктивних обов’язків.
Розглядаючи дане питання необхідно визначитися з поняттям цивільного обов’язку, охарактеризувати його зміст, простежити взаємозв’язок суб’єктивного права та суб’єктивного обов’язку. Оскільки суб’єктивні права не існують у відриві від суб’єктивних обов'язків, то здійснення права уповноваженою особою припускає і виконання зобов’язаними особами своїх обов'язків, тобто здійснення ними визначених дій, охоплюваних належною поведінкою. Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них. Розглянути види обов'язку в цивільних правовідносинах: активний та пасивний.
| Підготовлено | Доцент Костова |
| Переглянуто |
Додаток до навчальної (робочої навчальної) програми 2
ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ
Заняття № 4
Форма заняття: cемінар
Тема. Суб’єкти цивільного права-4год.
Мета вивчення [25]
Здобуття здобувачем у процесі навчання не тільки теоретичних знань, а й певних навичок, вміння застосовувати ці знання в діяльності фахівця-юриста.
План практичного заняття № 4.
1.Загальні положення щодо суб’єктів цивільного права
2. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права
3.Правоздатність фізичних осіб, її зміст
4.Поняття дієздатності фізичної особи та її види
5.Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною, правові наслідки
6. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою, правові наслідки
План практичного заняття № 5.
1.Юридичні особи як суб’єкти цивільного права
2.Поняття і ознаки юридичної особи
3. Цивільна правосуб’єктність юридичної особи
4. Цивільно-правовий статус філій та представництв юридичної особи.
4. Класифікація та види юридичних осіб
5.Створення та припинення діяльності юридичних осіб
Результати навчання [26]
Після заняття здобувач вищої освіти буде (спроможний):
1. Ознайомитися з планами семінарських робіт в електроному вигляді для більш досконалого ознайомлення.
2. Може також ознайомитися з дидактичними матеріалами в електроному вигляді.
Література [27]
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Ук раїни. — 2003. — № 45–46 — 12 березня 2003 р.; № 47–48 — 13 берез ня 2003 р.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.: Офіційні тексти / Міністерство юстиції України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 304 с.
3. Бірюков І.А., Заіка Ю.О, Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина — К.: Наукова думка, 2000.
4. Цивільне право України: Підручник: У 2х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзе ри, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 5–40.
5. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. СпасибоФатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т.1. — С. 5–27.
Питання заняття [28]
1.Поняття “фізична особа” і його співвідношення із поняттями ”особа”, ”громадянин”.
2. Цивільна правоздатність фізичних осіб: поняття, моменти виникнення та припинення, обсяг.
3. Цивільна дієздатність фізичних осіб: а) поняття; б) часткова цивільна дієздатність; в) неповна цивільна дієздатність; г) повна цивільна дієздатність. Підстави та порядок надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі; д) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи: підстави, порядок та правові наслідки; е) визнання фізичної особи недієздатною: підстави, порядок та правові наслідки.
4. Ім’я та місце проживання фізичної особи. 5. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою: підстави, порядок та правові наслідки.
5.Поняття та ознаки юридичної особи.
6. Теорії юридичної особи.
7. Види та організаційно-правові форми юридичних осіб за Цивільним кодексом України.
Завдання або кейси для поточного контролю знань і вмінь здобувачів вищої освіти [29]
1. Завдання Психічно хворий Марков був визнаний судом недієздатним. Органи опіки і піклування призначили опікуном Маркова його сестру Суркову. У відсутність Суркової Марков продав телевізор та магнітолу Олексенко, одному з жителів цього ж населеного пункту. Дізнавшись про це, Суркова пред’явила позов до Олексенко про визнання договору купівлі-продажу недійсним і повернення проданих речей. Олексенко проти позову заперечував, посилаючись на те, що він не знав про недієздатність Маркова. Чи підлягає позов Суркової задоволенню?
2. Завдання Громадянин Н. та громадянин К. звернулись до нотаріуса з проханням посвідчити угоду по відчуженню квартири, власниками якої є М. та члени його сім’ї. Для посвідчення угоди М. надав нотаріусу свідоцтво про приватизацію, відповідно до якого власниками квартири є він, його дружина та двоє дітей, одному з яких 11, а другому 16 років. Нотаріус відмовився посвідчувати вказану угоду на підставі відсутності рішення органу опіки та піклування. Громадянин М. оскаржив таке рішення нотаріуса, мотивуючи це тим, що його син, віком 16 років, має право сам укладати угоди, але за його згодою, а за меншого сина він зробить це сам. Правильні чи ні дії нотаріуса? 3.Завдання Рогач А.А. звернувся до суду з заявою про визнання своєї тітки Зекленської Л.М. недієздатною. Подання заяви він обумовив тим, що тітка потребує призначення над нею опіки, оскільки не може в силу свого душевного стану відповідати за свої дії та керувати ними. В судовому засіданні Рогач А.А. просив задовольнити заяву. На підставі яких матеріалів суд може ухвалити рішення і яким має бути його зміст?
4.Завдання У заснуванні товариства з обмеженою відповідальністю «Старк» взяли участь три фізичні особи – Пастушенко, Воронін та Сокольська. Всі учасники товариства внесли свою частку до статутного капіталу товариства та одержали відповідні свідоцтва товариства. Через рік після заснування товариства між його учасниками виник конфлікт. Два учасники товариства підписали протокол загальних зборів про виключення третього учасника – Сокольської зі складу товариства «за систематичне перешкоджання діяльності товариства». Сокольська на зборах присутня не була. Після цього засновницькі документи товариства були подані до відповідного державного реєстратора для реєстрації змін. Сокольська звернулась з позовом до суду. Яке обґрунтування своїх позовних вимог повинна надати громадянка Сокольська? Хто є відповідачем за цим позовом – товариство чи громадяни Пастушенко і Воронін? Яке рішення та з яким обґрунтуванням повинен ухвалити суд?
5.Завдання Громадянин Карпенко був засновником та директором приватного підприємства. Після його випадкової загибелі банк, де у приватного підприємства був відкритий розрахунковий рахунок, відмовився приймати платежі, мотивуючи це відсутністю підпису директора на платіжному дорученні. Серед працівників приватного підприємства не було жодного, кому б колишній директор надав право підпису платіжних документів. Спадкоємцям померлого банк також відмовив у проведенні операцій з розрахункового рахунку приватного підприємства, порадивши їм зачекати 6 місяців. Між тим контрагенти приватного підприємства вимагають платежів по укладених договорах та погрожують арбітражним судом. Оцініть ситуацію з точки зору чинного законодавства. Чи правомірні дії банку? Яке рішення винесе господарський суд, якщо хтось з контра- гентів приватного підприємства звернеться до нього з позовом? Хто буде представляти приватне підприємство у господарському процесі?
6.Завдання На зборах учасників товариства з обмеженою відповідальністю було прийняте рішення про звільнення директора як «такого, що не відповідає посаді». Але директор відмовився виконувати рішення загальних зборів учасників та залишив у себе печатку, штампи, документацію товариства. Банк, до якого був наданий протокол загальних зборів про звільнення ди- ректора, продовжує приймати платіжні документи, підписані директором, аргументуючи це тим, що «директор той, хто має печатку». Яким чином примусити директора виконати рішення загальних зборів? Чи є правомірною поведінка банку?
Критерії оцінювання під час поточного контролю
Об’єктом оцінювання навчальних досягнень здобувачів вищої освіти є знання, вміння та навички, його інформаційна, соціальна, комунікативна компетентність. Оцінюватися може виконання будь-яких навчальних завдань, під час роботи над якими здобувачі вищої освіти демонструють власне аналітичне мислення: розгорнуті і стислі усні відповіді, письмові роботи, доповіді, реферати, участь в дискусіях тощо.
При визначенні навчальних досягнень студентів аналізу підлягають: характеристики відповіді здобувача вищої освіти: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча; якість знань, правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність; ступінь сформованості загально навчальних та предметних умінь і навичок; рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо; досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв’язувати проблеми); самостійність оцінних суджень.
Поточний контроль знаньє невід’ємною частиною всього навчального процесу і засобом виявлення ступеню засвоєння здобувачем вищої освіти програмного матеріалу.
Поточний контроль роботи повинен:
- допомагати здобувачеві вищої освіти в організації його роботи;
- привчати до систематичного опрацювання матеріалу і підготовки до сприйняття наступних тем з програми дисципліни;
- виявити ступінь відповідальності здобувача вищої освіти та його ставлення до роботи, причини, що перешкоджають виконувати навчальну програму;
- стимулювати активність та інтерес у вивченні науки; виявити обсяг,
- глибину і якість сприйняття матеріалу, який вивчається; визначити недоліки і прогалини у знаннях та шляхи їх усунення;
- виявити рівень опанування навичками самостійної роботи.
Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти [30]
| Оцінка за шкалою силабусу | Кількість набраних балів | Критерії оцінювання |
| A | 90-100 | ВІДМІННО – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок |
| B | 82-89 | ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками |
| C | 74-81 | ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок |
| D | 64-73 | ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків |
| E | 60-63 | ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії |
| Fx | 35-59 | НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно попрацювати перед тим, як перездати |
| F | 0-34 | НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота, |
Методичні вказівки (рекомендації̈) для викладачів, які проводять семінарські / практичні заняття [31]
У сучасному вищому навчальному закладі семінарське є засобом розвитку у здобувачів вищої освіти культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання.
Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки слухачів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих здобувачі вищої освіти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).
Семінарські заняття проводяться згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Тривалість семінарського заняття може бути як двох- так і чотирьохгодинна (одна чи дві пари).
Семінарське заняття – це завжди безпосереднє контактування з слухачами, встановлення довірливих відносин, продуктивне наукове спілкування. Викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують здобувачів вищої освіти на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів.
Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу здобувачів вищої освіти на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей.
Основними завданнями семінарського заняття є:
- розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;
- поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмету;
- сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.
Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи здобувачів вищої освіти та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавчих і відомчих актів.
Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово) і здобувачів вищої освіти, а також бесіда. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності.
Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи здобувачів вищої освіти. Ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу здобувача вищої освітирозгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і слухачі.
Під час проведення семінарських занять викладач:
- повторює і закріплює знання здобувачів вищої освіти;
- демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;
- готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;
- контролює засвоєння матеріалу.
Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах.
Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:
- вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу слухачів з даної тематики);
- обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань здобувачів вищої освіти з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у здобувачів вищої освіти, організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);
- заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності здобувачів вищої освіти).
Здобувачі вищої освіти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Слухачі та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи слухачів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття.
В кінці заняття викладач підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.
Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:
11. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.
12. Оголошення теми і мети, порядку проведення.
13. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.
14. Підведення викладачем загального підсумку заняття.
15. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.
Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок:
- ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);
- неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж, імітаційні вправи).
Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність здобувачів вищої освіти як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.
Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:
11. Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності слухачів.
12. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.
13. Перетворення виступу здобувачів вищої освіти на діалог «викладач – слухач» на фоні інертності аудиторії.
14. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.
15. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.
Що ж до проведення семінарських занять із використанням новітніх освітніх технологій, методів проблемного навчання, то це потребує, по-перше, свого окремого висвітлення, по-друге, значного досвіду роботи і педагогічної майстерності.
Додатки [32]